/   Реферати  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Бібліотека   Портфель   Замовлення  
Mobile  Mac  Linux  Windows  Партнерам і рекламодавцям  Зона зареєстрованих користувачів  Результати пошуку  Форум  Новини  Новини  Події  Куплю/продам  Кlubніка  МегаДОСТУП  Новини сайту  Про проект  Зворотній зв`язок  Рекламодавцям  Контакт 

Модернізм, Детальна інформація

Тема: Модернізм
Тип документу: Реферат
Предмет: Культура
Автор: IGOR
Розмір: 0
Скачувань: 5505
Скачати "Реферат на тему Модернізм"
Сторінки 1  
1. Модернізм ( від французького moderne – сучасний, найновіший ) – філософсько-естетична й художня система , що склалася в перші десятиліття 20 ст. й об’єднала різнорідні , іноді істотно відмінні напрями й течії , для яких притаманні нова суб’єктивно-індивідуалістська концепція людини ( з домінуванням дезінтеграційного начала ) та пов’язане з цим протиставлення нових виражальних і зображальних засобів класичним формам мистецтва 19 ст. Досі модернізм – термін не усталений : інколи тлумачиться як сином авангардизму ; як явище , що в час зародження інтегрувало в собі декадентство й авангардизм ; як художній рух , що відмежовується від декаденства і має авангардизм своїм най радикальнішим виявом тощо . Перед умови виникнення модернізму з’явився в кінці 19 ст. Саме тоді художня свідомість фіксує кризу світоуявлень , які склалися від епохи Просвітництва і набули переважно раціоналістичних , головним чином позитивіських форм у філософії і художньому мисленні 19 ст. Стають очевидними їхня невідповідність історичній дійсності початку 20 ст. , недостатність для повноти створення образу людини , художнє розкриття тих видів соціальної , біологічно, моральності детермінованості її життя , на яких ґрунтувалися типові зразки класичного реалізму й натуралізму . З’ясовується недосяжність і некоректність багатьох суспільних ідеалів , неспроможність жодних наперед визначених форм суспільного устрою зняти суперечливість і внутрішню конфліктність людського буття . Піддаються скептичній переоцінці просвітництва , ідеалу народно духовної всеєдності , соціального братерства , евдемоністичного змісту життя , ряд інших моральних і культурних цінностей . Окреслюється – у філософських побудовах А . Шопенгауера , Ф . Ніцше ; в художній творчості Ф . Достоєвського , Л . Толстого , Г . Ібсена , Г . Джеймса , А . Рембо та інші – значно глибші психологічні виміри людини , невичерпність і багатоликість ( аж до протилежності ) її індивідуальних якостей , життєво важливе , часто вирішальне , значення її позасвідомих і підсвідомих імпульсів , їхній зв’язок з первісними формами колективного та індивідуального буття .

Найболючішим виявом кризи „ класичного ” розуміння людини , життєвої проблематики та способу їх художнього відтворення стало декаденство .

В руслі його настроїв і пафосу перебувала певна частина митців останньої чверті 19 – початку 20 ст. ( С . Малларме , Ж . К . Гюїсманс , Г . Д’Аннунціо , О. Уайльд ) . Як у декаденстві , так і в мистецтві , вільному від його впливу , з кінця 19 – у перші десятиліття 20 ст. відбувається кардинальна переорієнтація на інші некласичні принципи художнього відображення дійсності , культивування інших форм і авторських підходів . Виявляється тупіковість , безперспективність декаденства з його культом смерті , занепаду , прямолінійного фаталістичного і естетським самозамилуванням .

Обновлюваний реалізм , неоромантизм та модернізму , що народжувався , існуючи поряд з декаденством , а далі переживаючи його в часі , дедалі більше виступають його антитезою як нове активне й вольове „ відродження ” в розумінні й художнього осягненні людини . При цьому спостерігається процес дегероїзації особистості , поглиблене вираження й утвердження індивідуального . Разом з освоєння арсеналу художніх форм попередніх століть відбувається їхнє рішуче переосмислення й розширення . В поетиці симптоматичними стали посилена суб’єктивізація викладу , розмивання структури твору , звернення до складніших у композиційному , стильовому , жанровому , семіотичному планах форм художньої умовності ( міф , притча , парабола ) тощо .

У модернізмі не тільки гранично зримо розгорнуто ці процеси , а й представлено ряд притаманних йому особливостей . Здебільшого до модернізму відносять незвичні на загальному мистецькому тлі яскраві явища , винятково оригінальні за формою , викличні у своїх філософських і естетичних засадах. Модернізм не має єдиної світоглядної основи , для нього характерний широкий спектр світорозумінь і світовідчуттів : від бачення людини трагічною , самотньою істотою в чужому їй і абсурдному світі – до уявлень про ствердний смисл людського існування й історій ( Б . Брехт , Л . Арагон , П . Елюар , П . Неруда , В . Незвал , В . Маяковський та інші , що в різні періоди були близькими до модернізму ) . При цьому загально філософський фундамент модернізму становлять усе ж ірраціоналізм , „ філософія життя ” , інтуїтивізм , неореалізм ( С . Кіркегор , Ф . Ніцше , В . Дільтей , Г . Зіммель , Х . Ортега-і-Гассет , З . Фрейд , А. Бергсон , Л . Клагес , К . Г . Юнг , Дж . Е . Мур ) , пізніше екзистенціалізм – філософські напрями й течії , окрім ідеї яких виявились прийнятними для художньої практики модернізму (розрив з інтелектуально-раціоналістичною традицією , панлогізмом і систематизмом у художньому і філософському мисленні ; смисловизначальність конечності людського існування ; акцентуація на складності сприйняття й відчуття , на динаміці й безперервній змінюваності психологічних станів , на утрудненості , а то й неможливості подолання дуалізму суб’єкта і об’єкта , відособленості індивідів ; елітарна природа творчості тощо) . Стимульований ними , у модернізмі здійснюється рішучий поворот до суб’єктивізації художнього відображення . На місце об’єктивної даності , авторське „ всевідання ” відносно незалежних у структурі художнього твору характерів ставиться суб’єктивне сприйняття , переживання , вираження . Паралельно з урізноманітненням форм авторської свідомості більш визначених меж набуває автономна сфера думки й переживання персонажа , принципово чи мимовільно стверджується позиція агностицизму щодо дійсності , інколи художній твір постає як світ однієї суб’єктивності свідомості . Людина розкривається тут в її різноманітних , примхливих , несподіваних , порізно дріб’язкових , часто неусвідомлюваних нею переживань , за формою , як правило , фрагментарних , - що не суперечить цілісності художньої концепції твору . У деяких різновидах модернізму кардинально переосмислюється категорія героїчного : на зміну „ пророкам ” , борцям приходить пересічна , іноді просто нікчемна людина , без претензії на моральні чи якісь інші ідеали , антигерой . Модернізм зафіксував народження „ масової ” людини , людини з натовпу , середньостатистичного об’єкта різноманітних політичних , ідеологічних , культурологічних маніпуляцій . Модернізм розкриває трагізм існування передусім звичайної людини ; вияв його – в екзистенціальній площині , а не тільки в соціальній чи психологічній детермінованості . Виразніше , ніж інші напрями мистецтва , модернізм у своїх світоглядах і естетичних засадах відбиває суспільно-політичну реальність 20 ст. – епохи масових рухів , тоталітарних режимів і світових воєн . Загальний гуманістичний зміст модернізму – у пошуку тривкого життєвого , духовного начала в індивіді.

*



\x00B8

o





\x00B8

\x1616\x1C68\x9D7A\x4300\x1C4A\x6100\x1C4A\x6D00\x0948\x7304\x0948\x2004, стани , настрої , не будучи зв’язаним при цьому ні сюжетно , ні необхідністю характеротворення ; намагання в докладних описах найдрібніших продуктів емоційного життя конструювати його розпорошену в часі цілісності ( М . Пруст ) ; побудова універсальної картини сучасного світу – від культурно-інтелектуального до позасвідомісного рівня , від натуралістичних описів до культурно-історичних ремінісценцій і цитацій ( Дж . Джойс ) ; підкреслення засобами реалістики в основі письма фантасмагоричної абсурдності людського буття ( Ф . Кафка , експресіоністи ) . У модерністичній прозі вдосконалюється оповідний принцип „ потоку свідомості ” ( відповідники є і в поезії ) , випробовуються композиційні прийоми паралельного викладу різновіддалених у часі й просторі подій тощо . Поезія модернізму прикметна передусім яскравою , невідомою для 19 ст. метафорою ( Г . Аполлінер , Ф . Т . Марінетті , Г . Тракль , В . Шершеневич ) , побудовою теми за віддаленими , переважно зовні немотивованими предметними чи культурними асоціаціями ( Т . С . Еліот , Е . Паунд , Р . М . Рільке , Л . Арагон , П . Валері ) , умисним , художньо обґрунтованим алогізмом зв’язку думок та описів ( А . Бретон , Р . Деснос ) , „ слово новаціями ” , синтаксичними зміщеннями , фонічною образністю ( О . Крючоних , В . Каменський , Е . Е . Каммінгс ) . Визначальні позиції у версифікації завойовують верлібр , тонічний вірш . У твори всіх родів літератури проникають місткий символ , міф ( експериментальний роман „ Улісс ” Дж . Джойса , поетичної збірки „ Чотири квартети ” Т . С . Еліота , романи Д . Г . Лоуренса , п’єси Ж . Кокто ) .

В 30-х рр. 20 ст. модернізм у світовій літературі переходить у стадію авангардизму ( С . Беккет , Е . Іонеско , Ж . Жени , А . Камю , французький „ новий роман ” ) , далі – неоавангардизму . Поряд розвитком модернізму зазнає оновлення і реалістичним типам художнього мислення . В окремих випадках межі між реалізмом і модернізмом досить умовна . хисткі : реалізм збагачується поетикою модерні стичного плану , зокрема у відтворенні багатоликості характеру , в багатоаспектності зображення ситуації , події ( Т . Манн , Г . Гессен , Р . Музіль , М . Фріш , В . Голдінг , В . Фолкнер , К . Абе ) .

2. В українській літературі не проявився у повному й концептуальному . однак засвідчив себе рядом формальних особливостей поетики та зразками нетрадиційно суб’єктивно-індивідуалістичного розуміння людини й дійсності . Художня думка в Україні в цілому зберегла віру в суспільно-політичні , національні , моральні , гуманістичні ідеї 18 – 19 ст. , коригуючи й оновлюючи їх відповідно до власних обставин історичного і духовного розвитку . Модернізм в українській літературі зовні постає в полеміці з народництвом у його тривіальному значенні ( „ просвітянство ” , утилітарне призначення мистецтва ) , але він же й виступає одним із спадкоємців народницької ( в широкому розумінні цього слова ) літератури 19 ст. Переважає бачення людини в розкутості її внутрішнього світу до інших , у зв’язках з народом як духовною соборністю . Водночас на кінець 19 ст. склалися передумови для суб’єктивного поглиблення такого бачення та для корелятивного з ним , близького до модернізму , трактування особистості , що виходить позасвідомої людини , непереборної відчуженості внутрішнього – інтимного світу індивіда , його нерозв’язного конфлікту з дійсністю , а у царині форми – з неможливості передати у загальних . масово зрозумілих висловах внутрішнього осяяння особистості . Встановлення деяких з цих ознак відбувається перед усім у поезії, окремі зразки якої ( починаючи з лірики Т . Шевченка , а також у творчості І . Франка , Я . Щоголіва , О . Маковея , Уляни Кравченко , В . Щурата , О . Козловського ) могли бути інтерпретовані як модерністські ще до кінця 19 ст. На рубежі століть стають зримими риси нового художнього мислення в поезії ( Р . Сембратович , В . Бирчак , В . Стефаник , М . Коцюбинський , О . Кобилянська ) , згодом – у драмі ( Леся Українка , О . Олесь , С . Черкасенко , В . Винниченка ) . Модерністські прикмети у творах української літератури тривалий час співіснують з декадентським ( П . Карманський , О . Луцький , Я . Савченко ) , зароджуючись у течіях натуралізму , раннього символізму , імпресіонізму . Вияви ( ще незрілі ) модернізму здобувають місце на сторінках альманаху „ Січ ” , у серії „ Живі струни ” , журнал „ Молода Україна ” ; далі , більш вагомі , у „ Літературно-науковому віснику ” , альманахах „З-над хмар і з долин ” , „ З потоку життя” , „ Багаття ” , „ За красою ” , журнал „ Світ ” , „ Будучність ” , „Українська хата ” , „ Дзвінок ” . Засади модернізму в території та художній практиці сповідує товариство „ Молода муза ” . Активні пошуки нових мистецьких форм у літературі з поодинокими спробами автономізувати дистанціювати художнє явище від ідеологічного . громадсько-політичного контексту викликають критичний розголос : листування М . Вороного , пов’язане з виданням альманаху „ З-хмар і з долин ” ; полеміка навколо виступів С . Єфремова за участю І . Франка , В . Коцьовського , Г . Хоткевича ; декларації „ молодомузівців ” О . Луцького та М . Яцьківа ; критична діяльність М . Євшана , М . Сріблянського та інших в „ Українській хаті ” , Д . Донцова у „ Дзвоні ” . Водночас модерністичній критиці знаходять нове осмислення громадянської та національної проблеми , формується думка , що домінантне значення для духовного відродження в Україні повинен мати не культурний масовім ( поширення преси , діяльності „ Просвіти ” і таке подібне ) , хоч потреба в ньому не заперечується , а висунення її в авангард художнього прогресу ( в окремих інтерпретаціях – художньо культурний месіанізм України ) . Український літературний процес формується за типом най більш розвинених літераторів цього часу.

Модерністичні спроби , як і взаємо пов’язані з ними процеси що розвивалися у русі українського реалізму та неоромантизму , були спрямовані на поглиблене розкриття внутрішнього світу людини . Посиленням суб’єктивного начала модернізму близький до неоромантизму , однак загалом ігнорує притаманну останньому шкалу життєвих цінностей , його чужа романтична піднесеність . У творчості модерні стичного характеру основ стає дослідження внутрішньої індивідуальної свободи суб’єкта на поглибленому ступені його внутрішньої ізоляції що могло здійснюватись переважно через нову поетику , іноді прокреслювалось самим фактом формального новаторства ( М . Семенко ) . Модернізм в українській літературі характеризується трагічним розривом між духовністю та існуванням ( „ Камінний господар ” , „Лісова пісня ” Лесі Українки ) , наголошення на біологічну сутність людини , глибині природних інстинктів ( Г . Хоткевич , В . Винниченко ) , психологічне самозаглиблення та ослаблення зв’язків героя з оточенням (М . Коцюбинський, О . Кобилянська ) , розкриття стихійності масового , колективного життя ( М . Коцюбинський , М . Яцків ) . Вирізняються такі риси поетики , як ущільнення викладу через експресивний образ , промовисту деталь , що розкриває внутрішній стан персонажа ( В . Стефаник , К . Сроковський та інші ) , розкуте асоціативне сприйняття предметності ( М . Коцюбинський , Г . Хоткевич) , введення багатих смислом символічних постатей і образів ( М . Яцків , П . Савченко ) , увиразнення стійкої архетипічної основи в сюжеті твору ( „ Fata morgana ” , „Тіні забутих предків ” ) , посилення фонічних інтонаційних тем ліричного образу , загальна ліризація образу . Процес художнього освоєння світу через філософсько-естетичну систему модернізму своєрідно відбиті в широкому творенні фрагментарних , фабульно ослаблених прозових жанрів прозових жанрів ( вірші в прозі , малюнки , ескізи тощо ) .

Література 20-х рр. Зберігає тривкий зв’язок з художнім розвитком попередніх десятиліть . Новаторськими , подекуди модерністськими рисами прикметна творчість представників літературних груп , об’єднань , організацій – „ Музагет ” , „ Аспанфут ” , „ Асоціація комункульту ” , „ ВАПЛІТЕ ” , „Авангард ” , „ МАРС ” , „ Техно-мистецька група „ А ” ” , „ Нова генерація ” та інші.

Список використаної літератури:

„Українська Літературна Енциклопедія” том 3 , м. Київ 1995 р.

План

Характерні риси модернізму в Європі.

Характерні риси модернізму в Україні.

ЄУФІМБ

РЕФЕРАТ

На тему :

„Модернізм”

Виконав студент групи ІС-15

Щербатий І.В.

Львів 2003

Сторінки 1  
Коментарі до даного документу
Додати коментар