Світовий ринок нафти і Україна, Детальна інформація

Вільні ж потужності українських НПЗ становлять (за повного забезпечення попиту внутрішнього ринку на пальне) до 39 млн. тонн нафти на рік. Це вагомий аргумент для компаній, що нарощують власний видобуток, втім, обтяжений високими інвестиційними потребами з модернізації підприємств. Великі капіталовкладення у відновлення НПЗ необхідні не лише для конкурентоспроможного експорту, а й у зв’язку з тим, що структура споживання нафтопродуктів в Україні буде змінюватися, наближаючись до європейських показників.

Сировина - «чужа» і «своя»

Українські НПЗ уже понад півстоліття не можуть бути завантажені вітчизняними вуглеводнями. До того ж українські НПЗ будувалися переважно для переробки російської нафти. На 1990—1991 роки припав пік переробки нафти в Україні (понад 53 млн. тонни нафти) 85—90% тих нафтопоставок припало на Росію. Через десять років обсяги переробки скоротилися в 4—5 разів, але частка імпортної сировини практично не змінилася, хіба що збільшилися поставки казахської нафти. Так, із січня по вересень цього року в Україну було імпортовано 82,5% нафтосировини, із них 56% — російської.



У Росії максимальний видобуток нафти припав на 1988 рік (568,5 млн. тонн.), але вже до 1996 року видобуток скоротився до 297,6 млн., і лише в 1997-му почалося нарощування видобутку, що склало 2000 року 326 млн. тонн. За прогнозами більшості експертів, через десять років Росія видобуватиме близько 350 млн. тонн, володіючи величезними потенційними ресурсами, бо 65% запасів ще не розвідано. Тому «російські нафтовики експортуватимуть нафту навіть у випадку будь-якого зниження вартості вуглеводневої сировини, оскільки це додаткове надходження валюти», — відзначають у Petroleum Argus.

Очевидно й те, що російські компанії нарощуватимуть експорт нафтопродуктів у Європу, насамперед у Німеччину з українських НПЗ.

X

\x6000\xC584\x6102\x0324\x1000hell, ні «БП» (British Petroleum) не мають у Росії досить серйозних джерел сировини, а ввозити в Росію чи країни СНД нафту «неросійського походження» — це утопія. Та ж Williams, за якою, як відомо, стояла «БП», поступилася росіянам Мажейкяйським НПЗ. А фірма «Харікейн» (США) була змушена піти з НПЗ у Казахстані, поступившись ним місцевим нафтовикам», — вважає М.Перфілов.

Можна спробувати звинуватити росіян у зайвій самовпевненості, але ми вже були свідками того, що українські НПЗ не цікавили нікого, окрім росіян і казахів. Інтересу до вітчизняних НПЗ із боку міжнародних НК не було помічено. «Західні компанії — ретельніше підходять до інвестиційних ризиків, вони вважають Росію, Україну та Білорусь країнами з найвищим ступенем ризику капіталовкладень», — говорить Андрій Романовський, начальник відділу роздрібної торгівлі «ТНК-Україна».

Тим часом, сьогодні в Україні, здається, нарешті прокинувся від сну і національний інвестор. Фінансово-промислові групи отримали можливість реально створити першу вітчизняну вертикально-інтегровану компанію (ВІК). «Україна відноситься до тих держав, які забезпечують себе власними вуглеводневими ресурсами лише на 50%, решту ми імпортуємо. Щоб процеси споживання імпортних енергоресурсів були ефективнішими, логічним є придбання видобувачами сировини українських переробних підприємств. З іншого боку, ми повинні знаходити можливість нарощувати власний видобуток і створювати вітчизняні вертикально-інтегровані нафтові компанії, для чого необхідно розробляти відповідну законодавчу базу», — вважає Михайло Ковалко, народний депутат України, президент Української нафтогазової академії.

Йдеться про «Укрнафту», альянс насамперед «Приватбанку» і «УкрСиббанку» і, можливо, «Нафтохіміка Прикарпаття». Очевидно, що через абсолютно нелогічну поведінку керівництва НАК «Нафтогаз України» в «Укрнафті», який, між іншим, представляє не власні, а державні інтереси, ця ВІК може не відбутися. Як раніше, до речі, не відбулася інтеграція «Укрнафти» і «Укртатнафти». Причому, налагодження вертикальної структури «від свердловини до бензоколонки» «Укрнафти»: банки — «Нафтохімік Прикарпаття» — збутова мережа має реальні атрибути — від взаємної акціонерної участі до сировинних, фінансових, переробних і збутових потужностей. Можливо, українські чиновники не помічають того, що вже очевидно всім, у тому числі й росіянам. «Переробка сировини на власних НПЗ завжди залишиться цікавою операцією. Сьогодні потужності російських НПЗ у 300 млн. тонн нафти на рік, завантажені на 70%, окрім «НОРСІойл». І це підігріває інтерес росіян до нафтопереробної власності за кордоном і насамперед у сусідніх країнах», — коментує Валерій Нестеров, аналітик компанії «Тройка диалог». В «Укрнафті» не збираються здаватися і сподіваються усе ж створити національну ВІК. «Історично склалося так, що «Укрнафта» не змогла пролобіювати ідею своєї участі в приватизації українських НПЗ. Та ми все одно повинні прагнути до того, щоб домовитися про створення ВІКу на базі нашої нафтової компанії. Лише тоді ми зможемо вийти на ринок нафтопродуктів і досить успішно розвиватися. Окрім того, ми не виключаємо можливість наступного продажу такого типу ВІКу, стратегічному інвестору», — каже Олег Салмін, голова правління ВАТ «Укртатнафта».

Інвестори зі Сходу

«Еще раз, еще много-много раз» російські аналітики підкреслювали в розмовах з автором цієї статті, що, окрім російських компаній, українські НПЗ нікому не потрібні. Власне, до них про це не раз устиг сказати Президент України, так само вважають і в Кабінеті міністрів. Олег Дубина, віце-прем’єр-міністр України, відповідаючи на запитання «ДТ», як він ставиться до іноземних інвестицій в українську нафтопереробку відповів: «Ставлення до існуючих інвестицій у мене винятково позитивне. Інша річ, що нові інвестиції не повинні стосуватися тих підприємств, які вже працюють стабільно, де держава як співвласник сама може впоратися».

Тому до зацікавленості американської компанії Cargill «Укртатнафтою» в Росії й Україні поставилися скептично.

У «НІКойлі» вважають, що етап пошуку інвестора «в стране далекой» у російських чиновників минув уже років п’ять тому — те ж вони прогнозують і в Україні. Альтернативи російським нафтовим компаніям України немає, бо не урегульовано права інвесторів, геть не надійне законодавство», — вважає Г.Красовський.

Отже, інвестиційна привабливість українських НПЗ полягає не стільки в ємності ринку нафтопродуктів України (котрий хоч і не дуже великий, але набирає сили), скільки в ідеальному стратегічному положенні держави, що дозволяє експортувати паливо в Росію та Західну Європу. «Темпи зростання споживання нафтопродуктів у Росії й Україні спостерігаються, але збільшення поставок на свої НПЗ із боку російських НК може виявитися неадекватним. Втім, споживчий попит на продукцію від цього тільки виграє», — наголосив Андрій Гальперін, управляючий директор російської інвесткомпанії «Проспекта».

Попри те, що українські НПЗ забезпечують цього року лише 74—78% вітчизняного споживання, частину вироблених нафтопродуктів доводиться експортувати. По-перше, в Україні ще немає досить платоспроможного ринку споживання пального, а, по-друге, високу частку на ринку становлять контрабандні або «сірі» поставки пального, що, за оцінками експертів, займають не менше третини імпорту.

Тому Олександр Городецький, президент ПІІ «ТНК-Україна», зазначив «ми сьогодні експортуємо нафтопродукти і вважаємо це доцільним надалі. Щомісяця ВАТ «ЛиНОС» переробляє 500—520 тис. тонн нафти, а попит на продукцію падає, особливо на дизпаливо й А-80, через закінчення сезонних збиральних робіт. Крім того, експорт незатребуваного на внутрішньому ринку дизельного палива ми збільшили, як і мазуту, у зв’язку з його надвиробництвом українськими НПЗ. Водночас попит у роздрібній мережі на бензин марок АІ-95 та АІ-98 залишається старим, що дозволяє нам утримувати зайняту частку ринку».

Сьогодні чітко позначили і наростили свою акціонерну присутність на українських НПЗ «Лукойл», «Тюменская нефтяная компания», «Татнефть» і «Казахойл». Проявили інтерес «Славнефть» і «ЮКОС».

«Нашу компанію цікавить ринок нафтопродуктів України тому, що на цьому ринку є непродані пакети акцій НПЗ, і є стабільний збут ПММ. Конкуренції з боку російських компаній ми не боїмося, а з боку іноземних не бачимо», — стверджують у ЮКОСі. Очевидно, що цю компанію з її обсягами видобутку цікавитиме або «Укртатнафта», або близькі до нафтопроводів західноукраїнські заводи. Всі вони перебувають в передприватизаційній готовності, тому очевидно, що боротьба росіян за українські НПЗ наступного року загостриться. Тим більше, вважають аналітики інвесткомпанії «Проспекта», «усе може кардинально змінитися, якщо Росія вирішить відшкодовувати ПДВ експортерам сировини в Україну. Тоді всі компанії, котрі збільшать видобуток наступного року, насамперед це «Лукойл», ТНК, «ЮКОС», «Татнефть», «Славнефть», а, можливо, й «Сибнефть», і направлять свої ресурси в цю країну».

Зупинити «інвестиційно-нафтовий бум» може лише «непередбачуваність законодавчої бази і закритість кроків українського істеблішменту стосовно російських НК», вважають у російській інвесткомпанії.

«Безумовно, Україна зацікавлена в прямих інвестиціях із Росії, як грошових, так і сировинних. Нинішня стабільність на ринку ПММ пояснюється винятково приходом російських інвесторів. Інша річ, що невдоволених цими інвестиціями може бути багато. Але що супротивники російського бізнесу реально можуть запропонувати натомість? Нічого, окрім 4,2 млн. тонн вітчизняного видобутку, що не забезпечить потреб ринку нафтопродуктів навіть на третину», — вважають у Кабінеті міністрів України.

Прямих доказів тиску українських олігархів на російських інвесторів немає, але опосередкованих досить багато — від лобіювання поправок до Закону «Про акцизний збір», що зобов’яже переробників і давальців сплачувати акцизний збір, до розробок PR-акцій, спрямованих проти російських і казахських компаній. Ці дії йдуть урозріз з інтересами національної безпеки України, про що неодноразово казав Президент України Л.Кучма.

«Не буває бізнесу, який комусь не вигідний. Якщо російські компанії придбали українські НПЗ, значить це вигідно і НК, і українській економіці, і самим НПЗ. Заводи одержують сировину і будуть модернізовані новими власниками, українська економіка — додаткові обсяги податків (яких уже, за нашими розрахунками, зібрано в 2,5 разу більше, аніж при простої заводів до їхнього продажу), а російські НК — прибуток. У всьому світі взаємні інвестиції — це цілком закономірний і природний процес, а інтеграція економік — шлях усіх розвинених держав», — повідомив «ДТ» Володимир Андріанов, помічник голови уряду РФ.

Восени «Лукойл» і «Тюменская нефтяная компания» звернулися до президента Росії з проханням скасувати експортні мита на нафту, що буде постачатися на «Лукойл—Одеський НПЗ» і «ЛиНОС». Як повідомив 4 жовтня російський прем’єр М.Касьянов, «це питання вимагає ретельного розгляду», і, можливо, уряд піде назустріч компаніям. Як стало відомо «ДТ», рішення може бути прийняте до кінця листопада. Цей приклад, за визнанням прем’єр-міністра України А.Кінаха, свідчить про збіг енергетичних інтересів України й економічних — нафтових компаній Росії.

«Інвестиції російських компаній в українську нафтопереробку цілком закономірний процес. Не може йти мови про будь-яку колонізацію, бо нафтопереробку в принципі не можна колонізувати. Просто в Україну направили найбільші, порівняно з іншими державами СНД, тією ж Білоруссю, «нафтові» інвестиції. Бажання України стимульоване недостачею нафти для завантаження НПЗ, а російських компаній — можливістю придбати нерозподілені підприємства й отримати прибуток. Говорити ж, що простої «незалежних» НПЗ це краще за стабільну роботу в рамках транснаціональних корпорацій не тільки наївно, а й недалекоглядно», — вважають у Мінпаливенерго РФ. З цим погодився і Вадим Копилов, голова правління НАК «Нафтогаз України», котрий повідомив «ДТ», що «іноземні, у тому числі російські, інвестиції потрібні там, де ми самі технологічно не можемо впоратися. Тобто інвесторів, у тому числі й російських, треба залучати лише в ті галузі нафтогазової промисловості, де потрібні додаткові інвестиції, а не у видобуток нафти, який ми й самі можемо освоїти».

Структура ринку

Можна виділити три умовні етапи розвитку українського незалежного ринку нафтопродуктів. Хоча «незалежність» його була радше декларативною, аніж реальною — завжди відчувалася залежність від імпортного палива чи сировини. Перший етап вирізнявся різким зниженням виробництва і збільшенням імпорту готових нафтопродуктів; другий — формуванням компаній навколо виробників палива з давальницькою формою переробки сировини; третій — початком формування транснаціональних вертикально-інтегрованих компаній за участю українських виробників і іноземних НК, а також із залученням трейдерів.

Третій етап фактично розпочався весною цього року, старт якому дала джоберська кампанія ПІІ «ТНК-Україна». «Не секрет, що наша джоберська програма починалася досить складно. Це був новий для України вид діяльності, у зв’язку з чим мали доводити і пояснювати, для чого це необхідно. У пересічного власника АЗС — джобера обсяг реалізації після початку роботи з нашою компанією збільшився мінімум на 10%. Це пов’язано з різними чинниками: популярністю бренду, високою якістю ПММ тощо. У будь-якому випадку, власник став отримувати більше. Тому число звертань бажаючих брати участь у джоберській програмі зросло багаторазово. Раніш ми запрошували потенційних джоберів, тепер вони самі до нас йдуть, і нас це, звісно, радує», — розповідає Максим Андріасов, директор департаменту маркетингу та продажів «ТНК-Україна».