Преса України між війнами, Детальна інформація

піднімала культурний і освітній рівень українського населення.

Селянська преса в Галичині була досить розвиненою і дійсно відповідала своєму соціальному покликанню - добиватися поєднання, просвіти, піднесення культури, економіки сільськогосподарських родин і піднесення добробуту всієї української спільноти.

За оцінками сучасників, газети “вказували “дорогу правди”, куди і як іти, ”щоби не наймитами вічними бути, але господарями вільними, щоби наше селянство почувало за собою право і силу, і хребет випростувало, щоби знало, що в світі рахуються тільки з свідомими і зорганізованими”.

З цього випливає, що досить розвинена селянська преса Галичини завдячувала своєму успіхові тим, що була орієнтована і на цілий суспільний прошарок, і на конкретного читача, мала як загальнокультурний, так і прикладний, господарський характер, тобто за ступенем свого розвитку наближалася до сучасної преси.

Видавалася преса і для сільських дітей, наприклад, “Різдвяна зірка”.

Молодіжна преса для села була представлена кількома часописами: це двотижневик “Молодий плугар” (1935-1936), місячник “Хліборобська молодь” (1934-1939), який відрізнявся від інших молодіжних газет тим, що постійно проводив тему створення української інтелігенції, навчання селянської молоді в гімназіях, в університетах з тим, щоб з неї виходила народна українська інтелігенція.

Наявність окремого прошарку сільської преси зовсім не означає, що інші часописи усунулися від роботи з галицьким селянством. Цю тематику висвітлювали львівське “Діло”, що в 1922 р. відзначила 40-ліття свого героїчного існування, і її сподвижниця “Свобода” з 34-річним стажем, і соціал-демократична “Вперед”, і політична “Земля і воля”. Місцева, “провінціальна” преса, що ближче знаходилася до народу, теж приділяла селянським питанням першочергову увагу: “Наша земля” у Чорткові, “Золочівське Слово”, “Покутський вістник” (Коломия), щомісячні видання в Бродах, Городенці, Яворові тощо.

На селянську аудиторію зважали й клерикальні видання, що знаходилися під опікою митрополита Шептицького: “Неділя”, “Мета”, “Українська Обнова”.

Прокомуністична, прорадянська преса, з діяльністю якої мирилися і польські влади, і українська громада, теж, за відсутністю пролетаріату, зверталася до селянської аудиторії: це газети “Наша земля”, “Сель-Роб”, “Світло”, “Наше слово”, “Сила” тощо.

ЖІНОЧА ПРЕСА ПРИКАРПАТТЯ

Взагалі жіноча преса в Галичині розвивалася здавна: 1887 р.- вихід першого номеру жіночого альманаху “Перший вінок” (видавець і редактор, засновниця Товариства руських жінок Наталія Кобринська). Велику допомогу в його випуску надала прогресивна газета “Діло” і особисто І. Франко та М. Павлик.

Відома американська дослідниця, першовідкривач теми жіночого руху в Україні Марта Богачевська-Хом(як так описує історію появи цього альманаху:

“Станіславське Товариство спочатку планувало видавати журнал чи газету. Головним кандидатом на посаду редактора був Франко, але для більшості жінок його кандидатура як небезпечного радикала була неприйнятна. Самі жінки не могли взятися за випуск газети, і тому вирішили почати з видання альманаху”.

У випуску взяла активну участь Олена Пчілка: запропонувала назву, листувалася з українками Наддніпрянщини, надала фінансову допомогу. Публіцистика першого числа альманаху відображала “вбоге й злиденне життя сільських жінок”.

Згодом Н. Кобринська випустила власним коштом три номери “Нашої долі”.

Тут у 1893, 1895, 1896 рр. виходили збірки “Жіноча доля”, які вже тоді, від початку, ставили проблеми емансипації жінок, зокрема показували високий рівень жіночої літературної творчості. В цих часописах друкувалися і публіцистичні твори українок.

Плани феміністок видавати власний журнал в ті роки не були реалізовані.

Як зазначає В. Передирій у передмові до анотованого каталогу “Українські періодичні видання для жінок в Галичині”, глибоким та різноманітним був зміст перших періодичних жіночих видань ”Мета” (1909 р.) та “Жіноче діло”. Останнє з них, зокрема, видавалося на європейському рівні не тільки з погляду поліграфії, а із ставлення до проблем освіти, культури, досить високого літературного рівня та змісту публікацій, розраховані на дійсно інтелігентну жінку того часу.

В роки визвольних змагань українського народу виходила “Наша мета” - вона відбила настрої й прагнення, що панували у жіночій масі в 1919-1920 рр.

Як окремий напрямок національної преси, жіночі видання починають відокремлюватися у 1920 - 1930 рр. Цей стрімкий розвиток, особливо у Коломиї, пов(язаний з діяльністю О. Кисілевської. Нею з допомогою брата були засновані часопис “Жіноча доля” (1925 - 1939 рр.) та альманахи до нього у 1926-1930 рр. та в 1936 р. Двічі на місяць тут виходила “Жіноча воля” для сільських господинь (1932-1939 рр.) та, в ті ж роки, щомісячне видання для сільських дівчат “Світ молоді”. Помітний слід в історії української преси залишив і часопис “Нова хата” (1925 - 1939 рр.) - видання для, як тоді писали, “інтеліґенток за професією або за одруженням”, в художньо оздобленій обкладинці, що активно пропагувало народне мистецтво та творчість визнаних митців.

О. Кисілевська вважала, що жінки повинні отримати доступ до політики, до участі у громадському житті, до освіти, і у своїх часописах вона показувала конкретні шляхи до вирішення цих проблем. М. Богачевська-Хом(як відзначає: “Матеріали в журналах Кисілевської були написані дуже доступно, без зайвої риторики і теоретизування. У кожному номері друкувалися інформації, що їх надсилали члени гуртків Союзу українок про свою працю... В жіночій пресі часто підкреслювалося, що розширення поля громадської діяльності жінок піднесе культурний рівень усієї громади”.

Слід відрізняти пресу для жінок, тобто матеріали щодо проблем жіноцтва, написані чоловіками та видруковані в чоловічих виданнях - і власне жіночу пресу, зроблену й видану самими жінками.

І тут треба відзначити, що високий професійний рівень публіцистики у кращих творчих доробках, зокрема, О. Кисілевської та її колежанок не поступається за суспільною загостреністю тем, вишуканою літературною формою від кращих зразків тогочасної творчості чоловіків, а подекуди й перевершуючи їх у войовничості. Це полемічні виступи “На шляху розбудови особистості” Марії Струтинської та “Жінка і нація” Мілени Рудницької (“Жінка”, 1935 р.). Наприклад, “Вражіння з Українського Жіночого Конгресу в Станіславові” З. Мірної (“Жіноча доля”, 1934 р.) авторка закінчує так:

“Вперед!

Хай кожен знає, що українське жіноцтво не складе своєї зброї, аж доки спільними зусиллями з своїми братами - чоловіками не виведе українського народу на переможний шлях української держави”.

Розвиток цієї галузі преси отримав відчутну підтримку від створених в ті ж роки жіночих об(єднань, які дійсно переймалися проблемами розвитку культури, освіти жінок, та мали гроші на видання часописів. Інтенсивний розвиток жіночих об(єднань в Галичині припав на 1920-1930 роки. Конгрес Союзу українок, який з великим успіхом було проведено в Станіславі, дав новий поштовх і до подальшого розвитку жіночої преси. Так, було вирішено видавати двотижневик “Жінка” для більш освічених читачок (1935 - 1939 рр.), згодом почав виходити часопис “Українка” для широкого жіночого загалу.

Це була своєрідна відповідь українок на загрозу національної асиміляції з боку польського уряду, яка мала на меті поглинання української нації польською. Жінка, як берегиня української родини, мала вносити свій внесок у збереження й передачу наступним поколінням моральних і культурних цінностей народу.

Посилення боротьби між ОУН та польським урядом, наслідки насильницької державної політики “пацифікації” щодо українського населення та його організацій привели до тимчасового припинення виходу “Жінки” та “Українки” - але замість них почали виходити “Громадянка” та “Світ українки” (1938 р.).

Серед організацій - засновників жіночої преси треба відзначити також Союз працюючих українських жінок, що в 1931-1939 роках видавав газету “Жіноча громада”. Він перебував під впливом української соціалістично-радикальної партії і тому в першу чергу відстоював інтереси працівниць.

У 1939 році на теренах Галичини було встановлено радянську владу, вихід всіх українських видань було швидко припинено. В Україні починає виходити журнал “Радянська жінка”, який цілковито перебуває під компартійним контролем.