Народний одяг, Детальна інформація

Святковий народний костюм здавна ніс відбиток творчої індивідуальності майстрині, відзначався яскравою барвистістю. Вишивка - складова частина народного костюма. Нині вона застосовується і в одязі сучасного краю, надаючи йому своєрідності й неповторності.

На підприємствах Украхудожпрому, що спеціалізуються по вишивці, ведеться постійна й кропітка робота по збиранню зразків старовинної вишивки, по вивченню і творчому переосмисленню здобутків минулого. Це тим цікавіше, що українська вишивка неоднорідна.

Розмаїття життя, думки і почуття, краса навколишньої природі - усе знаходило своє образне втілення у вишивках. Тонке поетичне сприйняття світу знайшло відбиття навіть у назвах орнаментальних мотивів та елементів: "барвінок", "хмелик", "дубок", "гарбузове листя", "зозулька" тощо.

Художня виразність і різноманітність вишивки залежать не тільки від створення досконалої орнаментальної композиції, тонкого відчуття кольорів, вмілого їх поєднання, а й значною мірою від правильного вибору техніки виконання. Ось чому у вишивці є та відшліфована сторіччями єдність орнаменту та засобів його творення. На Україні кожна місцевість має свої улюблені техніки вишивання, їх традиційне кольорове рішення. Існує понад 100 технік - основних і допоміжних. Це рахункові й ажурні, різноманітні шви вільного малюнка.

Композиції вишивок різноманітні, їх розміщення будується за чітко продуманою схемою, що випливає з логіки конструкції крою, в основі якого лежать прямокутні форми. Це створює великі можливості для декоративного оформлення вишивкою.

Найбільша увага в народному костюмі приділялася оздобленню чоловічих та жіночих сорочок. У чоловічих сорочках - оздобленню комірця і застібки на грудях ("манишки"), в жіночому костюмі - вишивці рукава.

До багатих традицій вишивки Поділля звертаються художники Одеської фабрики ім.Жанни Л?бурб, Уманської фабрики ім.30-річчя ВЛКСМ та виробничо-художнього об'єднання "Вінничанка", одного з провідних підприємств Укрхудожпрому. Об'єднанню підпорядковані визначні центри на Поділлі в с.Клембівка? та с.Городківка. Особливою славою користуються бездоганні за своєю технікою високохудожні вишивки с.Клембівка??.

Поділля займає територію між Південним Бугом і Дністром, його умовно поділяють на Західне, Східне Поділля і Подністров'я. Подільська вишивка - одна з найбільш складних і красивих на Україні.

У вишивці Східного Поділля переважають геометричні мотиви складних сполучень, мініатюрна розробка їх справляє враження дорогоцінної мозаїки.

Класичною технікою Поділля є низь чорного і червоного кольорів, які лягають густими насиченими лініями. Це техніка виконується з вивороту, а на лиці, як на негативі, має протилежний вигляд щодо розміщення кольорів.

Різні засоби виконання низі зумовили її назви: "паршива низь", "сліпа", "дрібненька" , "цвіткова" та ін. Дуже вдало майстрині користуються графічною лінією для підкреслення основних мас орнаменту: червоний колір обводиться чорним, чорний - червоним. Для усунення одноманітності узорів застосовують ритмічне чергування чорного і червоного кольорів у шаховому порядку.

Чорний колір вишивки був домінуючим, іноді до нього додавали темно-вишневий або ж у червоно-чорну гаму включали жовтий чи зелений. Особливо вміло вишивальниці використовували біле тло полотна, що стає повноправним елементом орнаменту.

Дуже люблять на Поділлі, особливо у Клембівці, житній колір у поєднанні з чорним, що в жіночих і чоловічих сорочках виглядає дуже ефектно. Широко застосовували у Клембівці також гаптування на "бомбаку" - тонкому полотні золотими і срібними нитками - "широм".

Вишивка білим по білому у Клембівці, на відміну від вишивки на Полтавщині, відзначається компактністю ювелірно розроблених мотивів, застосуванням філігранних технік ("солов'їні вічка", "зерновий вивід", "довбанка"). Особливо цікава техніка "солов'їні вічка". Це поєднання чотирьох невеличких квадратиків з кругленькою дірочкою посередині. Ця техніка потребує великої майстерності в розробці деталей. Сорочки, вишиті білим або жовтим, були весільні і тому оздоблювались особливо ретельно і виразно. Своєрідні сорочки Західного Поділля. Вони відзначаються темним колоритом. Це чорний з малою домішкою темно-червоного або жовтого. Вишивка має складну композицію і розміщується на комірі, чохлах. Особливістю сорочок Зах.Поділля є наявність двох вертикальних ліній на грудях - "погрудки", трьох на спині, а також пишно оздобленого рукава. Це широка горизонтальна смуга пашка?? з трьох частин і розшивка рукава у вигляді трьох вертикальних смуг рослинно-геометричного орнаменту або ж косих смуг, здебільшого геометричного малюнка.

Вишивки Тернопільської обл. відзначаються густим, темним, аж до чорного, колоритом. Виконані вовною, густі, без пробілів, орнаменти суцільно вкривають рукави жіночих сорочок, гаптовані поверхневим швом. З початку ХХ ст. вишивка набула яскравіших кольорів, поширились хрестикова техніка, квіткові орнаменти.

Для надання сорочкам особливо святкового вигляду маси орнаменту, що вкривають усе тло рукава, розцвічували срібним і золотими нитками. Легкості й ажурності сорочкам надає змережування окремих частин "павучками".

На Поділлі поширеним жіночим убором була перемітка - одни з найдавніших засобів пов'язування голови заміжньої жінки. У різних районах склалася своя традиціця щодо пов'язування переміток, але кінці її завжди залишались вільними, і на них добре читався малюнок вишивки золотими і срібними нитками.

Розділ ІІ.

2.1. Матеріали та обладнання

Матеріал: лляні, конопляні, бавовняні, білі домоткані полотна, вовняні тканини та тканини фабричного виготовлення, колінкор, перкаль, шовк і под.

Основні типи сорочока: тунікоподібні; з уставками; з кокетками.

Тунікоподібні чоловічі і жіночі сорочки кроїли з одного перегнутого на плечах полотнища. Обидві частини (передня і задня поли) були рівними. По центру перегнутого полотнища на плечах вирізали горловину без коміра, з простою обшивкою навколо шиї і робили розріз на грудях по середині передньої поли - пазуху. Це станок сорочок. До перегнутого полотнища, нагорі станка з обох боків (по пітканню) пришивали два довгих прямих рукави. Тунікоподібні сорочки були з бочками і без них. У сорочках з бочками під рукавами до стану пишиті вставки - бочки. Вони розширюють сорочку. Між рукавами і бочками під пахвами вшивали клинці (ластки). Сорочки без бочків шили із широкого полотна, з прямим розрізом пазухи, стоячим комірцем тощо.

На Україні поширений тип уставкових сорочок. Уставки (плечові вставки, пашки, вуставки) - це прямокутні (інколи трапецієвидні) куски полотна, пришиті між передньою і задньою полами на плечах із спуском до рукавів по основі або пітканню стану сорочки. Вони розширюють плечову частину сорочки і дають змогу призбирувати і горловину, і рукав, котрий пришивають до уставки.

Сорочки з кокетками виникли під впливом міської моди. Кокетка - неширока смужка на ширину спинки (грудей), до неї пришиті предня і задня пола сорочки.

За довжиною суцільних чи підрізних полотнищ полів сорочки поділяються на дві групи: додільні (суцільні) і до підточки до стану (з двох частин: верхньої плечової - станка і нижньої поясної підточки).

Локальні різновиди основних типів крою вияляються і в методах поєднання плечових вставок і рукавів із станком; величині і формі уставок, ластовиць і рукавів; характері призбирування верхньої частини рукавів і горловини; крої коміра, рукавів тощо. Сорочки розрізняють за місцем розміщення розрізу (пазухи): посередині станка, з боку, іноді і на спині; за способом її застібання: зав'язування через петельки, на гудзики, брошки тощо. За формою коміра сорочки поділяються на підгрупи із вузькими обшивками, дрібно зібраною горловиною на нитку, із стоячим коміром, з викладним великим коміром, без коміра (з круглим чотирикутним або овальним човниковим вирізом). За кроєм рукавів: з прямими широкими рукавами, зібраними при зап'ясті на нитку, з манжетами - "чохлами", рюрешками і под.

Чоловічі сорочки, як і жіночі, поділяються за кроєм на два основних типи: уставкові і безуставкові. Різновидність підтипів створює крій рукавів, коміра, довжина полів. Чоловічі безуставкові тупікоподібні сорочки з прямими рукавами, вставленими бочками, вузьким стоячим коміром, а сорочки з уставками - з відкладеним коміром, зібраними рукавами на манжетах.

Безуставкові сорочки мають підгрупи: чумацькі, лоцманські. В них вишивка розташована вздовж пазухи, на комірі, по низу прямих, незбираних широких рукавів.

У сорочках з уставками вишивка на п???ках, комірі, манжетах. Підгрупу уставкових сорочок створюють так звані стрілкові, вистіжкові. На плечах накладні смуги - стріл??і. Такі сорочки набули поширення наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. на Полтавщині, Дніпропетровщині. З 20-х років в артілях, на фабриках почали виготовляти чоловічі сорочки - "чумачки" і "гуцулки".

Локальні властивості сорочок виявляються у розміщенні вишивки на рукавах, комірі, нагрудній частині, подолі тощо.