Ткання гобелену, Детальна інформація

Глина тверда після випалювання, має широкий спектр забарвлення: від білої, кремової, вохристої до червоної, коричневої, темно-сірої. Чарівного ефекту керамічним виробам надають кольорові глини (ангоби), а також прозорі поливки (лазурі).

Художня обробка дерева – найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва. За формоутворюючими техніками художнє деревообробництво поділяється на відповідні галузі: бондарство, токарство, столярство та декоративне різьблення.

Художнє плетіння – процес виготовлення творів, виробів з природних, рослинних матеріалів. Для плетіння використовують гнучкі матеріали: лоза, рогіз, стебла соломи із жита, пшениці. За зовнішнім виглядом плетеної площини виділяють суцільне, візерунчасте, ажурне плетіння.

Писанкарство має стародавнє, язичницьке коріння, характеризується вишуканими, символічними орнаментальними мотивами, які чітко підпорядковуються формі яйця. Для розпису писанок використовують бджолиний віск ледь розріджений парафіном, різноманітні барвники натурального походження, хімічні (анілінові фарби).

Ажурні візерунки із шкіри, тканини як прикраси одягу побутували в минулому на всій території України. Витинанкою декорували кептарі та кожухи. Українські народні паперові витинанки, як прикраси сільських хат з’являються всередині ХІХ ст. з геометричним, рослинним, зооморфним і антропоморфним орнаментами. Нескладні для опанування прийоми витинанки дали чудові зразки прорізного паперового декору в якому втілені вічні символи природи.





Розділ І

 1.1. Ткацтво – це одне з найдавніших ремесел. Воно виникло ще в період первіснообщинного ладу і представляє собою тканини, з яких люди шили одяг. Згодом виникла потреба і утеплити своє житло. В цей період виникли килими. Вони були виконані найстарішою ткацькою технікою-килимовою і прикрашені простим геометричним орнаментом. Згодом стали виготовляти складні килими – наприклад, ворсові з рослинним орнаментом. А в ХVIII столітті килимарство набуло вже великого поширення на Україні.

Побутовим було вживання килимів, ними прикрашали ослони, так звані полавочники, столи, скрині, підлоги, постіль, сани, завішували стіни. Килими виготовляли на верстатах двох типів – вертикальних і горизонтальних.

На вертикальних верстатах, які на центральній Україні мають назву кросна, виготовляли гладкі двосторонні і ворсові килими. Узор тканин вручну, шляхом переплітання, обвивання основи кольоровою ниткою, без застосування будь-якого допоміжного приладу – гнички чи човника. Узор орнаменту виконувався на всю ширину основи, а ткався орнамент рапортами, між якими потім вплітався фон. Така техніка дає можливість відтворювати на килимі рослини та квіти з їх закругленими майже природними формами.

Крім народних килимів у ХVIII столітті побутували так звані панські килими та гобелени. Панські килими мали своєрідне оздоблення з помітним впливом тогочасних мистецьких стилів бароко, рококо, класицизм. Їх характеризують малюнки з натуралістичним трактуванням квітів, овочів, плодів. Тематичні зображення були характерні також для гобеленів.

Батьківщиною мистецтва гобелена вважають Францію, де брати Гобелен у ХVII ст. заснували мануфактуру, яка виробляла великі ткані картини для утеплення стін і окраси замків. Найкращі зразки гобелена в Музеї Клюні в Парижі, в Ермітажі в Санкт-Петербурзі. Унікальна колекція західно-європейських шпалер є у Львові, в музеї етнографії та художнього промислу. Вони дають нам уявлення про розвиток цього виду мистецтва в ХVII-XVIII ст. У середині нашого століття це мистецтво відродилося і набуло нових сучасних якостей.

Класичний гобелен до ХХ ст. – це переважно живописна картина, виконана засобами ткацтва. Ескізи для них створювали кращі художники, тому протягом сторіч гобелен зазнав впливу всіх стилів мистецтва. Водночас сама техніка гобелена лишилася незмінною. Це було щільне переплетення однорідної пряжі, у якому беруть участь і основа і підткання.

Матеріали і техніка ткацтва були підпорядковані основному – найкраще виявляти малюнок, проробити найменші нюанси всіх деталей композиції. Гобеленова техніка давала змогу відтворювати людські постаті, обличчя, досягаючи об’ємності і пластичності.



1.2. Розвиток сюжетно-тематичних килимів на Україні має свою історію. З історичних джерел відомо, що французькі гобелени великою мірою впливали на розвиток мануфактурного виробництва у країнах Європи.

У ХVII ст. мануфактури виникають на Україні при поміщицьких маєтках. Найбільше їх зосереджується на Полтавщині, Київщині, Волині. Тут працюють досвідчені народні майстри. Виконані ними сюжетно-тематичні, так звані панські килими не поступаються своїми технічними й художніми якостями перед тогочасними західноєвропейськими гобеленами. Майстри пробували свої сили в зображенні птахів, тварин, людей, навіть цілих жанрових сцен.

Мистецтво гобелена на Україні особливо розквітло за роки Радянської влади. І перші пореволюційні роки митці закладають основи сучасного українського гобелена., творчо використовуючи традиції давніх українських сюжетно-тематичних килимів.

Сюжетно-тематичні килими 30-х років з’явились як наслідок зближення народного і професійного мистецтва. До створення картонів сюжетно-тематичних килимів були залучені провідні українські художники – М.Дерегус, В.Касіян, А.Петрицький, Д.Шавикін та інші.

При музеї Українського мистецтва були організовані спеціальні ткацькі майстерні, на роботу в які були запрошені кращі народні килимарниці з визначних осередків. Це була творча, натхненна праця майстринь, які поступово опановували складну техніку гобелена. Водночас вони ділилися секретами народного килимарства, вносили корективи в ескізи художників.

Саме в 30-ті роки були створені гобелени М.Дерегуса “Повернення з поля”, Д.Шавикіна “Парад Червоного козацтва” та багато інших, що ввійшли в скарбницю українського декоративного мистецтва.

Однією з перших майстринь, які ткали гобелени була Наталя Вовк. Вона була надзвичайно талановитою килимарницею. Її килими у 1913 році на Петербурзькій кустарній виставці здобули Золоту медаль.

Поряд з Наталею Вовк працювала Тетяна Іваницька. У роки Великої Вітчизняної Війни німецькі фашисти стратили талановиту майстриню в її рідному селі Срібному на Чернігівщині. Вороги розіп’яли килимарницю на кроснах і живою спалили на тлі недокінченого українського килима.

Після Перемоги поволі оживає мистецьке життя. Художники з великим натхненням і ентузіазмом створюють тематичні килими з багатофігурними композиціями, перетворюючи їх на великі станкові картини з об’ємнокласичним рішенням зображень, світлотіньовою розробкою форм.

Наприкінці 50-х років художники замислюються над створенням тематичних килимів, які б відійшли від станкового живопису, заговорили мовою декоративного мистецтва. Саме на це були спрямовані творчі шукання художників Івана та Марії Литовченків.

Їхні роботи виконані узагальнено, у площинно-декоративній манері, яскравій кольоровій гамі.

Починаючи з 60-х років гобелен перетворився на мистецтво монументального текстильного панно, яке притаманними йому художніми засобами передає ритм і динаміку сучасного життя, важливі суспільно значущі ідеї.

Зміст багатьох гобеленів 70-х років передає героїку трудових і бойових звернень.

Українському килиму завжди був властивий лірико-оповідальний характер, тісний зв’язок з мотивами народних пісень фольклору. Гобелен О.Прокопенко “Тонко ткала, дзвінко пряла” – це поетична, спокійна мов жеботіння веретина, розповідь про долю української дівчини в минулому, яка уславилася своїм умінням вправно прясти, майстерно і красиво ткати та вишивати.