Секунди і віка боїв на рингу, Детальна інформація

Коломийський коледж права і бізнесу

Р е ф е р а т

на тему: “Секунди і віка боїв на рингу”

Виконала:

студентка гр. Ю-22

Бомк О.В.

Коломия

2001 р.

 Джек Лондон в своєму “Мексиканці” розповів про боксера, який для багатьох став прикладом незламної відваги.

Хлопця звали Грівера, він був ще дуже молодий, але виграв в нерівному бою на рингу, щоб заробити гроші, потрібні для мексиканської революції.

Майбутнього олімпійського чемпіона Олега Григор’єва привів на ринг саме цей твір Джека Лондона, який п’ятикласник Алік Григор’єв одержав в день народження. Його не взяли до боксерської секції в 12 років, тому він почав тренуватися сам. В 14 років він уже в секції. В 17-учасник чемпіонату СРСР...

Кулачний бій і його різновид – панкратіон, входили в програму древніх Олімпійських ігор.

Перший кодекс боксерських законів був написаний Джеймсом Брайтоном в 1743 році. В Англії відкриваються перші в світі боксерські школи.

З 1904 р. бокс став Олімпійським видом спорту. З 1925 року проводяться європейські першості, з 1974-го чемпіонати світу серед юніорів і Кубки світу.

В 1976 р. замість Міжнародної федерації боксу була утворена Міжнародна любительська федерація боксу, яка об’єднує більше 140 країн.

В кінці ХІХ ст. Росій познайомилася з англійськими боксерами.

Російська історія кулачних боїв налічує майже тисячу років.

Російський кулачний бій мав свої відмінності.

“Кулачки” особливо були поширені в Сибірі, Воронежській, Ярославській, Рязанській, Тульській губерніях. Бились, бувало, не жаліючи ні себе, ні противника. Але і під час боротьби намагались не порушувати заведені правила: атакувати тільки спереду, без обходу ззаду, заборонялись удари ногами і головою, підніжки, того, хто впав – не били. Багато з цих неписаних заповідей кулачних бійців донині живуть в приказках, одна з них – “лежачого не б’ють”.

Ряд ударів, які застосовуються в сучасному боксі, були відомі в російському кулачному бою під особливими назвами. Прямий удар називали “тичком”, боковий – “з крила”, знизу в тулуб – “під силу”. Були і удари не боксерські: “рубша” – молотоподібний удар зверху вниз.

Той, хто хотів перетворити бій кулачний в бійку, зганяв на противнику злість і зводив рахунки, наказувався і своєю, і чужою стороною. Особливо діставалось тим, хто в руці держав який-небудь предмет.

Проводились кулачні бої на широких площах або на пустирях, а зимою – що часто бувало – й на річковому льоду. Охочих побитись на кулаках завжди хватало. Сильні бійці – надєжі, були гордістю округи.

На певному етапі історії держави російські кулачні бої були єдиною по-справжньому мужньою і спортивною розвагою для народу. Єдиною, а тому і необхідною.

Кулачні бої виховали не одне покоління російських богатирів і на розвиток вітчизняного боксу справили чималий вплив.

Цікаво, що по кулачних боях в минулому столітті навіть розігрувались світові першості.

В середині минулого століття в Петербурзі вийшла книга “Побут російського народу”.

Наш вітчизняний бокс свої перші кроки зробив в кінці минулого століття. В Москві гвардійський офіцер М.Кістер створив атлетичну общину, яка стала називатись “Ареною Кістера”. В 1895 р. на Хотинському полі відбулись перші виступи російських боксерів. А в Петербурзі тренер – француз Е.Лусталло організував лекцію по “саввату” – французькому боксу, де дозволялись удари, як руками, так і ногами. В 1898 р. на Кам’яному острові в Петербурзі був проведений бій між англійським боксером Л.Маді і чемпіоном Росії по важкій атлетиці петербуржцем Г.Майором.

З цих перших ударів гонгу і починається біографія російського боксу.

В першому чемпіонаті Росії в 1913 році прийняли участь всього вісім боксерів, в другому – 14, а в 1916 році – 23.

Вже в 1920 р. бокс був включений в “Перед олімпіаду” Всевобуча. В 1925р. журнал “Червоний спорт” писав: “Загальний висновок такий – боксу, як масового спорту ми ще не маємо. Але масовий інтерес до нього звичайно є”.