Навіщо? Я маю вже сумний досвід. Одного разу у Фінляндії пізньої осені нас, кількох радянських журналістів, запросили до справжньої сільської сауни — такий собі прокопчений зруб на березі озера. Ми гарненько попарились, а потім услід за фінськими колегами плигнули в озеро. Пам'ятаю, що тут же легковажно вирішив переплавати всіх, включаючи фінів. Переплавати їх я переплавав, але в той же день мене прихопила найжорстокіша простуда. Кажуть, що я ще легко відбувся. Втім, торішню помилку можна пояснити необізнаністю в методиці загартовування. А зараз я точно знаю, які етапи треба пройти, перш ніж плигнути в крижану воду !..
Швидко перебираю в пам'яті ці самі етапи, сподіваючись відрадити себе від необачного кроку. На одне обтирання у людей іде рік. Спочатку вони адаптуються до обтирання водою кімнатної температури, потім поступово знижують температуру і збільшують тривалість процедури. Обтиранням я ніколи не займався.
Потім душ. Контрастний душ — це прекрасно. Стій під краном і крути ручки гарячої й холодної води. Пеки різниця температур невелика, ніяких незручностей не відчуваєш, але тільки-но привчиш себе чергувати холодну воду з гарячою, з'являються досить гострі відчуття. Контрастний душ вважається найкращим засобом від простуд - в цьому я переконаний. Наступний етап - холодний душ.
3. Правила загартування.
Відомий німецький гігієніст Еріх Дойзер вважає, що звичайний душ краще закінчувати 10—15-секундним перебуванням під абсолютно холодним струменем.
При контрастному душі, на його думку, повинна бути така черговість: 2 хвилини — гаряча вода (не тепла, а гаряча), 5—10 секунд — холодна (гарячий кран закручується зовсім). Знову 2 хвилини гарячої води і т. д. Всього від 4 до 6 циклів. Закінчувати обов'язково холодною водою.
Таким чином, після двох-трьох років підготовки більш-менш молоді (дітям і підліткам “моржування” категорично протипоказане!) і до того ж абсолютно здорові люди можуть подумати і про найвищу форму загартовування — цілорічне плавання. Першого року, почавши навесні чи влітку з купання у воді температурою 18—20 градусів, вони продовжують цю благу справу до жовтня-листопада, другого року — до грудня, а на третій чи четвертий рік уже можна плавати серед крижин. Та й то не більше 40—60 секунд. Навіть дуже досвідчені “моржі” не плавають більш як півтори-дві хвилини.
Меланхолійно розмірковуючи про це, я повільно прямую до води і вже точно знаю, що не відступлюсь: у мозку спрацювало якесь реле, яке зняло гальма з механізму прийняття ризикованих рішень, оскільки встигло відрахувати, що прорахунки в методиці загартовування в даному випадку компенсуються професійною необхідністю.
Я ступаю в чорну воду, енергійно пливу. Прислухаюсь до себе. Ну як? А ніяк! Звичайнісінько! Ти що, ніколи не обливався холодною водою? Точно таке ж відчуття. Мабуть, навіть м'якше, тому що там стоїш нерухомо під холодним струменем, а тут ретельно працюєш. Нічого особливого! Господи, а розмов скільки!
Швидко пливу до краю криги. По ній плигають рожеві “моржі”, махають мені руками. Помічаю, що їхні животи і руки дуже подряпані: весняний лід весь в гострих шпичках. Зараз допливу до краю і зразу назад, на лід вилазити не буду. Е, ні! Руки й ноги раптом почали швидко холонути, мерзнути, дубіти, ніби годину нерухомо стирчав на морозі. Потерпіти, звичайно, можна. Але не варто. Це якраз той випадок, коли не варто змушувати себе. Подвиги тут не викликані необхідністю, а тому недоречні. Не допливши якихось п'ять метрів до краю, рішуче повертаю і щосили вигрібаю до берега.
Нарешті вискочив! Мені простягають банного рушника, ковдру. Міцно розтирають. А ось ковдра мені ні до чого. Підставляю тіло яскравому сонечку і вітру, який, виявляється, зовсім не пекучий, а лагідний. Шкіра миттю обсохла, в ній поселилися тисячі радісних голочок. Тіло співає. Весело! Чудово!
Одягатися зовсім не хочеться. Тихенько бігаю по поляні і думаю про те, що, напевно, зимове купання добре насамперед тим незвичайним відчуттям, яке з'являється після виходу з води. Приблизно так само було, коли я вперше спробував поголодувати два дні. Теж підповзали всілякі страхи, але подолати себе виявилося набагато легше, ніж передбачалось! Але коли минули
перші муки і труднощі, з'явилося відчуття дивовижної легкості в усьому тілі, незвичайної ясності думок, величезного душевного піднесення і працездатності.
Хочеться якомога довше зберегти в собі цей стан радості, що рветься назовні. Неподалік застукав м'яч. “Моржі” затіяли футбол. Ноги самі понесли туди. До м'яча я жадібний з дитинства, а нині й поготів не втриматися!
Які там паси! Сам, сам, вперед, через ноги, крізь захисників! Забрали. От невдача! Та ще й по ногам уперіщили. Ніякої шаноби. А всього півгодини тому соромилися звернутися, ввічливо так шепотіли: “Товаришу кореспондент...” Що й казати, футбол спрощує контакти...
Сорок хвилин шаленої біганини — і ніякої втоми. Знову хочеться у воду, але робити цього не варто. Тепер, за всіма викладами фізіологів, я маю право пірнути в холодну воду не раніше ніж через дві доби: треба дати організму час відновитися. Що б я там не відчував, а купання в крижаній воді — величезне потрясіння.
Література.
Стів Шекман. “Ми чоловіки”. – К.: “Здоров‘я” – 1997.
А. Волошин “Час олімпійських стартів”. – К.: “Веселка”. – 1990.
Спортивна газета.
Журнал “Здоров‘я”
|
Скачати "Реферат на тему Правила і прийоми загартування"
