Особливості відродження в ісламському світі. Відсутність доби варварства, Детальна інформація

Фарсі як літературна мова відродилася на території Хорасану і Мавераннахру, переважно в містах Самарканді, Бухарі, Балхі, Мерві та ін. У VІІІ-ХІІ ст. література мовою фарсі створювалася й іншими народами Середньої Азії, а також в Азербайджані, Індії та Туреччини.

Персько-таджицька література з’явилася на хвилі антиарабських повстань, внаслідок яких до влади прийшли іранські династії (спочатку Тахиридів і Сафаридів, пізніше Саманідів) і відродилася мова (фарсі) та іранські традиції. Бухара стає не тільки столицею східноіранської держави, незалежної від Арабського халіфату, а й центром культурного життя всього Східного Ірану і Середньої Азії. У Бухарі сформувалась і розквітала перша школа поезії та прози мовою фарсі. Тут відшліфувалися і розвивалися такі поетичні жанри класичної літератури Близького Сходу, як рубаї, газель (ліричний вірш із кількох дворядових строф), касида (невелика поема), маснаві (велика епічна поема).

Художня самобутність таджицької та перської поезії випливає з уваги до внутрішнього світу людини, найтонших відтінків її почуттів. Поезія Рудакі – яскраве тому свідчення. В автобіографічній касиді “Скарга на старість” поет розповідає не про сумну старість, а про життя, його радощі, красу й мудрість. Поезія Омара Хайяма – сповідь сміливої духом, допитливої людини, яка жила інтересами свого часу. Темою багатьох рубаї Хайяма є роздуми над істинами, викладеними в Корані. Легенда про небесний рай дуже гарна, але кожен повинен знайти щастя на землі – такого висновку доходить поет у своїх роздумах. Вищим ідеалом може бути праведне життя:

... Того, що суджене, боятися не треба;

Боюсь неправедно прожити на землі.

Високої майстерності досяг Хайям у зображенні почуття кохання, яке, на думку поета, є першоосновою людського існування.

й самим поетом, який захоплювався астрологією).

Роки навчання і мандрувань митця минали у різних містах Хорасану і Мавераннахру – Нішапурі, Самарканді, Бухарі, Гераті, Балхі, Ісфахані.

На Близькому Сході Омара Хайяма знали передусім як видатного вченого. Слава про його дивовижні знання поширилися всією Середньою Азією. Він був талановитим математиком, фізиком, астрономом, філософом – справжнім тогочасним енциклопедистом.

У філософії Омар Хайям вважав себе послідовником Ібн Сіни (Авіцени), модель всесвіту якого з “Книги зцілення” була сприйнята західноєвпроейськими схоластами і відтворена у “Божественній комедії” великого італійського поета Данте Аліг’єрі. Десь у 25 років Омар Хайям написав свій перший алгебраїчний трактат, що уславив його як ученого.

1074 р. молодого поета і дослідника запросили до Ісфахана (тогочасної столиці сельджуцького султана Малік-шаха Ісфахані) керувати обсерваторією. Омару Хайяму надали чудову можливість займатися наукою, тож на поезію у нього залишалося лише години відпочинку. Відомо, що поет писав свої чотиривірші на полях наукових праць. Збірки його віршів, рукописи рубаї досі не знайдені.

Література доби мусульманського Ренесансу – це насамперед глибока, емоційно багата лірика. Гете порівнював барвисту палітру сприйняття світу в перській поезії зі східним ярмарком, із фантасмагорією барв, запахів, відчуттів, що символізують красу й повнокровність світу. Поряд з монументальною “Книгою царів” Фірдоусі, з поетичними смарагдами Рудакі розкинулись і ажурні шати мудрої, пройнятої духом високого гуманізму поезії великого Омара Хайяма.

Поетичні перлини поета – оригінальні філософсько-ліричні чотиривірші (рубаї) – були об’єднані сходознавцями-перекладачами у збірку “Рубайят”. На відміну від інших поетів Сходу, Омар Хайям був послідовним прихильником цього найскладнішого жанру персько-таджицької лірики, в якому три або й чотири рядки римуються між собою. Рубаї, популярний на Сході поетичний жанр, виконувались під музичний акомпанемент, один за одним, з паузами. Об’єднані в тематичні збірки, ці чотиривірші співали як куплети однієї пісні, у межах якої і розкривався ліричний образ. Форму рубаї часто використовували для філософських роздумів. Значне місце в них посідають мотиви кохання і вина, які трактуються, однак, як символи: кохання – любов до Бога; вино – напій з джерела мудрості.

Девізом творчості поета можуть бути слова: “Хай живе Життя!” Яким воно буде після смерті – нікому не відомо, стверджує він. Усі помремо, розсиплемося на порох, перетворимося на глину, але воістину мудрий той, хто прожив свій недовгий вік за високими законами доброти, любові й людяності.

Боюсь, що більше ми не вернемось додому,

Ні з ким не стрінемось у обширі земному.

Цю мить, що ти прожив, вважай своїм трофеєм!

Бо що нас потім жде, не дано знать нікому.

Другий – західний період охоплює ХІ-ХІІ ст. Центри культури переміщаються до Кордови, Севільї, Толедо та інших міст Піренейського півострова. Розвиток культури Сходу Арабського халіфату підготував грунт для подальшого його розвитку на Заході.

Культури цих двох частин ірано-арабського світу і за змістом і за формою були такі близькі, що сучасники зі Сходу характеризували західну культуру словами з Корану: “Це ж наш товар, повернений нам”.

Діячі науки і мистецтва з різних країн мусульманського Сходу стікалися до Андалусії, де знаходили кращі умови для творчої роботи. Лише бібліотека Кордови мала майже півмільйона томів, привезених із різних куточків тогочасного цивілізованого світу.

Через мусульманську Іспанію (Кордовський халіфат) європейські університети знайомилися із працями таких найвидатніших мислителів Сходу, як Авіценна, Аверроес, аль-Газалі та ін. Наприклад, коментарі Аверроеса, що стосувалися проблем тлумачення спадщини Арістотеля (Стагіріта), спричинили жваві суперечки серед відомих філософів і богословів Європи – Альберта Великого, Сігерта Брабантського, Фоми Аквінського.

Отже, арабо-ісламська культура Середньовіччя періоду мусульманського Ренесансу визначала певний час розвиток світової цивілізації. На мусульманському Сході та Заході розросталися міста, будувалися складні за інженерним виконанням споруди, процвітала торгівля, інтенсивно розвивалися науки, досягали високої майстерності та витонченості ремесла.

Середньовічний Захід мав великий вплив на східних філософів і лікарів, європейські купці лише мріяли про розмах діяльності, притаманний мусульманським торговцям, побутові речі, виготовленні на Сході, вважалися предметами розкоші на Заході.

Досягнення арабської культури й науки впливали на розвиток інших країн, передусім середньовічної Європи. Це виявлялося, зокрема, в математиці (арабськими називаються запозичені арабами в індійців цифри, якими й нині ми користуємося), хімії, філософії та психології.

Джерела:

Щомісячний науково-методичний журнал “Всесвітня література”. №9 (257). Вересень, 2001.

Щомісячний всеукраїнський науково-методичний журнал. Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Т.Коромина, №3, березень, 2000р.

С.А. Токарєв “Релігія в історії народів світу”.

Ю.Калінін, Є Харьковщенко “Релігієзнавство”. м.Київ, 98