Ленінська доба і преса, Детальна інформація

“Нашому трудовому народові вже давно урвався терпець зносити надалі московське грабіжництво, котре тупоголові московські комісари звуть “комуною”. Від місяця березня по всій Україні піднялися великі повстання... Доведений до краю катуванням комуністами український трудовий народ вперто боронить своє право на вільне життя, на вільну працю, на право самому господарювати на своїй землі”. (Цит. по: В. Малик. Періодична преса про повстанський антибільшовицький рух в Україні 1919 р. У зб. “Українська періодика: історія і сучасність”).

Підвладність, підкореність преси владі була причиною неадекватного висвітлення газетами реального стану справ на селі. За рік до глибокої економічної та соціально-політичної кризи, до якої привела країну політика більшовиків, ця преса писала про “позитивні наслідки” запровадження воєнного комунізму:

“Августовская заготовка нынешнего года превысила прошлогоднюю заготовку более, чем в два раза... Это говорит о том, что, во-первых, заготовительный аппарат за минувший год заметно вырос, и, во-вторых, Советская власть укрепилась внутри страны” (“Известия Народного Комиссариата по Продовольствию”. 1919 р., вересень-жовтень).

Через кілька місяців у Росії спалахне антонівський заколот, кронштадтське повстання, стане ясно, що хвиля селянського незадоволення може поглинути цих політиків і їхню владу. Але поки що газети мусили підтримувати курс на громадянську війну міста проти села. Преса широко друкувала листи з місць, що показували водночас і важкий стан на “продовольчому фронті”, і непохитну готовність комуністів іти до кінця шляхом партії:

“Мы, представители Валковского продотряда, исполкомы Валковского уезда, выслушав доклады от центра и с мест об отчаянном положении в продовольственном отношении голодающей Красной Армии, и принимая во внимание, что хлеб и фураж имеется в уезде, но прячется кулацкими элементами, вынесли следующую резолюцию: “Беспрекословно выполнить все требования по наряду Упродкома на хлеб и фураж. Мы клеймим позором всех тех, кто так или иначе содействуют сокрытию хлебных запасов и портит дело снабжения доблестной Красной Армии - защитницы угнетенных. Мы заявляем, что будем бороться с подобным элементом и беспощадно преследовать”. (харківські “Известия...”, 1919 р., 14 квітня).

15 березня 1921 року було прийнято резолюцію Х з(їзду РКП (б) “О замене разверстки продовольственным налогом”. По команді з центру газети починають викривати хиби політики “воєнного комунізму” та пропагувати нову економічну політику - неп.

Політика партії рішучо змінилась. Газети, які перед цим показували не тільки вимушений, а й нібито економічно ефективний перебіг політики “воєнного комунізму”, взялися пропагувати ідеї нової політики. Зокрема, публікації порівнювали площі обробленої землі, зростання сівби як доказ того, що партія взяла вірний курс. Продрозверстка та “воєнный комунізм” привели до того, що селяни перестали засівати багато землі, адже “все одно приїдуть з міста більшовики й заберуть”. Такі відносини влади й селян були основною економічною причиною голоду. Тому засів додаткових площ був ознакою відновлення нормального економічного життя на селі, торгівлі тощо. Ця тема була надзвичайно важливою, і пролетарська преса слухняно взялася за відновлення капіталістичних відносин в країні.

Продовжувала своє існування й так звана “ленінська школа публіцистики”. Історичній діяльності В. І. Леніна можна давати будь-які оцінки, але він має бути визнаний одним з найвидатніших публіцистів та редакторів початку століття. Особливо це стосується його робіт часів боротьби з царатом та російською буржуазією. Його стилю, який згодом, до встановлення культу особи на межі 1920-1930-х років, прагнули наслідувати журналісти партійних газет, були притаманні неодмінна політизація висвітлюваних проблем, принципова позиція активного втручання в життєві колізії, постановка гострих соціальних питань, викриття антисоціальних явищ - все в інтересах дальшого розвитку комуністичної революції.

Як приклад з сфери тих самих медичних проблем, наведемо публікацію листа члена робітничої інспекції А.Селезньова під рубрикою “Рабочая жизнь” в газеті “Правда” за 8 серпня 1919 року про крадіжки в одній з лікарень. Автор викриває “механізм” злочинів та відразу політизує свою оцінку:

“А сами врачи что сделали? Они продолжали и продолжают начатый в декабре 1917 года интеллигентский саботаж... Санитарному отделу... не мешало бы положить конец этой вакханалии воровства в больницах”.

У важливій для розуміння актуальних завдань мирного часу ленінській роботі “Первоначальный вариант статьи “Очередные задачи Советской власти” (ПЗТ, т. 36) на стор. 148 - 150 пресі дається така вказівка: необхідно “именно теперь позаботиться о том, чтобы масса необыкновенно ценного материала, который имеется налицо в виде опыта новой организации производства в отдельных городах, в отдельных предприятиях, в отдельных сельских общинах, - чтобы этот опыт стал достоянием всех”.

Одним з видань, що прагнули втілити ці вказівки в життя, була газета “Луганская правда”. Вмонтована в негнучку систему комуністичної преси, вона розвивалася в умовах свого часу та за його законами. Майже всю свою історію, від 14 червня 1917 р., коли вона виходила під назвою “Донецкий пролетарий”, це було російськомовне видання. (Лише кілька років, у так званий “період українізації”, вона виходила українською мовою, причому, за вимогами правопису 1928 року, з помітним впливом галицького діалекту). Всі етапи розвитку партійно-радянської преси залишили свої сліди на її шпальтах.

З переходом до непу газета з певним запізненням, потрібним для того, щоб отримати вказівку власне від свого засновника, а не від московського центру, розпочала свою участь у русі за новим напрямком. 3 липня 1921 року, тобто три з половиною місяці після прийняття згадуваної резолюції, газета “Луганская правда” надрукувала велику передову статтю “Пора начать” - першу з присвячених непу.

“Надо, чтобы каждый крестьянин твердо знал, что у него берут и что оставляют, и чем отличается продналог от продразверстки. Надо, чтобы каждый крестьянин легко понимал все преимущества, которые ему дает наше новое законодательство. Тогда он сознательно и доброжелательно пойдет наввстречу Советской власти... Если же крестьянин не получит заблаговременно от Советской власти разъяснения, если он будет исходить из простого факта, что в этом году у него так же берут хлеб, как и в прошлом, тогда нам придется рассчитывать и на саботаж, и на скрывание хлебных припасов, и может быть на активное вооруженное сопротивление, оживление бандитизма”.

Невдовзі тут з(являється постійна рубрика “На путях новой экономической политики”. Редакція організовує цілий господарський лікнеп для селян, починаючи з передовиці “Единый натуральный налог”, де оголошує:

“В ближайшие дни ми вернемся к разбору каждого пункта декрета о едином натуральном налоге, чтобы дать возможность крестьянству широко ознакомиться с новым положением” (1922 р., 6 травня).

В наступних номерах газета виконує обіцяне, публікує цикл матеріалів, у яких детально висвітлено суть нової економічної політики на селі.

Ось кілька заголовків та рядків з матеріалів, вміщених тут: “Посевная кампания проходит отлично” (1921 р., 3 липня), передова стаття “Первые итоги сбора продналога” - “Сбор продналога проходил таким быстрым темпом, что он превзошел наши ожидания” (1921 р., 28 вересня), “Нэп показал свои целебные свойства” (1922 р., 2 січня) та інші. Втім, наслідком аграрної політики уряду стало нове погіршення ситуації: навесні та на початку літа 1922 р. знову стався голод.

Минув рік нової економічної політики, село почало підніматися силою відновленої матеріальної зацікавленості трударів, і газета сповістила про це читачів 3 липня 1922 р.:

“В прошлом году мы имели половину старого довоенного урожая, в промышленности производили в 7 раз меньше довоенных норм...В Донецком бассейне засевают землю выше нормы 1916 года на 20 процентов. Это только начало работы”.

Те, що в світі називається напівправдою, в партійно-радянській пресі мало ім(я пропаганди. Скоординованість всіх газет навколо однієї ідеї створювала ілюзію одностайності думок і оцінок у суспільстві.

Але саме “Луганская правда” дозволяла собі, всупереч новим вимогам, відтворювати життя, яким воно є. Так, всупереч загальній лінії вихваляти нову економічну політику партії, ця газета у номері за 2 січня 1922 року стверджувала у передовій статті “Второй год жизни гиганта. Донбасс в 1921 году”:

“Переход от продразверстки к продналогу вызвал резкое падение заготовок и сильное ухудшение снабжения продовольствием по всей Украине”.

Тим більше важлива така репліка газети, що в її розпорядженні були факти про те, що неп реально піднімав економіку

країни, а отже, можна було й не заглиблюватися у проблеми:

“Трехмесячный запас, создавшийся к тому времени (літо 1921 р. - авт.), позволял уже думать о новом изменении программы в сторону поыгения добычи (вугля - авт.)... К концу октября подъем в каменноугольной промышленности оказался стихийным - добыча дошла до 40 миллионов пудов при задании в 20 миллионов” (“Луганская правда”, 1922 р., 2 січня).

Місцеві журналісти, знаходячись безпосередньо поруч з читачем, брали участь у подоланні голоду, що вразив Україну. Газети не тільки віддзеркалювали крайню ступінь злиднів та зубожіння в окремих районах, а й брали участь у конкретних акціях по наданню допомоги тим, хто голодував:

“На Украине рабочее население должно дать164000 голодных пайков, а нетрудовое население должно дать 458000”.

Зазначимо з приводу наведеної цитати, що в компартійній пресі не тільки того часу, а й наступних періодів вважалося за інформацію навіть прийняття рішення - хоч його виконання, тобто власне події, могло й не статися. Формалізм, звітувальщина, рапортування задля начальства виявилися не тимчасовою “дитячою хворобою”, а родовими ознаками надмірно централізованого суспільства.

Найбільш повно ці вади помітні у висвітленні болючих соціальних проблем, де від преси вимагалося і ходом справ, і рішеннями ЦК зовсім інше. Наприклад, ось як висвітлювалося відновлення вугільної промисловості Донбасу: