Роль веб-технологій у розвитку інформаційних систем, Детальна інформація

Про моніторинг в Інтернеті

Дискусії навколо моніторингу в Інтернеті вельми поширені не тільки в нас, а й в інших країнах. Спонукає до них побоювання, що правоохоронні органи здійснюватимуть тотальний контроль над змістом інформаційних потоків в Інтернеті. На мій погляд, передусім необхідно відповісти на запитання: чи потрібен принципово моніторинг як засіб, що потенційно дозволяє визначити відправника тієї чи тієї інформації або користувача, котрий зробив ту чи ту дію в Інтернеті. Відповідь очевидна. Потрібен. Підтвердження цього — численні приклади мережної комп’ютерної злочинності, зокрема діяльність хакерів, осіб, які поширюють руйнівні комп’ютерні віруси, розповсюджують протиправну інформацію. Для їх виявлення необхідно вживати відповідних слідчих заходів, а це можливо за наявності системи моніторингу.

Інший аспект цієї проблеми — регламентація роботи з системою моніторингу. Така регламентація може існувати лише на законодавчій основі, а самі дії щодо проведення моніторингу стосовно конкретних осіб чи дій мають бути санкціоновані відповідно до законодавства.

Про статус ЗМІ в Інтернеті

Дискусійне питання — визначення статусу ЗМІ в Інтернеті. Формування електронних аналогів друкованого засобу масової інформації в Інтернеті практично врегульовано частиною третьою ст.1 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»: «Вказані в частинах першій і другій цієї статті Закону друковані видання можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні й відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України». Справді, розширене тлумачення цієї статті дозволяє зарахувати до інших носіїв інформації й Інтернет.

Набагато складніше питання з виданнями, що виходять лише в електронному вигляді. Пряме застосування частини першої ст.1 цього закону («У цьому Законі під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні й такі, які продовжуються, видання, що виходять під постійною назвою, із періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на основі свідоцтва про державну реєстрацію») дає формальну підставу зарахувати до ЗМІ усі веб-сайти. Це абсурдно. Певне, доцільно статус веб-сайта як ЗМІ визначати на основі добровільної реєстрації. Але водночас необхідно мати правову норму, яка дозволяє громадянам вимагати вилучення неправдивої інформації про них, розміщеної на будь-якому веб-сайті.

Замість висновку. Інформаційне суспільство, Інтернет — це не вигадка вчених, «просунутих» фахівців. Це та даність, та необхідність, яка рано чи пізно стане реальністю в кожній країні. Але від того, як скоро країна ввійде в цю фазу, залежить, чи вона сама генеруватиме продукцію й матиме з цього зиск, чи користуватиметься продукцією інших країн і стане «сировинним» придатком. Сировинним придатком у сенсі трудових ресурсів, мізків тощо. Мені здається, що тільки зусиллями державних органів інформаційне суспільство не побудувати. Його будує все суспільство, а для цього необхідно створити умови, необхідно, щоб суспільство усвідомило це.

PAGE

PAGE 1