Один з парадоксів німецького Просвітництва полягав у тім, що воно нерідко одержувало імпульси з боку правлячих верхів. У Прусії ініціатором публічного обговорення його проблем виступив сам король Фрідріх Великий. Не без старання влади однієї з характерних рис німецького Просвітництва став його переважно теоретичний характер. Однак у його активі числилися і практичні справи. У Прусії просвітителі не тільки розробили важливу реформу утворення, але і домоглися здійснення її. У результаті була розширена мережа початкових шкіл і створена система професійного навчання ремеслам, сільському господарству, торгівлі і державній службі. Утилітарний характер цієї реформи багато в чому порозумівався тим, що просвітительський рух у Пруссії черпало прихильників головним чином із середовища державних службовців: армійських офіцерів, дипломатів, чиновників, викладачів навчальних закладів.
На тлі загальної боязні просвітительської думки в Німеччині сміливістю і послідовністю відрізнялися погляди Канта. Він підбив підсумок теоретичним пошукам епохи Просвітництва. Особливо значний його внесок у розробку концепції правової держави. Призначення останньої Кант бачив не в піклуванні про практичні потреби членів суспільства, а в підтримці режиму справедливості між ними. Громадянами такої держави, на його думку, є морально повноцінні люди, що не мають потребу в опіці ні з чийого боку.
"Правління батьківське, – писав він, – при який піддані, як неповнолітні, не в змозі розрізнити, що для них дійсно чи корисно шкідливо... таке правління є найбільшим деспотизмом".
Укладаючи суспільний договір, люди не жертвували своєю волею, а лише створювали правові умови для більш надійного й упорядкованого користування нею. Гарантію від деспотизму Кант бачив не у формах правління (республіка, монархія), а в поділі законодавчої і виконавчої влади. Він допускав, що при будь-якій формі правління частина громадян буде незадоволений політикою уряду і буде прагнути його змінити. Але їхні дії не повинні порушувати закони, дискредитувати державу чи взагалі його руйнувати. Кант обґрунтував правові форми і методи боротьби за зміну державного і суспільного ладу, що припускають шлях поступових реформ і виключають грубе насильство.
Глибиною й оригінальністю відрізнялася етична концепція Канта. Він виступив проти утилітаризму сучасної йому просвітительської думки. Уявлення про те, що добрі справи можна робити лише з задньою думкою, у розрахунку на успіх чи нагороду, Кант відкидав як радикальне зло. Тому що така моральна установка жадає від людини пристосування до обставин, з яких найважливіше – відношення до нього влади імущих. Тому егоїзм, навіть розумний, штовхає безправні низи суспільства до раболіпства, невпевнені у своєму завтрашньому дні "середні шари" – до лицемірства, упоєні владою верхи – до безсоромності. Цьому принципу Кант протиставляв імперативне тлумачення моральності: "Надходь так, щоб ти завжди відносився до людства й у своєму обличчі, і в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи не відносився б до нього тільки як до засобу". Повідомляючи особистість самоціллю громадської організації, Кант боровся із уявленнями, досить широко розповсюдженими в Пруссії, про виправданість беззастережного підпорядкування особистості державним інтересам.
Висновок
Французька революція і викликані нею соціально-політичні катаклізми рубежу ХVІІІ-ХІХ в., на європейському континенті поховали віру просвітителів у можливість поступового ненасильницького прогресу. Стосовно цих подій просвітительський рух швидке політизувався і розкололося на окремі протиборчі угруповання і плини. Криза Просвітництва збільшила консервативну критику його цілей і ідеалів за те, що вони внесли в думки людей плутанину, а в суспільство – смуту, що порушили нормальний, природний, органічний розвиток країн і народів. Від цих ударів Просвітництво вже не оправилася. Воно раптово зійшло зі сцени, змусивши нащадків ламати голову над питанням: так у чому ж полягало його історичне призначення?
PAGE 1
PAGE 3
|
Скачати "Реферат на тему Культура Західної Європи"
