/   Реферати  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Бібліотека   Портфель   Замовлення  
Mobile  Mac  Linux  Windows  Партнерам і рекламодавцям  Зона зареєстрованих користувачів  Результати пошуку  Форум  Новини  Новини  Події  Куплю/продам  Кlubніка  МегаДОСТУП  Новини сайту  Про проект  Зворотній зв`язок  Рекламодавцям  Контакт 

Ставлення до етносів та релігій в Римській імперії, Детальна інформація

Тема: Ставлення до етносів та релігій в Римській імперії
Тип документу: Реферат
Предмет: Культура
Автор: Петруша Роман
Розмір: 0
Скачувань: 4203
Скачати "Реферат на тему Ставлення до етносів та релігій в Римській імперії"
Сторінки 1   2   3  
Національний університет “Києво-Могилянська Академія”

Реферат з курсу “Українська та зарубіжна культура”

на тему:

“Ставлення до етносів та релігій в Римській імперії”

Виконав студент ДКТ-2

Петруша Роман

Київ 1999.

План.

Вступ.

Ставлення римлян до інших народів:

вплив етруської культури на Рим раннього періоду;

Італія після римського завоювання, латинське громадянство;

утворення перших провінцій;

розширення володінь за часів Імперії, нова провінційна політика;

варваризація та падіння Західної Римської імперії.

Ставлення до релігій інших народів:

рання римська релігія як симбіоз давньоримських, етруських та італійських релігій них уявлень;

елліністичні впливи та створення римського олімпійського пантеону;

поширення східних культів;

раннє християнство.

Висновок



Вступ.

Протягом багатьох століть Рим був наймогутнішою державою античного світу. Історія Римської держави – це історія нескінченних завоювань, розширення території, загарбань та численних воєн. З невеликого міста-держави Рим розрісся до світової імперії, рівної якій не знає історія стародавнього світу. На шляху римських легіонів траплялись і первісні племена, і високорозвинуті цивілізації. Та важливою рисою римської культури, на відміну від багатьох інших, є дивовижна спроможність римлян сприймати надбання різних культур та здатність застосовувати їх в своєму житті. Знайомлячись з новою культурою римляни намагались перейняти її досягнення, завойовуючи нову територію вони поглинали досягнення народу, що її заселяв. Починаючи військові дії, римляни намагались задобрити богів, але не тільки своїх, а й ворожих, бажаючи переманити бога, відвернути його ласку від ворожого війська та схилити божество на бік римлян. Дуже часто бог заслуговував повагу римлян і залишався серед римських божеств. Саме цим, напевно, можна пояснити численність римського пантеону та різноманітність культів та обрядів, що існували в Римі.

На зорі своєї історії Рим був невеличким містечком у Лацію, області в середній Італії на південь від Тібру. Спершу Рим нічим не вирізнявся серед інших сусідніх міст та перебував під впливом більш високорозвиненої етруської культури, що панувала на той час Лацію, але в VI та на початку V ст. римляни звільнилися від етруського панування. Культура етрусків наклала відбиток на подальший розвиток римського суспільства, римляни перейняли найважливіші здобутки етруської культури та спираючись на ці досягнення створили свою державу. Та на відміну від етрусків римляни відмовилися від царської влади, їх держава спиралась на пересічних громадян і враховувала їхні інтереси. Протягом V ст. римляни утвердили свою гегемонію в Лацію, поступово під їхню владу переходять і етруські міста. В IV–ІІІ ст. Римляни підкорили Етрурію, Кампанію, Самній та ряд інших областей Італії, до складу їхньої держави було включено грецькі міста-держави. В 265 р. римляни захопили етруське місто Вольсінії, і цим було завершено завоювання Італії.

Таким чином, завоювання Італії Римом, що почалося встановленням римської гегемонії в Лацію, тривало майже 200 років. Не можна говорити про безперервний переможний наступ римлян, бо Рим не раз зазнавав поразок. Римові довелося зіткнутися, з такими противниками, які своїм суспільним розвитком стояли нижче за римлян: у більшості італійських племен зберігався ще родовий лад; з другого боку, Рим боровся з народами, які стояли вище за нього в культурному відношенні, – з етрусками та італійськими греками, але в цих народів не було політичної єдності, їх армія була переважно найманою, тоді як римські воїни захищали власні інтереси. Мабуть, саме тому ці народи змушені були підкоритися Римові. В успіхах Риму велику роль відіграла дипломатія : принцип divide et impera – поділяй та володарюй – був провідним у зовнішній політиці Риму. Майже в кожній війні Рим виступає в союзі з іншими племенами чи містами. Він нерідко розладнує союз своїх противників, і це дає перемогу. Наслідком римських завоювань було утворення федерації підкорених Римові племен та міст і поширення рабовласницьких відносин на території всього Апеннінського півострова.

Підкорення Римом італійських племен та міст не означало створення централізованої держави. Міста та племена жили ще самостійним, відособленим життям. Сам же Рим зберігав риси міста-держави, з яким підкорені міста і області перебували в договірних відносинах. Цей договір був примусовим. Різні племена та міста ввійшли до федерації не на однакових правах. Деяким з них було дароване право римського громадянства. Такі міста називались муніципіями. Муніципії зберігали автономію у розв’язанні питань внутрішнього життя. Деякі з них користувалися повними правами, інші не мали політичних прав – їх громадяни не могли брати участь у політичному житті, тобто не мали права голосу. Нижче міст, які дістали римське громадянство, стояли міста, що мали латинське громадянство. Третьою (найчисленнішу) групу складали союзники. Умови союзних договорів також були неоднаковими. Спільним було те, що всі союзні міста позбавлялись права вести власну зовнішню політику і зобов’язувались надавати військову допомогу.

Населення Риму та завойованих областей поділялося на кілька груп, які розрізнялися за ступенем правоздатності. Повну правову здатність мали тільки римські громадяни (cives). Повна правоздатність характеризувалась такими рисами: a) jus connubii – право шлюбу, тобто право брати квіритський шлюб, який супроводився певними юридичними наслідками (батьківська влада, право дітей на спадок та ін.); б) jus commercii – повна майнова правоздатність з правом звертатись до римського суду для захисту своїх майнових інтересів; в) jus sufragii – право голосу, тобто участі у народних зборах; г) jus honorum – право висувати свою кандидатуру на державні посади.

Поняття “латини” стосувалось спершу жителів вільних латинських міст. За договорами з Римом їм було надано jus comercii (майнову правоздатність) , а деяким надавалося і jus connubii (право шлюбу). Jus migrationis давало право громадянам союзних міст дістати право повного громадянства при переселенні в Рим.

Після Латинської війни (340-338 рр.) деякі жителі міст Лацію дістали право римського громадянства, інші ж продовжували називатись латинами. За ними зберігалось право шлюбу та майнова правоздатність, однакова з римлянами, але вони не брали ніякої участі у римському політичному житті. Правда, коли вони переселялися до Риму і проходили ценз, вони ставали повноправними громадянами. Так утворилась категорія латинського громадянства, яка поширювалася і на племена нелатинського походження.

Сторінки 1   2   3  
Коментарі до даного документу
Додати коментар