І ніколи не помилиться.
Його /чухраїнця/ постать, його рухи, вираз, сказать би, всього його корпуса - все це так і випирає оті п'ять головних рис його симпатичної вдачі.
Риси ті, як на ту старовинну термінологію, звалися так:
І. Якби ж знаття?
2. Забув.
3. Спізнивсь.
4. Якось то воно буде!
5. Я так і знав.
Розглянемо поодинці всі ці п'ять характерних для чухраїнця рис".
І далі Остап Вишня створює п'ять окремих сюжетів, де у сатирично-гумористичному плані висміює ці риси образу чухраїнця.
Автор критикує зденаціоналізованих чухраїнців /вважай, українців/, які не знають ні власної історії, ні хто вони взагалі:
"Як запитають було їх:
-Якої ви, лорди, нації?
Вони, почухавшись, одповідають:
-Та хто й зна? Живемо в Шенгерієвці. Православні." Недарма жителі тієї країни мають назву від слова "чухатися". Іронізує Остап Вишня з тих чухраїнців, які побачили в образі соняшника таку несподівану рису як покірливість:
" - Хороша, - казали вони, - рослина. Як зацвіте - зацвіте - зацвіте.
А потім як схилить і стоїть перед тобою, як навколюшках... Так ніби він - ти, а ти - ніби пан. Уперто покірлива рослина. Хороша рослина".
І в цьому уривкові ми бачимо ознаки публіцистичної майстерності сатирика. Ця ніби хвалебна характеристика образу соняшника відтіняє натури тих чухраїнців, які забули про національну гідність, перейнялися рабською психологією.
У фейлетонах 20-их років про долю українського села Остап Вишня часто звертався до проблем кооперації на селі, участі селян у кооперативному будівництві та господарюванні. Село залишалось у матеріально і культурно нерівному, порівняно з містом становищі. Тобто виникав проблемний образ так званих "ножиць".
Були ці „ножиці", писав автор в усмішці "Ну що ж - регульньом!" спочатку маленькі - що тобі манікюрні, потім стали начеб перукарські, а ще далі такі, що хоч овець стрижи... Тобто матеріальна різниця мiж селом та містом поглиблювалась не на користь українського села...
Остап Вишня писав, що за таких умов незаможник, трохи напружившись, може виділити пуд жита і купити у коопторзі... ґудзик до штанів. Бо вартість товару під назвою "штани цілі" була... аж ЗО пудів жита!
На прикладі цієї старанно замовчуваної фейлетонної усмішки переконуємося: письменник у 20-ті роки безпомилково помітив серйозні негативні явища в економіці України, що дійшли до наших днів. Згадаймо хоча б сьогоднішні неймовірно високі ціни на сільгосптехніку і водночас набагато нижчі закупівельні ціни на сільгосппродукцію. Справді, й сьогодні через 75 років від написання твору "Ну що ж - регульньом!" - "штани цілі" на селі коштують чимало пудів жита.
Остап Вишня із щирою симпатією змалював у своїх сільських усмішках образи культурних господарів /українських і закордонних/, тих, хто самовіданно працював на власній ниві. Сатирик виступав проти профанації української культури, української драми, пісні і танку. В газеті "Вісті" 20 травня 1927 року він друкує гострий фейлетон "Позорище" про "Українську трупу імені Т.Г. Шевченка" та про інші трупи, які, роз'їжджаючи по Союзу, своїми халтурними програмами створювали образи українців як якихось примітивних людей із сльозливо-кривавими п'єсами, розбійницькими танцями і дикими посвистами замість пісень.
У повоєнні роки серед гумористично-сатиричних творів Остапа Вишні популярністю користувались фейлетони "У ніч під Новий рік" /про невеличку артіль на селі, в якій було аж... 18 сторожів/; "Ділов, ділов..." /про керуючого трестом Антона Рила - образ типового чиновника і радянського міщанина/; "По ревізії" /образ типового сільського голови ревізійної комісії та його бурхлива "діяльність" на ниві пияцтва/.
Залишається актуальним фейлетон "Дзвонарі". Тут виведено сатиричні образи любителів телефонних дзвінків, тобто "дзвонарів", які імітують бурхливу діяльність безкінечними дзвінками від зорі до зорі до "потрібних" людей, керівників різного рангу.
Творчим кредо Остапа Вишні було подавати факти, образи у контрастному зіставленні: "Ловіть, спостерігайте контрасти, -і буде сміх".
Сучасний фейлетоніст повинен мати не тільки професійні знання з обраного жанру, а й природне чуття гумору /у 70-80-ті роки з багатьох фейлетонів гумор зник/, енергію публіциста, відзначатися широким світоглядом, здатністю до асоціативного мислення і алегоричної манери писання, бути людиною непохитною, мужньою у віднайденні істини. Фейлетонна манера вже сама собою викликає читацький інтерес, певні емоції. Фейлетон містить у собі додаткову інформацію, суть якої в новому, контрастному баченні явищ дійсності, завдяки новим своєрідним сатиричним образам і гостро поданим актуальним проблемам.
|
Скачати "Реферат на тему Актуальність класичного фейлетону: образи та форми"
