Світові релігії, Детальна інформація

У XVI ст. стався ще один великий церковний розкол, коли у Західній Європі в процесі Реформації від католицизму відокремилися протестантські церкви. Так у християнстві виникли три основні течії: православ'я, католицизм і протестантизм (з лат. protestan — той, що заперечує).

Православ'я (308 млн віруючих). У сучасному світі існують 15 автокефальних (незалежних, самостійних) церков — Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сирія, Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Румунська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська, Польська, Чехії та Словаччини, Американська. На середину 90-х років у вселенському православ'ї існували ще й 5 автономних церков: Синайська, Фінляндська, Японська, Критська і Естонська.

Основу православного віровчення складає Біблія ("Святе Письмо"), Святий переказ, Символ віри, затверджений на перших двох Соборах 325 і 381 рр.

Особливої уваги церква надає наверненню неофітів, внутрішньому пишному оформленню храмів, проведенню богослужіння, де важлива роль належить священику. Православне духовенство поділяється на чорне (ченці), що складає вищі церковні чини, і біле — одружені парафіяльні священики.

Для православних віруючих є дуже важливим відвідання храмів, виконання постів, таїнств, у яких "під видимим образом передається невидима Благодать Божа". Православна церква визнає сім таїнств: хрещення, причастя, священство, сповідь, миропомазання, шлюб і єлеосвячення.

Хрещення — прилучення до християнства шляхом занурення у воду або окроплення. Слово "охрещений" рівнозначне слову "християнин".

Обряд окроплення водою як магічна дія виник ще в далекому минулому. У багатьох народів вважалося, що вода має здатність відганяти від людини "нечисту силу". Тому ще до виникнення християнства існував звичай окроплювати немовля водою і при занурюванні в неї Давати йому ім'я.

Раннє християнство не знало обряду хрещення. Воно впроваджувалося поступово і тільки рішеннями перших вселенських соборів (IV ст.) було оголошене обов'язковим. Форма обряду у різних християнських церков різноманітна: католики обливають свяченою водою; протестанти — окроплюють або занурюють у воду; православні тричі занурюють немовля у «святу воду». Цією дією нібито змивається "пері вородний гріх", наслідуваний дитиною від "прабатьків людства", що відкриває перед нею перспективу спасіння. ;

Причастя, або євхаристія, — з'їдання хліба та вина, які сприймаються як тіло й кров Христа. Причащаючись, вчить церква, віруючий приймає "подячну жертву" і "прилучається до божественного єства". У деяких протестантських церквах і сектах (євангельські християни-баптисти, адвентисти, менноніти, п'ятидесятники та ін.) специфічною формою причастя є хлібопереломлення. На відміну від православ'я та католицизму, вони вважають причастя не таїнством, а обрядом, який символізує духовну єдність віруючих у їхній вірі у друге пришестя Хрирта.

Першоджерелами таїнства причастя є ті самі стародавні вірування та обряди. Первісні люди вважали, що поїдання тотемної тварини надає їм її сили, властивостей. З появою землеробства хліб і вино почали вважатися кров'ю рослинницьких духів і божеств, до яких люди "причащалися". З стародавніх релігій християни запозичили таїнство причастя, пов'язавши його з вченням про викупну жертовну смерть Ісуса.

Миропомазання — передавання хрещеному "благодаті Святого Духу" змазуванням йоґо ароматичною речовиною — миром.

Обряд змазування тіла оліїстими речовинами виник, звичайно, набагато раніше, ніж християнство. Люди вірили в магічні властивості речовин. Пізніше помазання здійснювалося, наприклад в Індії, при хрещенні, на весіллях і похоронах. У Єгипті застосовували помазання при освяченні жреців, змазували голову при освяченні первосвящеником згідно з обрядом іудаїзму.

Запозичивши з стародавніх релігій обряд миропомазання, християни оголосили його таїнством. У ранніх християнських церквах хрещення і миропомазання здійснювалося лише на Пасху. Таїнство миропомазання виконували, як правило, над немовлям.

Сповідь — спокутуючи власні гріхи священикові, віруючі сподівалися одержати через нього прощення від Бога. Джерела таїнства покаяння, або сповіді, — в первісних віруваннях про зло і гріх як "бісові сили", котрі переслідують людину і яких можна позбутися, розповівши про свої гріхи іншим людям або промовляючи слова закляття.

У християнстві сповідь спочатку була прилюдною, і лише наприкінці IX ст.— замінена таємною, тобто сповіддю віруючого священику, хоча в православ'ї тепер, поряд з таємною, існує і загальна сповідь.

У християнській реліїійній обрядності таїнство шлюбу утвердилося порівняно пізно. Його ритуал склався лише у XVI ст. Згідно з твердженням православних і католицьких священиків, це таїнство освячує шлюбний союз "іменем Божим", передає одружуваним "благодать одностайності" в народженні й вихованні дітей.

Священство — посвята у сан диякона, священика або єпископа. Рукоположений служитель культу після цього стає посередником між Богом і людиною.

Обряд священства існував і у дохристиянських релігіях, був запозичений християнами в період утвердження перших релігійних громад і посідав значне місце. Після проголошення християнства державною релігією розпочалося становлення церковної ієрархії — священновладдя церковних чинів зверху донизу. Католицька церква встановила свою, власну ієрархію за феодальним зразком. Те саме можна сказати і щодо православ'я. У протестантизмі священновладдя спрощене. Всі християнські релігії визнають божественне походження церковної ієрархії.

У християнстві священство здійснюється лише чоловіками і має три ступені: диякон, пресвітер (священик), єпископ. Диякон — священнослужитель першого ступеня. Він бере участь у богослужінні, прислужує при таїнствах, але не має права робити це самостійно. Пресвітер (священик) може самостійно проводити богослужіння, обряди і шість таїнств із семи, визнаних у католицизмі й православ'ї, крім рукоположення. Єпископ — священнослужитель найвищої категорії, здійснює всі сім таїнств і має право висвячувати у сан диякона та пресвітера. Всі служителі культу наділені владою над віруючими.

Єлеосвячення, або соборування, — помазання хворого освяченою олією — єлеєм. Згідно з вченням православної церкви, єлеосвячення зцілює немочі духовні й тілесні — ті, які є наслідком гріхів. В православ'ї єлеосвячення здійснюється над особами старше 7 років, які хворіють тілесними або душевними хворобами (відчай, скорбота тощо).

Таїнство єлеосвячення в православній церкві спочатку здійснювалося сімома священиками. Вони запалювали свічки, читали сім молитов про одужання хворого, сім послань апостолів, сім віршів з Євангелія, потім сім раз змазували єлеєм хворого. Тепер цей обряд здійснює один священик, але, як і раніше, збереглися сім прохань за хворого, сім молитов і т. п.

Церковні свята своїми назвами зобов'язані дванадцяти місяцям року і належать до так званих великих свят, які православна церква відзначає урочистими богослужіннями.

Свято "Різдво Христове" православна церква зараховує до числа своїх "двонадесятих свят". Це одне з основних свят християнства. Своїм походженням воно зобов'язане євангельським оповідям про дивне народження Ісуса Христа — сина Божого і водночас людини.

Міф про народження Христа своїми джерелами сягає у первісні культові дії. У Стародавньому Єгипті, Наприклад, 6 січня святкували день народження бога води, рослинності, володаря потойбічного світу Осиріса, а 25 грудня — день народження стародавнього іранського бога Митри. Утверджуючись в різних країнах, свято "Різдво Христове" вбирало в себе інші обряди і звичаї інших релігій, а також народних свят, набуваючи особливих рис, що не суперечили християнським догмам.

У Київську Русь свято прийшло разом з християнством у X ст. і злилося з зимовим старослов'янським святом — святками.

Головне значення в догматичному змісті цього свята церква відводить вченню про народження Ісуса Христа, який з'явився для того, щоб взяти на себе людські гріхи і вказати шлях до порятунку.

Хрещення Господнє. Це свято — одне з головних у християнстві. В писаннях, присвячених святу Хрещення, теологи зазначають, що воно було проголошене в пам'ять історичної події — хрещення Ісуса Христа в річці Йордан. Ця подія описується в Євангеліях.

Спочатку християнство, як ми зазначали; взагалі не знало обряду схрещення. Про це свідчить те, що в ранній християнській літературі немає жодних згадок про Цей обряд. Він запозичений християнством із стародавніх культів. Окроплення водою існувало в багатьох дохристиянських релігіях. Одухотворяючи явища природи, наші далекі пращури одухотворяли й воду — важливе джерело життя людини. Вода вгамовувала спрагу, освіжала людину, землю, пасовища, забезпечувала родючість полів.

У дохристиянських культах важливого значення надавалося обряду "очищення" людини від будь-якої "скверни" -, "нечисті" за допомогою води. Згідно із стародавніми віруваннями, вода мала очищувальну силу, вона очищала людей від нечистої сили, злих духів, що могли зашкодити людині. Звідси й звичай окроплювати водою новонароджених.

Про здійснення хрещення вперше згадується в християнській літературі кінця І — початку II ст. Однак остаточно хрещення закріпилося лише у другій половиш II ст. Тоді ж виникло і свято Хрещення, пов'язане з хрещенням Ісуса Христа в Йордані.