Лікувальна фізична культура, Детальна інформація

Важлива особливість метода ЛФК – активна участь самого хворого в лікувальному процесі, тому лікарю при назначенні ЛФК слідує чітко оприділити ступінь його фізичної активності. В організації лікування хворих і рух не протирічать, а доповнюють один одного.

ЛФК являється також методом патогенетичною терапією. Крім того ЛФК – метод функціональної терапії, так як фізичні вправи стимулюють і розвивають функцію всіх основних органів і систем.

Характерна риса метода ЛФК – треніровка хворих за допомогою фізичних вправ, яка поділяється на загальну і спеціальну.

Загальна треніровка застосовується з метою оздоровлення, укріплення організму в цілому і розвиток адаптації до збільшених фізичних навантажень, спеціально з метою відновлення, нормалізації, і розвитку фонкцій органів чи ситем.

Розвиток лікувальної фізкультури як дисципліни.

Лікувальна фізична культура як дисципліна – розділ клінічної медицини, вимагаючою дію фізичних вправ і других засобів фізичної культури і розроблені методи їх застосування в лікувально-профілактичних і реабілітаційних цілях.

Термін “лікувальна фізкультура” був затверджений пленумом Ради фізкультури Наркомзрава СССР в 1929р. Цим терміном були замінені старі поняття “кінозетерапія”, “мототерапія”, “лікувальна гімнастика” і інше, як правило розглядаючі застосування фізичних вправ з вузько локальних, механістичних позицій.

Великий вплив на формування ЛФК як дисципліни показали роботи видатних вчених І.М. Сеченова, І.П. Павлова, Н.В. введенського, Ш.Я. Мудрова, Г.А. Захаріна, С.П. Боткіна, П.Ф. Лесгафта.

ЛФК як наукова дисципліна сформувалась після Великої Жовтневої революції. Велику роль зіграв в її розвитку зіграв пеший нарком охорони здоров’я, а також Н.А. Семанко.

В 1928р. в центральному інституті культури була організована перша в країні кафедра ЛФК, яку очолив І.М. Саркізов – Серанізі, в 1931р. – кафедра ЛФК в ЦІІ лікарів, якою завідував Б.А.Івановський.

В 30-х рр. 20ст. ЛФК завойовує все більше визнання. В 1944р. виходить перший підручник по ЛФК для студентів-медиків В.В.Горіневськой і Е.Ф.Древінг, в 1950р. – монографія В.Н.Мошкова “Общая основа лечебной физической культури”.

В 1996р. вийшла постанова ЦККПСС і Ради Міністрів СССР “О мерах по дальнейшому розвитию физической культури и спорта”, яка відігравала величезну роль у розширенні застосування ЛФК.



Використана література.

Б.В.Петровський, Большая медическая енциклопедія, том 22/Москва:1985р.

Б.В.петровський, Большая медическая енциклопедия, том 13/Москва:1980р.