|
|  |
Вікова динаміка природного розвитку прудкості, Детальна інформація
|
• локальну, якщо до роботи залучено менше третини загального об'єму м'язової маси;
• регіональну, коли в роботі бере участь від третини до двох третин м'язової маси;
• тотальну, якщо одночасно працює більше двох третин скелетних м 'язів.
Між названими видами втоми (витривалості) немає прямої залежності. Найчастіше у професійній, побутовій, спортивній діяльності ми стикаємось із тотальною втомою, тому надалі будемо розглядати переважно питання вдосконалення витривалості стосовно роботи, що вимагає функціонування більшої частини опорно-рухового апарату.
Втома розвивається поступово, і в її розгортанні можна умовно виділити три фази:
• фаза звичайної втоми;
• фаза компенсованої втоми;
• фаза декомпенсованої втоми.
Залежно від специфіки роботи розрізняють загальну та спеціальну витривалість.
Загальна витривалість як рухова якість людини—це її здатність тривалий час виконувати м'язову роботу помірної інтенсивності за участю переважної більшості скелетних м'язів.
Загальна витривалість базується на удосконаленні роботи вегетативних систем організму, і це створює умови для її широкого переносу з одного виду рухової діяльності на інший. При цьому встановлено, що перенос загальної витривалості з циклічних вправ на ациклічні більш виражений, ніж навпаки.
Загальна витривалість є також необхідною передумовою високого рівня розвитку інших спеціальних видів витривалості. Проте переоцінювати вплив загальної витривалості на спеціальну не варто.
З відомих причин у деяких публікаціях загальну витривалість називають "аеробною", або "вегетативною".
Витривалість стосовно конкретного виду рухової діяльності (в тому числі виробничої) називають спеціальною.
Серед спеціальних видів витривалості найважливішими є швидкісна, силова та координаційна.
Швидкісна витривалість людини — це її здатність якомога довше виконувати м'язову роботу з біля граничною та граничною інтенсивністю.
Вона має важливе значення для забезпечення ефективності циклічних рухових дій, спортивних ігор.
Перенос швидкісної витривалості спостерігається переважно у подібних за структурою вправах.
Силова витривалість людини — це її здатність якомога продуктивніше тривалий час долати помірний зовнішній опір.
Мається на увазі різноманітний характер функціонування м'язів (утримання пози, повторне виконання вибухових зусиль, циклічна робота певної інтенсивності). Прикладом надзвичайно високого рівня силової витривалості може бути досягнення 12-річного Р.Рагушенка, який у 1993 р. на чемпіонаті України за 1 годину 1007 разів підняв 16-кілограмову гирю.
Розрізняють статичну і динамічну силову витривалість. Статична — пов'язана з необхідністю тривалий час напружувати м'язи або утримувати • пози (ковзанярський спорт, гімнастика, боротьба, парусний спорт).
Динамічна силова витривалість характерна для циклічних вправ (біг, веслування), спортивних ігор, поєдинків.
Координаційна витривалість — це здатність людини тривалий час виконувати складнокоординаційні вправи без порушення ритму їх виконання, рівноваги та взаємоузгодженості. Вона проявляється у спортивних видах гімнастики, фігурному катанні тощо.
Немає радикальнішого способу підвищити витривалість організму, ніж систематичне стомлення. Якщо позбавити організм втоми, витривалість поступово згасає. Стомлюючи організм, ми стимулюємо відновлювальні процеси, внаслідок чого підвищується наша витривалість.
|
| Коментарі до даного документу |
|
|
|
|
|
|
Скачати "Реферат на тему Вікова динаміка природного розвитку прудкості"
