Деякі аспекти свободи слова та інформаційної діяльності в Україні, Детальна інформація

Через кабельну мережу вільно, за наші гроші, ігноруючи вимоги роботи державного радіо-мов-лення та TV, у наші оселі входять радіотелевізійні канали сусідньої держави, і цей наступ не при-пиняється.

Значну увагу в колі окреслених проблем ви-кликають дискусії щодо необхідності чи недо-цільності трансформації державного радіомовлення та TV на громадське. Воно співмірне з гро-ма-дянським суспільством, і коли суспільство політично неструк-туризоване, багато партій і рухів (понад 110), громадських і релігійних організацій ще й досі вагаються щодо правильності історичного вибору українського народу, а іноді займають ворожу по-зицію - у таких умовах створювати повноцінне громадське мовлення дуже складно.

Верховною Радою прийнятий Закон "Про сис-тему Суспільного телебачення і радіомовлення України" (18 липня 1997 р.) (Суспільне теле-радіо-мовлення - це телерадіоорганізація зі статусом єди-ної загально-національної неподільної і неприбут-кової системи масової комунікації, яка є об'єктом права власності українського народу і діє згідно з єдиною програмною концепцією. Суспільне TV грунтується на широкому представництві різних верств суспільства, які через своїх представників у Громадській раді забезпечують реалізацію про-грамної концепції та здійснюють конт-роль за фінансово-господарською діяльністю теле-радіо-організації).

Суспільне телерадіомовлення створюється з метою всебічного задоволення потреб суспільства в опе-ративній інформації, забезпечення плюра-ліс-тич-ного характеру мовлення, зважаючи на національні тра-диції, морально-етичні принципи українського народу. При Суспільному телерадіомовленні діють Громадська рада (по одному представнику від політичних партій, що мають депутатів у ВР, від творчих спілок, що зареєстровані Мінюстом, від Президента України, Кабміну, Нацбанку, Генпро-куратури, Нацради з питань TV та радіомовлення, Антимонопольного ко-мітету України, Державного агентства України з авторських і суміжних прав при Кабміні), Квалі-фікаційна рада (громадський орган, що формується із спеціалістів і науковців у галузі телерадіомовлення), Адміністративна рада (постій-ний розпорядчий орган Суспільного телерадіо-мовлення, повноваження і функції якого визнача-ються статутом Суспільного телерадіомовлення).

Суспільне телерадіомовлення фінансується за рахунок абонентської плати за користування теле- і радіоприймачами, державного замовлення, прове-дення кампаній із збирання коштів, видання спеціалізованих газет і журналів, поширення влас-них аудіо- і відеозаписів, продажу власної теле- і радіо-продукції іншим організаціям. Громадська рада Суспільного телерадіомовлення може засновувати громадський фонд для залучення та акумулювання коштів на некомерційній основі. Держзамовлення на програми Суспільного телерадіомовлення не може перевищувати 20 % загального обсягу мовлення. Рекламна діяльність на каналах Суспільного теле-радіомовлення забороняється, за винятком спеці-ально зазначених у програмі комерційних презен-тацій, час трансляції яких не повинен переви-щувати 3% мовлення на добу).

Сьогодні Закон України "Про систему Суспіль-ного телебачення і радіомовлення" не відповідає реаліям з деяких причин. Зокрема, він не передбачає вирі-шення проблем зростання витрат на розвиток TV на радіомовлення, жорсткої конкуренції з боку приват-ного сектора. Не створює він й ін-струментів справ-ж-нього маркетингу суспільного обслуговування, не веде до збільшення інвестицій у виробництво прог-рам, врешті-решт - до зростання продуктивності праці українських журналістів.

Закон, скоріш за все, не вирішить проблеми достатніх джерел фінансування. Адже введення абонплати за користування теле- і радіоприймачами не викличе позитивної реакції в суспільстві, буде сприйняте населенням як відверте здирництво.

Важливим моментом є рекламна діяльність. Згідно із законом, вона забороняється на громад-ському TV. Таким чином, комерційні кампанії, і в першу чергу ті, що поширюють свої програми націо-нальними мережами на більшу частину території України, отри-мають майже весь портфель реклам-них замовлень в Україні. Отже, закон усуває конку-рентів з ринку в особі НТКУ. І це призведе до бан-крутства за-значених компаній з наступним викупо-вуванням їх приватними особами.

Тому роздержавлення ЗМІ повинно бути зба-лансоване у двох фундаментальних аспектах - доступності інформації та забезпечення інфор-маційної безпеки України. До речі, першими против-никами роздержавлення будуть ті журналісти, які сьогодні працюють у державних ЗМІ, бо ніхто з них не захоче втратити стабільну заробітну плату. Сьогодні важливе інше - необхідно подбати про те, щоб економічна незалежність мас-медіа стиму-лювала прагнення представників у мас-медіа до творчої свободи. Необхідно створювати економічні підвалини, за яких видавничий і газетний бізнес в Україні буде прибутковим, вигідним і рентабельним - яким він є в цілому світі.

Наприклад, ані в Польщі, ні в Угорщині чи Німеччині жодної державної газети вже давно немає. Але там спочатку були створені економічні умови для вільного функціонування ЗМІ. За наших ж умов акт, закон, указ про роздержавлення можуть обернутися якраз протилежним негативним яви-щем, коли тисячі газет буде закрито і журналісти втратять роботу. І буде серйозна небезпека, коли роздержавлення у нас перетвориться на олігар-хізацію ЗМІ.