Традиції національної фізичної культури, Детальна інформація

окремих учнів.

Названі уміння піддаються свідомому вихованню І самовихованню. Залежно від їх співвідношення, рівня розвитку І конкретного поєднання формується Індивідуальний стиль діяльності вчителя.

Формування Індивідуального стилю значною мірою детерміноване особистими якостями людини, її здібностями. Є. Клімов вважав, що людям професійної схеми "Людина — Людина" (а саме до неї він відносить педагогічну професію) притаманні такі здібності:

• керувати, вчити, виховувати, здійснювати корисні дії з обслуговування різних потреб людей;

• слухати, вислуховувати, спостерігати і співчувати;

• мовна (комунікативна) культура;

• спостережливість до проявів почуттів, розуму І характеру людини, до її поведінки, моделювання ЇЇ внутрішнього світу;

• оптимістично підходити до людини з упевненістю, що вона завжди може бути кращою;

• глибока й оптимістична переконаність у правильності ідеї служіння народові;

• приймати рішення в нестандартних ситуаціях;

• високий рівень саморегуляції.

Водночас протипоказаннями для вибору професій цього типу автор"(їа'м же, с. 36-40) вважає:

• дефекти мови, невиразну мову;

• замкнутість;

• виражені фізичні вади;

• надмірна млявість, повільність;

• байдужість до людини.

Про роль особистих якостей у діяльності вчителя фізичної культури гімназії № 32 м. Києва заслуженого вчителя України І. Козєтова, читай у журналі "Фізичне виховання в школі" №3, 1999 року — "Здорові люди — сильна держава".

Педагогічна майстерність та педагогічна техніка вчителя

Педагогічні вміння, сформовані на основі особистих здібностей для виконання педагогічних функцій, лежать в основі педагогічної майстерності.

Педагогічна майстерність визначається як мистецтво навчання І виховання, що постійно вдосконалюється. Вона передбачає наявність педагогічних здібностей, загальну культуру, компетентність, широку освіченість, психологічну грамотність та методичну підготовку; здатність зрозуміло викладати учням навчальний матеріал, робити його доступним для дітей, викликати інтерес до предмета, активізувати учнів. Учитель повинен уміти (ча потреби) належним чином реконструювати, адаптувати навчальний матеріал, трудне робити легким, складне — простим, незрозуміле — зрозумілим.

Сьогоднішнє розуміння професійної майстерності включає здатність не тільки доносити знання, популярно і зрозуміло викладати матеріал, але й організовувати самостійну роботу учнів, розумно І тонко "диригувати" пізнавальною активністю учнів, спрямовувати її в потрібному напрямі.

Усі названі компоненти майстерності проявляються не окремо (то як знання, то як уміння і т. Ін.), а інтегрально, у діях І вчинках, в умінні вирішувати поставлені педагогічні завдання, у здатності організувати навчально-виховний процес.

Завдяки педагогічній майстерності вчитель реалізує свої професійні функції: передає учням соціальний досвід, формує в них соціальні й особисті якості, готує до життя:.

У практичній діяльності вчителів використовуються спеціальні прийоми викладання, які сприяють підвищенню рівня засвоєння школярами навчального матеріалу.

Сукупність таких прийомів становить педагогічну техніку вчителя. Вона включає в себе: техніку мовлення, міміку, пантоміміку, управління емоціями (рис. 3). Відмінності між діяльністю вчителя й учня під час навчання полягають у тому, що діяльність першого переважно розумова, а другого — розумово-практична.

За допомогою слова вчитель пояснює школярам будову рухів, способи їх виконання, механізм впливу на здоров'я, сфери використання в житті тощо.

Описати словесно рухові дії — це значить розповісти учням про їх елементи, встановити зв'язки між ними, роз'яснити темп, ритм, амплітуду виконання дій. Учні краще розумітимуть навчальний матеріал, якщо вчитель образно викладатиме його. Слово входить у свідомість через образ. Якщо за словом учень не бачить образу, воно нічого не означатиме для нього У кращому випадку, слово може залишитися в пам'яті, але ніколи не стане об'єктом думки чи дії. Невипадково, К. Станіславський підкреслював, що говорити — це значить малювати словами образи.

Мовлення вчителя повинно бути не тільки образним, а й правильним Із граматичного, фонетичного і синтаксичного погляду. Із культури мовлення вчителя учні роблять висновок про його розум, загальну культуру, освіченість, інтелігентність.

Діти не переносять повчальних бесід учителя. "Не допускайте в дитини навіть думки, що ви претендуєте на якусь владу над нею", — радив Ж. Руссо. їм подобається дискусивна мова, за допомогою якої розкриваються протиріччя, наприклад, між організмом людини та його "ворогами" — шкідливими звичками, малорухливим способом життя, переїданням тощо. Наприклад, учитель розповідає, що в тих випадках, коли людина працює фізично, скелетні м'язи під час скорочення потовщуються, стискують вени, виштовхуючи кров до серця І легень. Коли ж людина мало рухається, допомога від м'язів зменшується І серцю доводиться самостійно піднімати кров. Це призводить до перевантажень і виникнення серцево-судинних захворювань.