Загальна характеристика масово-інформаційної діяльності, Детальна інформація

Основним у цьому визначенні є розуміння комунікації як процесу, що виконує об’єднувальну функцію і не є тотожним мовленню. Звичайно, найприроднішими операціями, в яких відбувається спілкування, є мовні операції, або мовлення. Спілкування і мовлення ототожнювати не можна. Мовлення — це форма спілкування, до того ж не єдина. Скажімо, такі психофізіологічні форми впливу на співбесідника, як навіювання, поведінкові акти (певне демонстрування тіла, використання жестів), які можуть супроводжуватися й не супроводжуватися мовними актами, теж є формами комунікації й спрямовані на залучення учасника комунікації до свого гурту, колективу, до виконання ним певних фізичних або інтелектуальних дій, необхідних тому, хто ініціює комунікацію, або виражає інтереси тих, хто зацікавлений у цій комунікації, тобто у підпорядкуванні особи своїй спільноті. До речі, не у всіх комунікативних ситуаціях слово є дієвим, іноді погляд більше важить, ніж слово, і треба вміти добре орієнтуватися в ситуації й обирати оптимальну форму спілкування.

З визначення ви вже можете зрозуміти, наскільки важливим у суспільстві є той процес, який ви маєте професійно опанувати і який повинен стати для вас роботою. З першої ж лекції ви повинні зрозуміти принаймні такі речі:

перед вами процес, який можна використати і на благо і на зло людям;

перед вами процес, на який є різні погляди — політичні, кон’юнктурні і незалежні від політики, наукові погляди;

перед вами процес, який включає багато такого, що треба знати, але не треба застосовувати;

перед вами процес, в який треба поринати зі світлим розумом, чистими руками і палким серцем.

Ми ще не раз повернемося до цього, бо це робити зобов’язує нас наша професія, але сьогодні скажу: комунікація за своєю природою є “агресивним” процесом, процесом упливу на людину або суспільство, оскільки процес встановлення контактів (чим є комунікація), хоч сам собою і безболісний, але не такий уже й наївний щодо методів і способів контактування; він може бути нав’язливим, грубим, підступним і т. п. І лише з кон’юнктурної точки зору або через наукове невігластво можна сказати, що комунікація — це дистильований процес передачі інформації, не пов’язаний з упливом на людей. Про цей уплив ви повинні пам’ятати постійно і повинні добре усвідомлювати, щo ви робите словом і нести за це відповідальність, якщо не перед своєю совістю, то перед законом. Говорячи про своє право на слово, ви повинні подумати і про права того чи тих, хто вас слухає. Не можна бути егоїстом і прагнути сказати за будь-яку ціну своє слово, треба поважати тих, хто вас слухає, і думати про те, чи потрібне їм ваше слово. Треба думати не тільки про свої права, а й про права тих, з ким ви спілкуєтеся.

Сьогодні, як приклад, ми переглянемо сюжет каналу OTV, в якому співачка Астрая говорить про безцеремонне втручання журналістки у її приватне життя.

11 серпня в літньому концертному залі м. Ялта на своєму концерті Філіп Кіркоров висловився про ЗМК як четверту владу. На його думку, вони ні четверта, ні п’ята, ні шоста. Не достатньо пописувати всякі статеєчки, втручаючись в інтимне життя, і вважати себе владою. Це “мания величия”, сказав співак. І справді, ЗМК не є власне владою, але вони мають таку ж владу над людьми, яку мають і той же Філіп Кіркоров, хто зібрав кількатисячну аудиторію й зумів утримати її протягом двох годин, й інші артисти, оратори, інші майстри слова.

Наше визначення комунікації, як і всі інші, не претендує на вичерпність. Його можна доповнювати, розширювати, модифікувати, що ми зараз і зробимо, коли поведемо мову про масову комунікацію.

Визначення масової комунікації не можна витворити простим додаванням слова маси до слова комунікація. Зміна звичного для нас міжлюдського характеру комунікації, коли спілкуються двоє, привела до глобалізації й модифікації самого процесу спілкування. Якщо у типових, побутових або навіть виробничих, ситуаціях спілкування виникає ніби стихійно, раптово і як дія, підпорядкована основному, наприклад, виробничому виду діяльності, включається в неї, то намагання спілкуватися з масою людей, переконувати їх у чомусь змушує комуніканта ставитися до спілкування серйозно, готуватися до нього. А для людей, які постійно займаються спілкуванням і воно є їхньою працею (наприклад для учителів, письменників, лекторів і для нас журналістів),— спілкування перетворюється у роботу, яку вже можна назвати професіональною діяльністю суспільно-культурного плану і мотивом якої є ідея згуртування людей навколо іншої ідеї або якоїсь справи.

Таким чином, під масовою комунікацією (масовим спілкуванням, mass communication) ми розуміємо організоване спілкування,

що є видом суспільно-культурної діяльності,

яка відбувається у вигляді взаємопов’язаних інтелектуально-мислительних та емоційно-вольових дій,

спрямованих на духовне, професійне чи інше єднання маси людей (мас).

Основним у цьому визначенні є розуміння комунікації як організованого спілкування, або діяльності, тобто такої активності людей, яка має свої мотиви, свою структуру, яка складається з дій — актів, підпорядкованих меті. До речі, будь-яка діяльність не існує сама собою, вона завжди представлена конкретними діями і в них реалізується. Найприроднішими діями, в яких відбувається спілкування як діяльність, є мовні дії, або мовлення.

Те, що масова комунікація є організованим спілкуванням, має принципове значення для розуміння формування й розвитку масовоінформаційних процесів у суспільстві. Ідея організованого спілкування може виникнути лише у ситуації відповідальності мовця (комуніканта) за свою “словесну роботу”. Ця відповідальність рідко виникає під час спілкування двох людей, бо таке спілкування має рівень переважно побутової міжособистісної комунікації. Масовість акту мовлення, коли на тебе дивляться сотні очей, дає відчуття важливості виконуваної справи, тобто акту мовлення, і змушує серйозно ставитися до організації самого процесу спілкування. Окрім того, психологічно спілкування з масами — це є завжди вихід за межі свого звичного, непомітного для своєї ж свідомості “я”. Актуалізація свого “я”, тобто усвідомлення того, що і як ти робиш у цей момент, характерна для особливих ситуацій, в які потрапляє людина. До таких ситуацій відноситься й комунікативна ситуація, в якій доводиться тримати слово перед масою людей. Усвідомлення ж своїх вчинків, дій, операцій, цілей, мотивів і т. п., а через усвідомлення й керування ними лежить в основі професіоналізму, тобто майстерності. А це в свою чергу веде до професіоналізації дій, виникнення відповідної професії й підготовки відповідних фахівців. Таким чином, організоване спілкування, яким є масова комунікація, давним-давно набуло ознак професіональної діяльності й поставлене у виробничі умови поряд з розвитком засобів масової комунікації, без яких ефективний зв’язок з масами неможливий, тобто поряд з виникненням індустрії мас-медіа. Згідно з визначенням масового спілкування, взятого зі словника A Dictionary of Communication and Media Studies (Ed. by J. Watson and A. Hill.— London, New York, Sydney, Auckland, 1997.— C. 132—133), цим терміном позначають “інституалізовані форми виробництва і розповсюдження загальнодоступних (публічних) повідомлень, які поширюються у великому масштабі, включаючи значний розподіл праці в їхньому виробничому процесі та функціонуванні, через складне посередництво друку, фільму, фотографії та звукозапису” (подано у перекладі О. В. Зернецької [Зернецька О. В., 19]). Як бачимо, організація процесу масового спілкування досягла такого рівня відповідальності й серйозності, що за організацію справи масового спілкування відповідають цілі установи, заклади, фабрики (“інституалізовані форми виробництва і розповсюдження”) і кожен відповідає за організацію певного процесу масової комунікації (“розподіл праці в їхньому виробничому процесі та функціонуванні”), оскільки процес організації масового спілкування є складним (“через складне посередництво друку, фільму, фотографії та звукозапису”).

В іншому визначенні масової комунікації, взятому зі словника Ellmore R. T. Mass Media Dictionary (Lincolnwood, 1992.— С. 351), наголос зроблено на швидкому розповсюдженні копій інформації, виготовлених механічно або електронно для гетерогенної (різнорідної) і дуже великої кількості індивідуумів. Це швидке розповсюдження інформації згадуваний уже дослідник Г. Г. Почепцов навіть поклав в основу визначення комунікації взагалі: “…пропонуємо визначити комунікацію як процес прискорення обміну інформацією” [Почепцов Г. Г., 1999, 19].

Отже, беручи до уваги професіональний аспект масової комунікації на сучасному етапі, ми можемо запропонувати таке її визна-ння:

Професіональна масова комунікація — це майстерно організоване спілкування у вигляді суспільно-культурної діяльності,

учасниками якого є, з одного боку, професіональні мовці (комунікатори, або комуніканти), що чинять згідно з суспільно-етичними нормами, законами держави, вимогами технології організації мовлення й спілкування,

і, з іншого боку, маса людей (маси, комунікат),

на яку здійснюють уплив професіональні мовці через засоби масової комунікації,

що є продуктом професійної масовоінформаційної діяльності у сфері інформаційної індустрії як “інституалізованої форми виробництва і розповсюдження загальнодоступних (публічних) повідомлень, які поширюються у великому масштабі, включаючи значний розподіл праці в їхньому виробничому процесі та функціонуванні через складне посередництво друку, фільму, фотографії та звукозапису” (J. Watson, A. Hill).

Становлення масової комунікації як сфери професіонально організованої суспільно-культурної діяльності так чи інакше пов’язано з виникненням професії комунікатора, яка у суспільстві офіційно ще не є визнаною (навіть ідуть дискусії навколо того, журналіст як комунікатор — це професія чи ні), і розвитком виробничої сфери для забезпечення масової комунікації.

Професія виникає там і тоді, де й коли починають говорити про професіоналізм, майстерність. Професіоналізм журналіста як комунікатора сьогодні є очевидним. Власне, ми й намагаємося розрізняти у журналістській справі професіоналів і непрофесіоналів, любителів, “чайників”. Професія журналіста існує, інша річ, який її статус і до якої сфери людської діяльності вона належить. Відповідь одна: до сфери професіональної масової комунікації як виду суспільно-культурної діяльності і має статус творчої професії, пов’язаної зі створенням неповторних, оригінальних творів.

Творча праця відрізняється від нетворчої тим, що при творчій праці не можна поставити на потік виготовлення стандартних предметів виробництва. Продукт творчої праці завжди існує в одному примірнику й позначений індивідуальністю виготівника, його світобаченням, розумінням життя тощо. Під час комунікації сказане мовцем слово — це тільки його слово, що виражає тільки його задум, сподівання, тільки його емоції. Але це зовсім не означає, що творча праця раз і назавжди позбавлена технологізації процесів праці, уніфікації певних операцій. Межа між “творчим” і “нетворчим” змінна, вона залежить від стану професії, рівня наукового розвитку суспільства, освіченості виконавця роботи. Очевидним сьогодні є те, що, наприклад, пошук інформації для написання творів більшою мірою стає вже справою технологічної освіченості, ніж творчого натхнення.

У складних формах діяльності, як і професіональної масової комунікації, ряд процесів може мати чисто творчий характер, а інші процеси можуть технологізуватися й “ставати на потік”, а також переходити у сферу виробництва.

Для розуміння співвідношення творчого й виробничого у структурі діяльності необхідно уявити її структуру.

Масова комунікація як суспільно-культурна діяльність включає дії мовців (комунікантів), а також дії мас (комунікатів). Очевидним є те, що контакт між комунікаторами опосередкований засобами масової комунікації, які функціонують у системі масової комунікації для забезпечення впливу комунікантів на комунікатів.