Преса України до проголошення незалежності, Детальна інформація

Преса України до проголошення незалежності
Тип документу: Реферат
Сторінок: 3
Предмет: Журналістика
Автор:
Розмір: 17.4
Скачувань: 1643
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ГУРТОК МОЛОДИХ ЖУРНАЛІСТІВ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

ПРЕСА УКРАЇНИ В ПЕРІОД

ВІД ПРОГОЛОШЕННЯ СВОБОДИ

ДО ВЛАСНЕ НЕЗАЛЕЖНОСТІ



Наслідки цих подій, які дотепні журналісти назвали Великою серпневою капіталістичною революцією (за аналогією з Великою жовтневою соціалістичною революцією 7 листопада 1917 р.) мали всесвітньо-історичне значення.

Завершився розпад так званого “соціалістичного табору”. Із зони радянського впливу вийшли Східна Німеччина (ДДР), Польща, Угорщина, Румунія, Чехословаччина і навіть Болгарія. Розвалилася на окремі держави колишня СФРЮ - соціалістична федеративна республіка Югославія.

Почався розпад СРСР.

24 серпня Україна рішенням Верховної ради проголосила повну державну незалежність, було створено нову незалежну державу - Українську Республіку. Згодом внаслідок прийняття подібних рішень іншими республіками, підписання лідерами Росії, Бєларусі й України Біловежського договору федеративний Радянський Союз було замінено на конфедеративну Співдружність Незалежних Держав.

Це означало й кінець вагань та боротьби у світі преси. Всі партійні ЗМІ України в один день втратили свого засновника. Відтак довелося шукати виходу і в організаційному, і в ідейно-тематичному аспектах. Багато з них виголосили себе виданнями трудових колективів редакцій, серед них і “Луганская правда”, інші визначилися як газети відповідних органів місцевої влади. Однак це не означала кінця тяжких випробувань для української преси - втім, як і російської.

Серпневий путч 1991 р., яким закінчився короткий, але надзвичайно драматичний період “горбачовської перебудови”, був відчайдушною спробою повернути від шляху до демократії назад, до казарменного, командно-адміністративного, бюрократичного сталінсько-брежнєвського соціалізму, до диктатури партноменклатури. В цьому протистоянні перемогла демократія. Преса зіграла надзвичайно важливу роль у звільненні громадської думки, поверненні її до стану самовизначення, у підготовці масової свідомості до зречення застарілих догм і сприйнятті нових цінностей, загальновизнаних у цивілізованому світі.

Зрештою, перемога сил демократії не означала настання царства добра й справедливості. Скоріше навпаки: Україну, а з нею й пресу нової держави, чекали нові важкі випробування.

І перше з них було покликане саме спільною перемогою. Скасування жорсткого й економічно неефективного планування і надання так довго очікуваної економічної свободи означало водночас і скасування стабільних цін на папір, послуги поліграфістів, зв(язківців тощо. Ринок реклами в перші роки стрімко розвивався й давав певні можливості для забезпечення прибутків редакцій. Але з поглибленням економічної кризи в масштабах усього народного господарства країни це джерело дедалі менше задовольняло потреби ЗМІ. Крах ринку реклами в серпні-вересні 1998 року значно погіршив ситуацію як з друкованими, так і з електронними ЗМІ. Втрата тиражів, нестача грошей навіть на найперші потреби поставили сотні редакцій за межу виживання. Останній “товар”, який вони ще могли продати - була їхня свобода, гарантована Конституцією, але не забезпечена економічно. З кожною тисячею “умовних одиниць” (так сором(язливо почали називати в цей час долари США), отриманих редакціями у вигляді “рятівних заходів” від бюджетів органів влад чи від фінансово-промислових угруповань, реальна свобода прийняття рішень у них почала стрімко котитися вниз, до нуля. А з нею туди ж прямувала й функція “четвертої влади” як одного з найважливіших та дієвих гарантів демократичного поступу українського суспільства.

ПРЕСА ПЕРІОДУ ВІДНОВЛЕННЯ

НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

(1991-1997 рр.)

Політичні проблеми у тому вигляді, у якому вони склалися на середину 1991 року, протягом наступного року були вирішені. Велика країна, велика партія, велика ідея зазнали повного краху. Разом з ними зазнала історичної поразки й велика преса, яка їх обслуговувала. “Дайте нам общерусскую политическую газету, и мы перевернем Россию”, - казав В. Ленін на початку століття, задумуючи “Іскру”. Намріяне збулося. Та тепер Росія, а з нею ще 15 держав, не без допомоги преси, перевернулися ще раз.

Такий стан “подвійної перевернутості” замість стабілізації (як це сталось, на відміну від України й Росії, в Угорщині, Чехії, Польщі) болюче позначився на світові масової комунікації. За шекспіровським висловом, “перевався плин часу”: кинуте на півдорозі будування комунізму не було однозначно замінено на щось рівноцінне. “Про що тепер писати?” - це болюче запитання поставало щодня в редакційних кабінетах, де звикли десятиліттями славити мудрість КПРС та висвітлювати соціалістичне змагання. “Про що тепер писати?” - не менш драматичне запитання задавали собі демократи, “рухівці”, які навчилися за роки перебудови руйнувати старе, але не вміли будувати нове і тому захлиналися у бурхливому потоці подій, проблем, взаємовиключних ідей, проектів, пропозицій тощо.

В радянській Україні існувала струнка система ЗМІ, яка віддзеркалювала ієрархічну піраміду тоталітарного суспільства. У 1970 р. в республіці виходили 1068 газет з разовим тиражем майже 20 млн. екз., в тому числі 14 республіканських, 60 обласних, 77 міських та об(єднаних, 430 районних, 474 низових.

Незалежній Україні дістався спадок у 2609 газет та журналів (за даними на початок 1992 р.).

На 1 травня 1995 р. їх було вже 4229 та близько 500 телерадіокомпаній. Кількісне зростання супроводжувалося різким падінням тиражів - і не тільки окремих видань, а й сумарно по країні. Практично всі видання знаходилися у важкому економічному стані. Так, дані за 1996 р. показують, що лише чотири редакції місцевого рівня з майже 30 забезпечували себе та існували без дотацій з міського чи районного бюджетів. Решта дотації отримувала, і притому в значних обсягах, що сягали суми, еквівалентної 10 тис. доларів США для газети з разовим тиражем в 10 тис. примірників. Перехід від повного забезпечення редакцій всім необхідним, яке існувало при КПРС, до ринкових відносин з друкарнями, телерадіоцентрами, зв(язком, постачальниками паперу робили їх нерентабельними.

Невміння керівних кадрів старих компартійних та й нових демократичних газет оперувати в ринкових умовах прирікали всі видання. Неприбутковість газет та телерадіокомпаній (ТРК) ставила в порядок денний питання про державну фінансову підтримку української преси. Це було робити вкрай необхідно, щоб їх врятувати, - і водночас цього не можна було робити ні за яких умов задля збереження незалежності преси України.

Сподіване й очікуване процвітання на західний манер не відбулося. Причиною стала жорстока економічна криза, що вразила Україну, як тільки було скасовано всі грунтівні засади планово регульованої економіки та відпущено ціни. Крах ринку реклами - дрібний епізод цієї всеохоплюючої кризи, але саме він прирік українську пресу на жалюгідне жебрацтво та неприпустиму залежність від влади та грошей.

Здавалося, нічого гірше бозгрошів(я для головного редактора бути не може. Але виявилося, що може бути й гірше. Після беріївських катівень та брежнєвських психушок для непокірних редакторів і журналістів передбачена ще й критика кілерів. Кілька трагічних випадків - з редактором “Вечірньої Одеси” В. Деревянко або з луганським власкором “Киевских ведомостей” П. Шевченко та інших - показали, що ця прикра реалія теж прижилася в “арсеналі” сучасних методів керування пресою в Україні.

Вочевидь, замовники вбивств доводили кожним трагічним фіналом не стільки власну силу, скільки власне безсилля і неможливість переконати журналістів, купити їх чи залякати.

Ідейна криза теж виявилася важким випробуванням не тільки для колишніх комуністів, чия ідеологія зазнала такого нищівного удару, а й для націонал-демократів, їхніх головних опонентів. Здобута влада зобов(язувала брати на себе й відповідальність за хід історії, а це передбачало нагальну необхідність консолідувати суспільство на кількох головних напрямках. Масова свідомість, звикла до існування в межах однієї ідеології та до вживання згори спущених готових істин, відвикла випрацьовувати їх самотужки, вимагала силою власної інерції чогось такого ж масштабного й зрозумілого на кшталт будівництва комунізму.

Але такої єдиної ідеї в обстановці роздрібу й розбрату суспільству запропоновано не було.

Правобережна Україна, і особливо західні області, швидко й майже одностайно перемінили полярність та почали активно розробляти тему національного відродження, уславляючи імена Бандери, Мельника, Коновальця тощо. В цьому сказався історичний досвід регіону останніх століть, переважно аграрна економіка, як передбачала певну економічну незалежність від колишніх радянських республік.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes