Преса під час перебудови, Детальна інформація

Преса під час перебудови
Тип документу: Реферат
Сторінок: 3
Предмет: Журналістика
Автор:
Розмір: 18.3
Скачувань: 1549
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ГУРТОК МОЛОДИХ ЖУРНАЛІСТІВ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

ПРЕСА РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

ЧАСІВ ПЕРЕБУДОВИ

(1985-1991 рр.)

У 1982 р. пішов з життя Л.І.Брежнєв, людина, яка уособлювала собою неосталінізм. Протягом п(ятнадцяти років, за винятком розстрілів і масових тортурів, практично все лишалося, як було при Сталіні. За неповні два десятиліття в країні було відновлено й зміцнено командно-адміністративну систему управління всіма сторонами суспільного життя. Вона не передбачала ні в економіці, ні в культурі, ні, тим більше, в пресі ніяких дій, які не були би узгоджені з керівництвом. Ініціатива дозволялася лише в межах того, як краще виконати вказівки партії.

Преса являла собою повністю підпорядкований партійним комітетам інструмент виконання партійних рішень. Наслідком цього стало припинення зростання продуктивності праці, в економіці, в політичному житті все більше наростали кризові явища, викликані саме відсутністю свободи й ініціативи.

Новий генеральний секретар, який прийшов після Л.І.Брежнєва, Ю. В. Андропов, прагнув “затягнути гайки” і, як багаторічний голова комітету держбезпеки, взявся не до демократизації життя, а до впорядкування насильства, яке мало покласти край розпаду соціалістичного суспільства. Серед заходів, до яких вдалося керівництво країни, були і дуже непопулярні, наприклад, було дано команду зупиняти людей на вулицях та в кінотеатрах за те, що вони в робочий час перебували не на роботі. Журналісти, які також гостро реагували на зростаючий вал прикладів недисциплінованості, безгосподарності, в масі своїй (за командою парткомів, але і за власним бажанням) стали на бік андроповських реформ, почали активно викривати негативні явища в повсякденному житті, визнаючи їх як відступ від ленінського стилю роботи, від ідей соціалізму. Потім, у роки перебудови, це прагнення журналістського “розгрібання бруду” набуло надзвичайних розмірів і форм, буквально охопило всю пресу від центральної до низової.

Наступний генеральний секретар ЦК КПРС К. У. Черненко повернув країну назад, на рейки застою, до брежнєвських часів. Знову і партію, і пресу охопила апатія, а економіка й соціальна сфера продовжували втягуватися в повномасштабну кризу.

Чому партійно-радянська преса, ніби голка за ниткою, слухняно слідувала за всіма вигинами політичного життя величезної держави? Чому не мала власного голосу (хоч і охоплювала впливом сотні мільйонів людей) під час визначення долі країни та й власної теж? Відповідь міститься в ленінській настанові: “Партийная пресса не может не быть частью общепартийного дела”. Отже, ще великий вождь мимохіть заклав у партійний апарат механізм його самознищення, і преса стала одним з визначальних “гвинтиків” власного руйнування.

Історична трагедія всієї преси цього типу полягає в тому, що, чим краще вона виконувала свої завдання, чим бездоганніше слугувала хибній політиці, тим швидше наближала власну загибель. Воістину велич піднесення визначає глибину падіння!

“ПЕРЕБУДОВА” В КРАЇНІ Й ПРЕСІ

Врешті в квітні 1985 р. до найвищої партійної влади в СРСР прийшов новий генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов. Квітневий пленум знаменував собою докорінний поворот в історії і компартії, і Радянського Союзу, і України, і української преси, і в цілому всього світу. На квітневому пленумі так звані реформаційні сили партії провели в генсеки свою кандидатуру першого секретаря Ставропольського обкому, реформатора, який вже мав певний авторитет за кордоном (ще як член політбюро ЦК КПРС, він побував в Англії і тодішній прем(єр-міністр Великої Британії Тетчер дала йому дуже високу оцінку як гнучкому політичному і державному діячеві).

В лютому-березні 1986 р. пройшов ХХVII з(їзд КПРС. Вперше, на відміну від попередніх з(їздів, на ньому було заслухано не звітну, а політичну доповідь. В ній було поставлено діагноз нашому суспільству: його державна й політична система застаріла, не відповідає вимогам сучасності. Зокрема, було наголошено на проблемі “відірваності слова від справи”.

На цьому з(їзді було визнано, що газети відстали від життя, скотилися до “політичного базікання”. Зокрема, критика їх роботи у попередньому періоді полягала в тому, що редакції віддавали понад половину газетної площі матеріалам на економічні, партійні теми, а повсякденні потреби трудящих відійшли на задній план. Було втрачено ставлення до людини як до найвищої цінності цивілізації, і навіть у постановці проблеми людину називали “человеческий фактор” підвищення продуктивності праці.

XXVII з(їзд КПРС зробив спробу повернути партію обличчям до людини. По суті, було поставлено історичний експеримент на сумісність соціалізму та демократії. І експеримент, на подив його організаторів, дав негативну відповідь: командно-адміністративний соціалізм, збудований в СРСР, протилежний демократії, несумісний з нею, - і таким чином довів перевагу демократії.

Почалися процеси, які спочатку мали на меті пристосувати партію до нових умов, позбутися застійних явищ, оживити, прискорити, активізувати партійну роботу і відтак перевести економіку на режим оздоровлення.

Стратегічний курс на перебудову соціальних відносин було визначено на кількох наступних пленумах і затверджено у новій редакції програми партії (програми побудови комунізму, прийнятої ще в хрущовські часи). Це сталося на ХХVІІ з(їзді КПРС, а згодом було підтверджено та поглиблено на ХІХ Всесоюзній партійній конференції.

Метою бурхливих перемін у соціально-економічній та політичній сферах життя було визнано вирішення назрілих соціальних проблем на основі розвитку планово-ринкового господарства, повністю звільненого від бюрократичних пут.

В економіці було проголошено відмову від командно-адміністративної системи управління й проголошено переважно економічні методи управління господарством - а згодом навіть визнано необхідність переходу до соціально орієнтованих ринкових відносин, що по суті вже означало скасування планового принципу розвитку промисловості й сільського господарства.

В соціальній сфері було проголошено відмову від так званого залишкового принципу, за яким на освіту, культуру, медицину, екологію тощо витрачається те, що лишається після пріоритетних витрат. Проголошено було повернення до усвідомлення їх першочергового значення, до практичного переорієнтування економіки на вирішення її потреб.

У політиці - взято курс на пробудження від апатії та байдужості, на різку політизацію народних мас, на розділення функцій партії і держави, перехід від монополії КПРС у сфері ідеології, зокрема ЗМІ, до плюралізму, становлення багатопартійності. Певне здивування при цьому викликало те, як старі, ще сталінського гарту газети пишалися тим, що саме партія проголосила курс на оновлення життя в країні, та ставали на чолі цього дозволеного та узгодженого прогресу.

Чим далі просувалася перебудова, тим менше редакції оглядалися на чиїсь дозволи та узгодження.

Оскільки преса (і радянської України також) спочатку лишалася за ідеологічною орієнтацією та за формою власності суто партійною, то гаслом “нових вітрів” у партії, в суспільстві стали слова “гласність” та “плюралізм”. Згідно з ними, зверху дозволялося мати і навіть оприлюднювати власну думку, яка могла навіть відрізнятися від думок, дозволених партією.

Спочатку, як і в старі часи, преса передруковувала “декрети” нової доби. Потім розпочалася робота по їх роз(ясненню.

Наскільки ситуація нагадувала часи ленінського непу, дозволяє зрозуміти порівняння публікацій з газет різних епох. Ось !Правда” за 16 березня 1921 р. з доповіддю В. Леніна на Х з(їзді РКП(б) та водночас з передовицею про натуральний податок. Викладено історичне значення непу для вирішення першочергових завдань країни, і серед них головна - підвищення добробуту трудящих міста і села.

А в “Правде” за 25 травня 1990 р. видруковано доповідь голови Ради міністрів СРСР М. Рижкова на ІІІ сесії Верховної ради СРСР “Об экономическом положении страны и концепции перехода к регулируемой рыночной экономике”. Аналогії настільки очевидні, що мимоволі здається, ніби все, що було між цими епохами - череда трагічних помилок та хибних рішень і дій.

Наскільки серйозно поставилися “прагматики” до справи, свідчить гасло, яке 28 травня 1990 р. М. Горбачов виголосив у “Правде”:

“Речь идет о повороте, сравнимом с Октябрьской революцией”.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes