Бортнянський Дмитро - композитор і диригент, Детальна інформація

Бортнянський Дмитро - композитор і диригент
Тип документу: Реферат
Сторінок: 1
Предмет: Особистості
Автор: Oleg Kubay
Розмір: 37
Скачувань: 1575
Бортнянський Дмитро - композитор і диригент

(1751—1825)

в з Глухова у Петербурзькій придворній співацькій капелі. Щоправда, інструментальна музика композитора, попри офіційне визнання при царському дворі, серед пізніших російських композиторів не була популярною. Його опери і камерно-інструментальні твори, які нічим не поступалися, як тепер очевидно, його хоровим шедеврам, виконувалися в той час лише у вузькому колі придворних аматорів музики. Російські музиканти і композитори першої половини XIX століття закидали Бортнянському, як і пізніше Чайковському, його палкому прихильникові, «італьянщину», «м’якість і солодкавість». А Михайло Глінка іронічно називав Бортнянського «Сахар Медович Патокін». Проте церковно-вокальна, хорова музика Бортнянського, в якій він послідовно і завжди проводив свій зв’язок з українською духовною музикою та хоровим літургійним співом українських православних церков, була дуже популярною ще за його життя. Їх співали й за межами церкви, у навчальних закладах, в аматорських хорах, у кріпосних капелах, у побуті. Їх перекладали для клавесина та фортепіано, гуслів та інших інструментів. Причина такої популярності крилася у класичній простоті й доступності мелодії. Але найголовніше те, що Бортнянський наповнював їх інтонаціями народних пісень, церковних кантів, мелодіями багатоголосного українського церковного співу та кобзарського мистецтва. Усе це, переплавлене з впливами західноєвропейськими, зокрема й італійськими, витворило неповторний стиль творів Бортнянського, інтерес до яких не згасає і в наш час. Музична спадщина Бортнянського величезна. Він написав 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які називалися в його час псалмами, 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних концертів «Тебе Бога хвалимо», 29 окремих літургійних співів, триголосну літургію, духовні твори для жіночого хору з рефреном мішаного хору, обробки давніх церковних київських та болгарських наспівів та багато інших. Церковно-вокальний стиль Бортнянського є вершиною тогочасного мистецтва. Недаремно творами Бортнянського захоплювалися Берліоз та Бетховен. Незважаючи на прикладне призначення концертів, які створювалися здебільшого з нагоди якихось двірцевих урочистостей чи ювілеїв, вони володіють не лише видатними художніми вартостями, а й великим розмаїттям внутрішнього змісту. Для ранніх концертів Бортнянського характерний парадний блиск, урочистість, звукова барвистість святкувань при дворі Катерини II. Духом своїм вони нагадують одичну поезію тих часів, зокрема поезію Г.Державіна. У концертах та хорових творах пізнішого періоду композитор більше віддається своїм спогадам, насичує їх піднесеною й витонченою лірикою, в якій час від часу трапляються прямі ремінісценції українського народного та духовного мелосу. Бортнянський своєю творчістю утвердив традиції українського хорового співу в репертуарі Петербурзької хорової придворної капели, яка складалася у переважній більшості з носіїв українських музичних традицій, перейнятих в Глухівській школі. Водночас Бортнянський заклав підвалини традицій багатоголосного хору в Росії. Він створив у капелі чудовий хор, який володів бездоганними техніч-ними і тембровими якостями, високою вокальною культурою. Постійна практична робота з таким колективом допомогла Бортнянському глибоко осягнути специфіку церковного хору, про що свідчать його кращі концерти 15, 16, 19, 24 і 30-й. Надто останній, тридцятий концерт, написаний у 1790-х роках. Він вирізняється особливою безпосередністю, щирою задушевністю. В ньому теплим ліричним струменем, немов духовний рефрен, звучить інтонація рідної Бортнянському української пісні. Майже півстоліття життя Бортнянського було пов’язане з музичною освітою, з найважливішими процесами становлення музичної культури в Росії. Водночас Бортнянський своїми коренями належить українській культурі, її давній музичній та хоровій традиції, яка пізніше розвинулася у творчості видатних українських композиторів М.Лисенка, К.Стеценка, М.Леонтовича, М.Дремлюги, Л.Ревуцького, К.Домінчена, Б.Лятошинського та ін.

** Прибульці (малороси) зайняли тут (у Великоросії) найвидніші і найвпливовіші місця, від ієрархів до управлінь консисторій, ними влаштованих, від вихованців царської родини до настоятелів монастирських, до ректорів, префектів і учителів ними таки заснованих шкіл, до кабінетних і типографських учених, діловодів, дяків, секретарів. Усе майже підпадало під їх безперечний вплив: богословське учення, виправлення священного й богослужебного тексту, друк, церковна адміністрація, храмовий, громадський і домашній спів, ноти… /**П.Бессонов. 1871.**/

** У XVIII віці, за цариці Катерини наші ж українці заснували і саме національне російське співання, куди вони поклали свою душу, викохану на українському грунті. /**І.Огієнко. 1918.**/

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes