Одеса. Характеристика епохи 20-30-х рр. ХХ ст, Детальна інформація

У цей час ідея революційного боргу, захисту пролетарської справи від посягань “буржуїв” та “світового капіталу” спонукала деяких радикально налаштованих інтелігентів співпрацювати з ВЧК. В “Автобіографії”, де Бабель розповідає, як за порадою Горького він на сім років “пішов у люди”, написано серед іншого “був чекістом” (дочка Бабеля це заперечувала).

Це був час, коли руйнувалося старе та необхідно було вирішити, яким саме буде нове. У літературі приблизно з 1923 р. виникають числені угрупування, які проіснували до початку 1930-х рр. Кожна група письменників мала свою думку стосовно подальшого розвитку літератури. Міжгрупова боротьба найчастіше зводилася до захисту “своїх” та всілякої ганьби “чужих”.

З розвитком тоталітарної системи влада зрозуміла, що їй необхідно мати підтримку з боку письменників. Так виник літературний стиль, що отримав назву “соціалістичний реалізм”. Багато письменників виїзжає на місця та пише книги про чудовий хід колективізації та індустріалізації (Паустовський, наприклад, написав книгу про освоєння Кара-Бугазькогї затоки у Каспії).

Особливо жорстким став контроль держави над літературою після появи 23 квітня 1932 р. Спілки радянських письменників, що об’єднувала всіх письменників, які підтримували радянську владу.

Вичерпну картину цієї епохи залишив Булгаков у своєму безсмертному романі “Майстер та Маргарита”. Він описує дію цензури, коли ніщо не може бути надрукованим без дозволу партії. Все, що суперечило поглядам влади, не мало право на існування. Булгаков пише про спілку письменників, як про сотні бездарностей, що утримуються владою. І найголовніше – він протиставляє справжнього письменника – Майстра – радянізованому – Бездомному, який пише на замовлення влади. Автор недарма не дає Майстрові власного імені, він символізує ціле покоління справжніх письменників. Майстер не може вільно творити в умовах радянської дійсності і Булгаков переносить його в інший світ, туди, де його творчості нічого не буде заважати. На жаль, реальним майстрам того часу так не пощастило.

3. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ІСАКА БАБЕЛЯ

Бабель Ісак Еммануїлович народився в 1894 р. в Одесі в родині купця. Його перші роботи, що пізніше увійшли до “Одесских рассказов”, були опубліковані 1916 р. в журналі М. Горького “Літопис”. Та царські критики визнали їх грубими та непристойними. На відміну критиків, Горький похвалив короткий, натуралістичний стиль молодого письменника, в той же час порадивши йому “бачити світ”.

З 1917 по 1924 рр. Бабель змінив кілька професій, воював у Першій Кінній армії. Увесь цей час, як писав сам письменник, він вивчав життя, набирався життєвих вражень, не забуваючи про слова свого старшого товариша.

Після громадянської війни матеріалом для його літературних виступів послужив побут Першої Кінної армії. Перша його оповідь із циклу “Конармія” з’явилась у 1923 р. У “Конармії” Бабель розкриває перед читачем правдиві та повні трагізму сторінки літопису громадянської війни в Росії.

Надалі творчість письменника, що стосується тематики, розвивалася двома основними напрямами: з одного боку, він пише ряд новел, об’єднаних у книгу “Конармія”, з іншого – розробляв на матеріалах єврейського містечкового побуту п’єси для театру (“Захід”) і кінематографічний сценарій (“Беня Крик”). Останні, в свою чергу, чітко поділяються на автобіографічні та епіко-романтичні, головним персонажем яких є Беня Крик.

Своєю ходожньою манерою Бабель виділяється навіть серед яскравих та своєрідних літературних талантів 20-х років. В ньому, за висловлюванням головного редактора журналу “Красная новь” Воронського: “…мечтатель сталкивается…с реалистом, ощутившим глубокую правду непосредственной реальной жизни, может быть, грубой, но полнокровной и цветущей. Столкновением этих противоположных эмоций и настроений питаются основные движущие мотивы его творчества, причем реалист Бабель решительно побеждает мечтателя”.

Бабель чудово знає те особливе середовище та тих персонажів, яких описує. За спогадами К. Паустовського, Бабель взагалі писав спираючись тільки на те, що бачив, спостерігав сам. Він казав Паустовському: “Я не умею выдумывать. Я должен знать все до последней прожилки, иначе ничего не могу написать. На моем щите вырезан девиз – подлинность!” Саме тому над “Одесскими рассказами” витає особливий дух Молдаванки, дивна суміш бандитизму та містечкового міщанства: торговки “тьоті Пєсі”, “аристократи” і богачі Тартаковські та Ейхбауми, рабіни і прикажчики створюють з бандитами свій світ з особливим побутом, правилами та етикою. Найголовніший герой “Одесских рассказов” Беня Крик – химерне поєднання цього молдаванського міщанства, бандитської сміливості, дивовижної спритності та вправності. Герої Бабеля завжди в русі, в дії. Письменник чудово володіє діалогом. Його персонажі розмовляють своєю мовою, в діалозі немає літературщини, стилізації.

Літературна мова та різні пласти живої розмовної мови були тією стихією, в якій Бабель почувався вільно. В мові героя, в самому

її складі, у тих словах та виразах, які він застосовує, Бабель чудово передає характер людини, її світогляд.

У 1930-ті рр. присутність Ісака Еммануїловича в літературі була майже епізодичною. Його мовчання стало притчею во язицех, а після смерті у 1936 р. могутього патрона Бабеля – Максима Горького, просто небезпечним. Він розумів це, але виправити становище вже не міг. Проте мовчання Бабеля зовсім не означало творчого безпліддя. Важливим свідоцтвом цього є спогади фізика Олександра Вайсберга, автора спогадів про радянські в’язниці, що відвідав Ісака Еммануїловича в Москві у 1932 р.: “…я спросил у писателя: “Почему вы больше не пишете?” На что Бабель ответил: “Кто вам сказал, что я не пишу?” – и показал на полке десяток переплетенных томов. Но это были рукописи. Бабель сделал ироничное замечание о возможной судьбе этих текстов, если бы он предложил их издательству. Где эти неизданные произведения?”

Через сім років можна було запитати: а де ж сам Бабель?

Письменника чекала жахлива доля. У травні 1939 р. його арештували. 17 березня 1941 р. Ісак Еммануїлович Бабель був розстріляний в одному з підвалів московських в’язниць.

Бабель загинув, тому що не вписувався як художник у Великий Радянськмй Міф. Саме уявлення Сталіна про розвиток літератури в СРСР у корні протирічило естетичним поглядам Бабеля.

Після смерті Сталіна в 1953 р. Бабеля було реабілітовано і його твори знову почали видаватися.

У наш час творчість Бабеля має багато прихильників. Він був, безумовно, дуже талановитою людиною. Його люблять за оригінальність та неповторність, почуття гумору та оптимізм.

4. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ЮРІЯ ОЛЕШІ

Олеша Юрій Карлович народився у 1899 р. в Єлизаветграді (тепер Кіровоград). Дитячі та юнацькі роки провів в Одесі, де і почав займатися літературою. У цей час знайомиться з В. Катаєвим, Е. Багрицьким, І. Ільфом, які входили до “Колективу поетів”. З 1922 р. жив у Москві, працював як фейлетоніст у редакції газети “Гудок”, з якою в цей час також співпрацювало багато інших відомих письменників та поетів (М. Булгаков, В. Катаєв, І. Ільф, Є. Петров та інші).

У своїй художній прозі та драматургії Олеша в своєрідній емоційно-гострій формі відображає боротьбу двох світів, двох культур, яка розгортається ним у плані боротьби ідейно-психологічних принципів.

Олеша – яскравий художник, великий майстер форми. Він вмів підмітити та передати ту чи іншу деталь, чуттєвий образ явищ дійсності. Широко використані автором метафори та порівняння відрізняються свіжістю і гостротою; він передав ними відтінки настроїв героїв, своє авторське життєставлення.

Перший великий твір Олеши – роман-казка “Три товстуни” (1924) – відразу ж отримав визнання в читачів. Однойменну п’єсу поставлено у багатьох театрах, зокрема українських, однойменний фільм вийшов у 1967 р.; балет (композитор – В. Оранський) з’явився у 1935 р., опера (композитор – В. Рубін) – у 1956 р.

Особливе місце у радянській літературі 1920-х рр. займає роман Ю. Олеші “Заздрість”, головним героєм якого є слабка, неприлаштована, рефлектуюча людина Микола Кавалеров. У живий, енергійний час, час інтенсивної організації нового життя пасивний споглядач, мрійник, поет не доречний…Проте Олеша описав цілком реальний тип свого сучасника – своєрідний сатиричний варіант “зайвої людини”. Та невдаха, усіма принижений, програвший все життя Кавалеров тим не менш у чомусь вище за своїх героїв-переможців Андрія Бабічева та Володі Макарова. Слабкості Кавалерова обертаються на його позитивні якості: він слабкий, тому делікатний, пасивний, тому спостережливий, бездіяльний, але він поет. Проте симпатії та антипатії письменника не заважають його іронічному ставленню до відображених людей та подій. Олеша сміється над Кавалеровим, його заздрістю, його капітуляцією перед життям, сміється над “ковбасником” Андрієм Бабічевим – удачливою, сильною, цілеспрямованою людиною, яка бачить світ тільки через своє харчове підприємство. Сміється над Іваном Бабічевим – цим повелителем тьми, що викликає потвор, над його мнимою величчю. Тому роман “Заздрість” – це трагикомедія, що іскриться блискучою, тонкою іронією.

Коли на початку 1930-х рр. з’являється потреба у літературі Соціалістичного Реалізму (позитивного відображення комуністичних героїв у реальному житті), Олеша зрозумів, що не може писати так, як того вимагав час. Він відкрито говорить стосовно своїх сумнівів та передчуттів на зустрічі у Спілці радянських письменників у 1934 р. Після цього ім’я Олеші зникає з радянської літератури, що викликає на Заході чутки про те, що його було арештовано і заслано до трудового табору.

Небагато відомо про його діяльність у післявоєнні роки. Тільки

після смерті Сталіна ім’я Олеші повторно входить у радянську літературу. Публікація у 1956 р. збірника його творів сигналізувала про повну реабілітацію. Після цього з’явилося ще кілька видань його праць, які також включали твори, що раніше не друкувалися.

Олеша помер 10 травня 1960 р. у Москві. Своїм життям він показав приклад сміливості та мужності. Олеша намагався відстояти свою думку, незважаючи при цьому на небезпеку, яка загрожувала в радянські часи кожному, хто мав сміливість виступити проти системи. В його творах за іскристим сміхом та сатиричною усмішкою відчувається сила та незламність духу. Своїм життям та творчістю Олеша заслужив на повагу та любов багатьох поколінь читачів.