Особливості українського закону про свободу совісті та релігійні організації, Детальна інформація

У зв'язку з послідовним відокремленням школи від церкви необхідно пояснити розуміння світського характеру системи народної освіти, а також викладання релігієзнавчих наукових предметів у державних навчально-виховних закладах та визначення їх статусу серед культурологічного циклу гуманітарних та соціально-політичних наук. Свого часу навчальні заклади одержали листа, в якому різнополярні думки з цього приводу зводилися до наступної настанови: світський характер вивчення як релігії, так і вільнодумства в усіх установах системи народної освіти і в навчальний, і у позанавчальний час як в основних, так і в факультативних курсах означає, що воно може провадитися у системі народної освіти лише у формі, що не веде до їх пропаганди.

Всі навчальні предмети повинні викладатися не з ідеологічних позицій колишнього панівного партійно-державного світогляду, а виключно з науково-об'єктивних позицій, адекватних сучасному рівню пізнання людством світу, суспільства і власне людини. Кожна освічена людина, яка живе в атмосфері сакральної і секулярної духовної культури, має бути обізнаною з тією роллю, що відіграють релігійні і секулярні фактори у сучасному світі. Тому наказом міністра освіти України введено обов'язковий вузівський нормативний курс "Релігієзнавство".

Коментувати особливості інших розділів закону набагато легше, тому що в них реалізовані правові норми, що конкретизують всю повноту релігійної свободи, і їх застосування не викликає особливої полеміки.

У другому розділі закону констатується, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури. Релігійними організаціями є релігійні громади, релігійні братства, релігійні управління і центри, монастирі, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій.

Релігійні організації приймають свої статути (основні положення), які відповідно до цивільного законодавства визначають їхню правоздатність, підлягають реєстрації. Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Як юридична особа релігійна організація користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства та свого статуту (положення).

Статут (положення) релігійної організації повинен містити такі відомості: вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання; майновий стан релігійної організації; права релігійної організації на заснування підприємства, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

У реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Діяльність релігійної організації може бути припинена у зв'язку з реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.

Законодавство чітко визначає, на яких підставах і в яких випадках у судовому порядку припиняється діяльність релігійних організацій. Такими підставами можуть бути:

• вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачено статтями 3, 5 і 17 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації". Зокрема, стаття 3 передбачає гарантії права на свободу совісті; стаття 5 регулює відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави; стаття 17 — користування релігійними організаціями майном, яке є власністю держави, громадських організацій або громадян;

• поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи;

• систематичне порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

• спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку, чи посяганням на права і майно державних, громадських чи релігійних організацій.

У цьому контексті характерним прикладом є виникнення і функціонування "Білого Братства". Як відомо, діяльність "Білого Братства", керівники і члени якого проповідують "кінець світу", загибель людства, відмову від усіх людських цінностей, проводять свої обряди з порушенням встановленого законодавством порядку, визнано протизаконною і рішенням виконкому Київської міськради від 11 березня 1992 р. в його реєстрації відмовлено.

У процедурному плані суд розглянув справу щодо припинення діяльності цієї релігійної організації порядком позовного провадження, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статусу даної релігійної організації, або прокурора.

Закон також врегульовує випадки, коли і на яких підставах (частина 4 ст. 24 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації") священнослужителі, релігійні проповідники, наставники й інші представники зарубіжних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні, можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю. Такі дії припустимі лише в тих релігійних організаціях, на запрошення яких прибули дані особи, і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації.

Законодавство про релігійні культи регламентує користування майном, яке є власністю держави, громадських організацій або громадян.

Релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі та майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі та майно, які становлять державну власність, передаються організаціям, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішенням виконавчих комітетів обласних та міських Рад народних депутатів.

Якщо культова будівля передається у користування двом чи більше релігійним громадам за їхньою згодою, то з кожною громадою укладається окрема угода, де передбачається порядок і черговість користування нею.

Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням встановлених правил охорони і використання пам'яток історії та культури.

Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників.

Релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель.

Договори про надання у користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.

Суперечки з питань щодо володіння та користування культовими будівлями і майном вирішуються виконавчими комітетами обласних, міських Рад народних депутатів, їхнє рішення може бути оскаржено в суді у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України. На жаль, ці положення закону в умовах відсутності міжконфесійної злагоди в Україні не завжди виконуються. Наведемо ряд прикладів щодо порушень цих положень.

Так, у м. Самбір Львівської області протягом 1990—1995 рр. між православною та греко-католиць-кою релігійними громадами ведеться суперечка за право володіння спорудою церкви Різдва Пресвятої Богородиці.

Прихильники обох конфесій не йдуть законним шляхом вирішення цих проблем, а вдаються до силових методів і самостійно захоплюють цю культову споруду.

У травні 1992 р. в райпрокуратуру надійшли матеріали про неправомірні дії віруючих у селах Бара-нівка та Куропатники Бережанського району Тернопільської області. З матеріалів перевірки з'ясувалося, що у с. Баранівка 25 квітня 1992 р., тобто на Великдень, група віруючих УГКЦ прийшла з священиком цієї конфесії, щоб провести обряд посвячення паски. Керуючись тим, що церква належала православній громаді, група православних, ставши біля брами церкви, намагалася вчинити опір групі греко-католиків, у зв'язку з чим виникла сутичка.

Подібний характер мали події у цей день в с. Куропатники. 25 квітня 1992 р. близько 13 години група віруючих з священиком греко-католицької конфесії прибула до церкви з метою провести релігійний обряд. Віруючі з числа православних, які користувалися цією культовою спорудою, перегородили дорогу двома вантажними автомобілями, щоб недопустити у церкву греко-католиків, і звернулися до них з пропозицією, щоб вони провели обряд посвячення паски наступного дня разом з священиком УАПЦ. Після цього віруючі УГКЦ провели обряд біля хреста, що знаходився поблизу церкви.