Етапи розвитку валюти, Детальна інформація

Золотий стандарт грав певною мірою роль стихійного регулятора виробництва, зовнішньоекономічних зв'язків, грошового обігу, платіжних балансів, міжнародних розрахунків. Золотомонетний стандарт був відносно ефективний до першої світової війни, коли діяв ринковий механізм вирівнювання валютного курсу і платіжного балансу. Країни з дефіцитним платіжним балансом вимушені були проводити дефляціонну політику, обмежувати грошову масу в обігу при відливі золота за кордон. Проте Великобританія, незважаючи на хронічний дефіцит платіжного балансу (1890 1913 р.), не відчувала відливу капіталу (за рахунок того, що в той час Англія широко поширювала ліквідні короткострокові зобов'язання й інші країни віддавали перевагу їх накопичувати. Відомо, що в 1913 році сума зобов'язань більш ніж утроє перевищила золотий запас Англії). Протягом майже ста років до першої світової війни тільки долар США й австрійський талер були девальвовані: золотий зміст фунту стерлінгів і французького франку був незмінним у 1815-1914 р. Використовуючи головну роль фунту стерлінгів у міжнародних розрахунках (80% у 1913 р.), Великобританія покривала дефіцит платіжного балансу національною валютою.

Характерно, що й у розпал тріумфу золотомонетного стандарту міжнародні розрахунки здійснювалися в основному з використанням тратт (перекладних векселів), виписаних у національній валюті, переважно в англійській. Золото відвіку служило лише для оплати пасивного сальдо балансу міжнародних розрахунків країни. З кінця XIX ст. з'явилася також тенденція до зменшення частки золота в грошовій масі (у США, Франції, Великобританії з 28% у 1872 р. до 10% у 1913 р.) і в офіційних резервах (із 94% у 1980 р. до 80% у 1913 р.). Розмінні кредитні гроші витискали золото. Регулюючий механізм золотомонетного стандарту переставав діяти при економічних кризах (1825, 1836-1839, 1847, 1857, 1855 р. і ін.). Регулювання валютного курсу шляхом дефляціонній політики, зниження цін і збільшення безробіття оберталося проти трудящих, призводячи до соціальної напруженості.

Поступово золотий стандарт (золотомонетний) зжив себе. тому що не відповідав масштабам зрослих господарських зв'язків і умовам регульованої ринкової економіки. Перша світова війна ознаменувалася кризою світової валютної системи. Золотомонетний стандарт перестав функціонувати як грошова і валютна система.

Для фінансування військових витрат (208 млрд. довоєнних золотих долл.) поряд із податками, позиками, інфляцією використовувалося золото як світові гроші. Були впроваджені валютні обмеження. Валютний курс став примусовим і тому нереальним. З початком війни центральні банки воюючих країн припинили розмін банкнот на золото і збільшили їхню емісію для покриття військових витрат. До 1920 р. курс фунту стерлінгів стосовно долара США впав на 1/3, французького франку й італійської ліри - на 2/3, німецької марки - на 96%. Безпосередньою причиною валютної кризи явилася військова і повоєнна розруха.

2. ЗОЛОТО-ДЕВІЗНИЙ СТАНДАРТ.

Після періоду валютного хаосу, що виникнув у результаті першої світової війни, був установлений золото-девізний стандарт, заснований на золоті і головних валютах, конвертованих у золото (за пропозицією англійських експертів). Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, стали називати девізами. Друга світова валютна система була юридично оформлена міждержавною угодою, досягнутим на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р.

Генуезька валютна система функціонувала на таких принципах:

1. Її основою являлися золото і девізи - іноземні валюти. У той період і грошові системи 30 країн базувалися на золотодевизному стандарті. Національні кредитні гроші стали використовуватися в якості міжнародних платіжно-резервних засобів. Проте в міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією валютою, а фунт стерлінгів і долар США оспорювали лідерство в цій сфері.

2. Збережено золоті паритети. Конверсія валют у золото стала здійснюватися не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), але і побічно, через іноземні валюти (Німеччина і ще біля 30 країн).

3. Відновлено режим вільно коливних валютних курсів.

4. Валютне регулювання здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій, нарад.

У 1922-1928 р. наступила відносна валютна стабілізація. Але її неміцність полягала в такому:

- замість золотомонетного стандарту були введені урізані форми золотого монометаллизму в грошовій і валютній системах;

- процес стабілізації валют розтягся на ряд років, що створило умови для валютних війн;

- методи валютної стабілізації визначили її хиткість. У більшості країн були проведені девальвації, причому в Німеччині, Австрії, Польщі, Угорщини близькі до нуліфікації. Французький франк був девальвований у 1928 р. на 80%. Тільки у Великобританії в результаті ревальвації в 1925 р. було відновлено довоєнне золоте утримання фунта стерлінгів;

- стабілізація валют була проведена за допомогою іноземних кредитів. США, Великобританія, Франція використовували важке валютно-економічне становище ряду країн для нав'язування їм обтяжних умов міжурядових позик. Одним з умов позик, наданих Німеччині, Австрії, Польщі й іншим країнам, було призначення іноземних експертів, що контролювали їхню валютну політику.

Під впливом закону нерівномірності розвитку в результаті першої світової війни валютно-фінансовий центр перемістився з Західної Європи в США. Це було обумовлено рядом причин:

- значно виріс валютно-економічний потенціал США. Нью-Йорк перетворився у світовий фінансовий центр, збільшився експорт капіталу. США стали головним торговим партнером більшості країн:

- США перетворилися з боржника в кредитора. Заборгованість США в 1913 р. досягала 7 млрд. долл., а вимоги - 2 млрд. долл.; до 1926 р. зовнішній борг США зменшився більш ніж удвічі, а вимоги до інших країн зросли в 6 разів (до 12 млрд.);

- відбувся перерозподіл офіційних золотих резервів. У 1914-1921 р. чиста притока золота в США в основному з Європи склала 2,3 млрд. долл.; у 1924 р. 46% золотих запасів капіталістичних країн виявилися зосередженими в США (у 1914 р. - 23%);

- США були майже єдиною країною, що зберегла золотомонетний стандарт, і курс долара до західноєвропейських валют підвищився на 10-90%.

Сполучені Штати розгорнули боротьбу за гегемонію долара, проте домоглися статусу резервної валюти лише після другої світової війни. У міжвоєнний період долар і фунт стерлінгів, що знаходилися в стані активної валютної війни, не одержали загального визнання.

Валютна стабілізація була висаджена світовою кризою в 30-х роках. Головні особливості світової валютної кризи 1929-1936 р. такі:

- циклічний характер: валютна криза переплелася зі світовою економічною і грошово-кредитною кризою;

- структурний характер: принципи світової валютної системи - золотодевизного стандарту - зазнали аварії;

- велика тривалість: із 1929 до осені 1936 р.;

- виняткова глибина і гострота: курс ряду валют знизився на 50-84%.

Погоня за золотом супроводжувалася збільшенням приватної тезаврації і перерозподілом офіційних золотих резервів. Міжнародний кредит, особливо довгостроковий, був паралізований у результаті масового банкрутства іноземних боржників, включаючи 25 держав (Німеччина, Австрія, Туреччина й ін.), що припинили зовнішні платежі. Утворилася маса “гарячих” грошей - грошових капіталів, що стихійно переміщаються з одної країни в другу в пошуках одержання спекулятивного надприбутку або надійного захистку. Раптовість їхньої притоки і відтоку підсилила нестабільність платіжних балансів, коливань валютних курсів і кризових потрясінь економіки. Валютні протиріччя переросли у валютну війну, проведену за допомогою валютної інтервенції, валютних стабілізаційних фондів, валютного демпінгу, валютних обмежень і валютних блоків:

- крайня нерівномірність розвитку: криза уражала то одні, то інші країни, причому в різний час і з різноманітною силою.

У період із 1929 по 1930 р. збезцінились валюти аграрних і колоніальних країн, тому що різко скоротився попит на сировину на світовому ринку і ціни на нього понизились на 50-70%. тобто у більшому ступені, ніж на імпортовані цими країнами товари.