Національне багатство та його структура, Детальна інформація

Теорія монополії є порівняно молодою. Через домінування на протязі всього ХІХ ст. першої точки зору на причини виникнення монополістичних тенденцій розробка такої теорії не стимулювалася. Одним з перших, хто спробував створити її, був уже згадуваний англійський економіст А. Пігу, який написав книгу “Економічна теорія добробуту”, що була видана вперше у 1912 р. На теренах колишнього СРСР більше відома праця В.І. Леніна “Імперіалізм як найвища стадія капіталізму”, у якій ідеолог комунізму, узагальнивши численні дослідження західних економістів, науково обґрунтував нові теоретичні положення. Проте перелом у економічному мисленні здійснили праці, що були опубліковані майже водночас у 1933 р. Йдеться про книгу викладача економіки Кембріджського університету Джоан Робінсон “Економічна теорія недосконалої конкуренції” та твір американця Едварда Чемберліна “Монополістична конкуренція”. Як висловився історик економічної думки Б. Селігмен, вони “вивели економістів із стану летаргічного сну” і навіть здійснили “малу революцію” в економічній теорії (великою революцією вважається поява теорії Кейнса). Ці праці переконливо довели монополістичний характер ринкової економіки сучасності. Це зрушило з місця розробки західної економічної теорії монополії.

Отже, після всього вищесказаного можна зробити висновок, що в економічній теорії монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійно намагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені (Арістотель) виявили існування такого явища в суспільному житті.

Серед причин їх появи вказуються різні передумови. Деякі вважають, що це був об’єктивний процес, інші твердять, що їх було створено штучно. На сучасному етапі розвитку людства виникли 3 шляхи утворення монополістичних об’єднань: концентрація виробництва і капіталу, централізація того самого виробництва і того ж таки капіталу, та диверсифікація. Ці шляхи виникали послідовно на кожному етапі прогресивного розвитку суспільства і кожен з них мав та має свій механізм дії та застосування.

Форми монополій існують різноманітні, в даній роботі я намагався їх описати, і загальною тенденцією розвитку різних монополістичних форм був їх шлях від найпростіших утворень (таких як картелі) до надвеликих та надмогутніх, прикладами яких можуть слугувати сучасні багатогалузеві концерни та конгломерати.

Монополія, як економічний процес має результатами своєї діяльності певні наслідки. Переважна частина з них була перерахована в роботі, та слід зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь, є позитивні, а є й негативні. І реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагато переважають позитивні. Одним з найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу монополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників — від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні ув’язнення).

Можемо сказати, що вплив монополій на розвиток світового господарства був різноманітний, шкідливий і корисний, і відповідним може бути відношення до них різних людей, проте їх існування — це частина історії розвитку світового суспільного виробництва, і сутність цього суперечливого явища ніколи не залишить байдужими провідних спеціалістів від економіки.

Прибуток. Норма прибутку. Норма амортизації, рентабельності.

Основну мету діяльності будь-якого виробника (фірми, ділового підприємства) складає максимізація прибутку. Можливості її одержання обмежені, по-перше, витратами виробництва і, по-друге, попитом на зроблену продукцію. Виробники, однак, однак, можуть зіштовхуватися з особливими ситуаціями, що висувають на перший план рішення проблем, що не укладаються в русло максимізації прибули, чи навіть зухвалі протиріччя з цією метою: наприклад, різке зниження цін для виходу на нові чи ринки приведення дорогих рекламних кампаній для залучення споживачів, здійснення мір екологічного порядку і т.п. Але всі подібні кроки носять усе-таки тактичний характер і в кінцевому рахунку підлеглі рішенню головній стратегічній задачі – одержання можливе більшого прибутку.

Головним обмежником прибули є витрати виробництва. До їхнього визначення і виміру існують різні підходи, у яких можна виділити погляд економіста, орієнтований на перспективу фірми, і позицію бухгалтера, яких насамперед цікавить фінансові звіти і баланси підприємства. Оскільки усі види ресурсів обмежені, будь-яке рішення про виробництво якого-небудь товару припускає відмовлення від використання тих же ресурсів для випуску якогось іншого виробу. Таким чином, усі витрати являють собою альтернативні витрати. Точніше кажучи, витрати будь-якого ресурсу, притягнуті для виробництва товарів, відбивають його цінність при найкращому з всіх альтернативних варіантів чи використання цінність тих альтернативних можливостей, якими приходиться жертвувати. Наприклад, метал, витрачений на виробництво озброєння вже неможливо застосувати для виготовлення чи устаткування автомобілів. І якщо робітник здатний робити як озброєння, так і медичне устаткування, то витрати, що несе суспільство при використанні даного робітника на військовому заводі, будуть дорівнюють внеску, що він міг би внести у виробництво медичного устаткування.

Варто так само виділити наступне визначення економічним витратам: економічні витрати фірми – це ті виплати, що вона зобов'язана зробити власникам ресурсів, щоб залучити ці ресурси для визначеного виробничого процесу і відвернути їхній тим самим від альтернативних варіантів застосування. Всі альтернативні витрати, що понесе фірма в процесі виробництва, можуть бути або зовнішніми (фактичними, явними), або внутрішніми (неявними). Зовнішні витрати приймають форму грошових платежів постачальникам факторів виробництва, проміжних виробів і ділових послуг. Тут говориться про заробітну плату робітників та службовців, витратах на сировину і матеріали, комісійних винагородах торговим фірмам, внесках банкам і іншим фінансовим заснуванням, розрахунках за юридичні консультації, транспортні послуги і т.п.

У процесі виробництва фірма так само може використовувати ресурси, що належать їй самої. У цьому випадку вона несе внутрішні витрати. Вони не передбачені контрактами, обов'язковими для зовнішніх платежів, і по цьому не здобувають грошову форму. У якості одного з елементів внутрішніх витрат розглядається і так називаний нормальний прибуток підприємця, тобто винагорода за виконувані їм функції.

Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств усіх видів, незалежно від їхньої організаційної форми. Прибуток являє собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції з урахуванням збитків від різних господарських операцій. Має місце балансовий, валовий, оподатковуваний і чистий види прибули.

Балансова – включає прибуток від реалізації продукції, інших матеріальних цінностей, від упровадження позареалізаційних операцій. До даних операцій відносяться:

пайова участь у спільних підприємствах,

здача майна в оренду,

дивіденди по акціях і інших цінних паперах, що належать підприємству й іншому роду діяльності.

Валова відрізняється від балансового прибутку тим, що при включенні у валовий прибуток прибули від реалізації Основних Фондів і іншого майна, враховується перевищення між продажною ціною і первісне чи залишковою вартістю цього майна. При цьому зазначена первісна чи залишкова вартість збільшується на індекс інфляції. У прибуток валову, на відміну від балансової, так само включається сума перевищення витрат на оплату праці працівників, зайнятих в основній діяльності, над їхньою нормованою величиною.

Частина прибули підприємства, оподатковувана податком відповідно до закону України. Для визначення оподатковуваного прибутку необхідно з балансового чи валового прибутку відняти пільги по податку з прибутку, відрахування на прибуток у страховий чи інші аналогічні по призначенню фонди, а так само прибуток (доход), оподатковуваний податком в іншому законодавчому порядку.

Чистий прибуток – прибуток підприємств, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати всіх податків, акцизів і платежів у державні і місцеві бюджети. Для визначення чистого прибутку з балансу підприємства віднімається податок із прибутку, податок на рекламу й інші податки і платежі, що залишилася різниця у виді чистого прибутку використовується підприємством за своїм розсудом.

Найважливішими факторами зростання прибутку є збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції, упровадження науково-технічних розробок і, як наслідок, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, поліпшення якості продукції. Прибуток – основне джерело грошових нагромаджень підприємств. Загальна сума балансового прибутку обчислюється по формулі:



Рб = Рр ± Рпр ± Рвн

, де Рб – балансовий прибуток;

Рр – прибуток від реалізації товарної продукції;

Рпр – прибуток (збиток) від іншої реалізації;

Рвн - прибуток (збиток) від нереалізованих операцій.

Загальна оцінка виконання плану прибули здійснюється порівнянням фактичної суми балансового прибутку з прибутком, передбаченої планом. Порівнюються темпи зростання прибутку стосовно попереднього року плановий і фактичний.

У процесі аналізу оцінюється вплив складу балансового прибутку на загальне відхилення фактичного її рівня від планового.

Прибуток від реалізації товарної продукції – це різниця між виторгом від реалізації за оптовими цінами без податку з обороту і повної собівартості.