Білети з логіки, Детальна інформація
Білети з логіки
f11
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ – ВЗІРЕЦЬ
ВАЖКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ І ЖИТТЄВОЇ ДОЛІ
Творчість Степана Руданського в історії української літератури посідає важливе місце. Увійшовши в літературу в середині п'ятдесятих років, у тяжку добу духовного безгоміння, яке настало після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, арешту й заслання Шевченка, Руданський прокладав у ній нові стежки. Його поезія була оригінальним явищем в українській літературі шевченківського періоду. Про це вперше, ще у 1875 р., незабаром після смерті поета, сказав Михайло Драгоманов на сторінках газети «Киевский телеграф»: «Руданський був одним з вельми небагатьох малоросійських поетів недавнього часу зі справжнім талантом та зі спробами торкнутися нових тем, а не тільки тих, які заїздили попередники й наслідувачі Шевченка.
Літературній спадщині Руданського судилася важка доля,—надто довгим і тернистим був її шлях до читача. Період активної творчості поета обмежений вузькими хронологічними рамками і майже повністю припадав на останні два роки перебування у Кам'янець-Подільській семінарії і шестирічний період навчання у петербурзькій Медико-хірургічній академії (1855—1861). Протягом цього часу було написано кілька десятків ліричних поезій, балад, більше двохсот віршованих гуморесок, низка історичних поем і великих епічних творів. Тяжка особиста доля, а ще понад те складні соціальні умови, в яких розвивалась за часів царизму українська література, перешкодили Руданському видати за життя свої твори. На сторінках періодичних видань побачили світ лише трохи більше десяти творів. А вся багатогранна літературна спадщина поета, лишившись неопублікованою, надовго випала із літературного процесу своєї доби і, по суті, не справила на нього впливу. Тільки у 1880 р., через сім років після смерті поета, з'являється перша невеличка збірочка його творів, видана зусиллями української письменниці, матері Лесі Українки,— Олени Пчілки. У наступнім десятиріччі починається активне збирання, публікація і вивчення спадщини Руданського.
Степан Васильович Руданський народився 6 січня 1834 року у селі Хомутинцях, Вінницького повіту на Поділлі, у багатодітній родині сільського священика. Крім молодшого Степана, у сім'ї росло ще двоє синів і одна дочка, а також виховувався молодший брат батька. Розмовляли у попівській хаті, звичайно, українською мовою.
За побажанням батька восьмирічного Степана віддали до Шаргородської духовної школи (бурси), де він навчався протягом 1841 — 1849 рр. Про бездушну систему виховання, схоластичний метод навчання, які панували у таких школах, правдиво розказано у відомій широкому читачеві повісті російського письменника Помяловського «Очерки бурси».
Навчаючись у бурсі, Руданський досить добре освоїв давню грецьку, латинську та старослов'янську мови, викладанню яких там приділялась велика увага.
Говорячи про витоки творчості Руданського, не можна забувати, що вже на порозі семінарії у нього було цілком осмислене ставлення до рідної мови, розуміння її значення для культури народу, виявлявся глибокий і нестандартний інтерес до усної народної творчості, були й перші самостійні спроби віршування.
Перший відомий твір Руданського, балада «Два трупи», під яким стоїть дата —1851 р., відзначається, на думку дослідників, таким високим рівнем літературної вправності, який навряд чи доступний початківцю.
Широкою була і безпосередня лектура молодого семінариста. Знайомлячись з творчістю популярних тоді українських письменників (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, Гребінка, Шевченко), він відкривав для себе усю складність розвитку української літератури в умовах царизму.
На семінарські роки припадає і початок безпосередньо творчої роботи Руданського. Тут написані перші оригінальні ліричні поезії («Сиротина я безродний», «Ти не моя», «Мене забудь», «Пісня» («Не дивуйтесь, добрі люди»), переклад з польської мови популярного романсу «Чорний колір» та шість балад, близьких за обсягом до поем («Два трупи», «Вечорниці», «Упир», «Хрест на горі», «Розмай», «Люба»).
Руданський закінчив семінарію «першим учнем» і за рішенням правління учбового закладу був затверджений у ступені студента та направлений для дальшого навчання у Петербурзьку духовну академію. Для випускника семінарії із далекої периферії це був нечуваний успіх. Перед ним відкривались двері до блискучої духовної кар'єри. Але юнак не скористався такою можливістю і свідомо обрав собі інший шлях, завідомо важкий і невдячний.
І можна тільки дивуватися тому, яку силу духу й непохитність у відстоюванні обраного шляху виявляв поет у тих жахливих умовах, яким глибоким було переконання, що його праця, його творчість буде потрібна народові.
1 вересня поет виїхав з Петербурга до Ялти, куди він з великими труднощами дістав призначення на посаду міського лікаря.
Праця міського лікаря, до якої Руданський приступив восени 1861 р., була вкрай виснажлива.
Чесно і самовіддано пропрацював Руданський на скромній посаді міського лікаря Ялти, багато зробивши в справі охорони здоров'я простого народу. Ця його праця, яка нерідко вимагала справжньої мужності, так і не дістала визнання й оцінки з боку сильних світу цього. Під час епідемії холери Руданський тяжко захворів і 3 травня 1873 р. помер.
Творча спадщина Руданського велика і багатогранна, він активно заявив себе у всіх без винятку поетичних жанрах, але з найбільшою повнотою його талант розкрився у ліриці і гумористиці.
Але зв'язок лірики Руданського з пісенним жанром не був тільки зовнішнім, він глибоко сягав своїм корінням до народнопісенної творчості. Руданський як поет органічно виріс з українського фольклору. Тому «пісенність» його лірики — не тільки особливість її форми, а й внутрішня, змістова якість. Своєрідність творчої манери поета як лірика полягає в тому, що він не вдавався до стилізації під народну творчість, а творив, виходячи з її естетичних принципів, нові, своєрідні й оригінальні художні якості.
Руданський розпочинав свою поетичну творчість як пісняр. Перші його ліричні твори, написані ще в Кам'янці-Подільському («Сиротина я безродний», «Ти не моя», «Мене забудь», «Пісня» («Не дивуйтесь, добрі люди»), як своєю формою так і змістом, це типові пісні, в яких виразно проступає народнопоетична основа.
Творча спадщина Руданського велика і багатогранна, він активно заявив себе у всіх без винятку поетичних жанрах, але з найбільшою повнотою його талант розкрився у ліриці і гумористиці.
Але зв'язок лірики Руданського з пісенним жанром не був тільки зовнішнім, він глибоко сягав своїм корінням до народнопісенної творчості. Руданський як поет органічно виріс з українського фольклору. Тому «пісенність» його лірики — не тільки особливість її форми, а й внутрішня, змістова якість. Своєрідність творчої манери поета як лірика полягав в тому, що він не вдавався до стилізації під народну творчість, а творив, виходячи з її естетичних принципів, нові, своєрідні й оригінальні художні якості.
Руданський розпочинав свою поетичну творчість як пісняр. Перші його ліричні твори, написані ще в Кам'янці-Подільському («Сиротина я безродний», «Ти не моя», «Мене забудь», «Пісня» («Не дивуйтесь, добрі люди»), як своєю формою так і змістом, це типові пісні, в яких виразно проступає народнопоетична основа.
Ще виразнішою е народнопісенна основа у творах, написаних уже в Петербурзі, тобто після 1855 р. («Повій, вітре, на Вкраїну», «Голубонько-дівчинонько», «Козаче-голубче», «Ой вийду я у садочок»).
Однак сумні мотиви, що ними переважно пройнята інтимна лірика Руданського, не були виявом занепадницьких настроїв поета, як не були вони й даниною «законам» пісенного жанру, їхнє безпосереднє джерело — вкрай тяжкі обставини особистого життя поета, його важка хвороба. Про це говорить уже хоч би те, що в ліриці петербурзького періоду з'являються твори лірико-гумористичного плану, в яких автор, розповідаючи про складні і драматичні життєві обставини, здатен освітити їх іронічним поглядом і тим самим нібито піднестися над ними. До таких, зокрема, можна віднести вірш-посланіе «Не знаєш ти горя», відомий в посмертній публікації під назвою «До дядька Прохора-коваля». Основна тема твору — нужденне життя бідного студента, який змушений, не маючи ніякої підтримки збоку, так само тяжко «кувати» свою долю в науці, як дядько Прохор кує залізну штабу.
На прикладі цих двох творів можна помітити, як в ліричній манері Руданського пробивається хумор, який згодом стане провідним у його творчості.
Ще більш показовими в цьому плані є поезії «Полюби мене» та «Богдай тебе», які з формального боку досить осібно стоять у ліриці поета.
Своєрідний ліричний план характерний для поезії «Могила» («Над могилою» — в іншій редакції). Традиційно її розглядали як твір, де поет ідеалізував старовину, виступав як наслідувач ранніх романтиків.
Прикметною рисою розвитку поетичної творчості Руданського е те, що в ній, особливо в останні петербурзькі роки, намічається перехід від поезії інтимної, суто романсової, до поезії громадянської, наскрізь пронизаної соціальними мотивами.
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ – ВЗІРЕЦЬ
ВАЖКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ І ЖИТТЄВОЇ ДОЛІ
Творчість Степана Руданського в історії української літератури посідає важливе місце. Увійшовши в літературу в середині п'ятдесятих років, у тяжку добу духовного безгоміння, яке настало після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, арешту й заслання Шевченка, Руданський прокладав у ній нові стежки. Його поезія була оригінальним явищем в українській літературі шевченківського періоду. Про це вперше, ще у 1875 р., незабаром після смерті поета, сказав Михайло Драгоманов на сторінках газети «Киевский телеграф»: «Руданський був одним з вельми небагатьох малоросійських поетів недавнього часу зі справжнім талантом та зі спробами торкнутися нових тем, а не тільки тих, які заїздили попередники й наслідувачі Шевченка.
Літературній спадщині Руданського судилася важка доля,—надто довгим і тернистим був її шлях до читача. Період активної творчості поета обмежений вузькими хронологічними рамками і майже повністю припадав на останні два роки перебування у Кам'янець-Подільській семінарії і шестирічний період навчання у петербурзькій Медико-хірургічній академії (1855—1861). Протягом цього часу було написано кілька десятків ліричних поезій, балад, більше двохсот віршованих гуморесок, низка історичних поем і великих епічних творів. Тяжка особиста доля, а ще понад те складні соціальні умови, в яких розвивалась за часів царизму українська література, перешкодили Руданському видати за життя свої твори. На сторінках періодичних видань побачили світ лише трохи більше десяти творів. А вся багатогранна літературна спадщина поета, лишившись неопублікованою, надовго випала із літературного процесу своєї доби і, по суті, не справила на нього впливу. Тільки у 1880 р., через сім років після смерті поета, з'являється перша невеличка збірочка його творів, видана зусиллями української письменниці, матері Лесі Українки,— Олени Пчілки. У наступнім десятиріччі починається активне збирання, публікація і вивчення спадщини Руданського.
Степан Васильович Руданський народився 6 січня 1834 року у селі Хомутинцях, Вінницького повіту на Поділлі, у багатодітній родині сільського священика. Крім молодшого Степана, у сім'ї росло ще двоє синів і одна дочка, а також виховувався молодший брат батька. Розмовляли у попівській хаті, звичайно, українською мовою.
За побажанням батька восьмирічного Степана віддали до Шаргородської духовної школи (бурси), де він навчався протягом 1841 — 1849 рр. Про бездушну систему виховання, схоластичний метод навчання, які панували у таких школах, правдиво розказано у відомій широкому читачеві повісті російського письменника Помяловського «Очерки бурси».
Навчаючись у бурсі, Руданський досить добре освоїв давню грецьку, латинську та старослов'янську мови, викладанню яких там приділялась велика увага.
Говорячи про витоки творчості Руданського, не можна забувати, що вже на порозі семінарії у нього було цілком осмислене ставлення до рідної мови, розуміння її значення для культури народу, виявлявся глибокий і нестандартний інтерес до усної народної творчості, були й перші самостійні спроби віршування.
Перший відомий твір Руданського, балада «Два трупи», під яким стоїть дата —1851 р., відзначається, на думку дослідників, таким високим рівнем літературної вправності, який навряд чи доступний початківцю.
Широкою була і безпосередня лектура молодого семінариста. Знайомлячись з творчістю популярних тоді українських письменників (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, Гребінка, Шевченко), він відкривав для себе усю складність розвитку української літератури в умовах царизму.
На семінарські роки припадає і початок безпосередньо творчої роботи Руданського. Тут написані перші оригінальні ліричні поезії («Сиротина я безродний», «Ти не моя», «Мене забудь», «Пісня» («Не дивуйтесь, добрі люди»), переклад з польської мови популярного романсу «Чорний колір» та шість балад, близьких за обсягом до поем («Два трупи», «Вечорниці», «Упир», «Хрест на горі», «Розмай», «Люба»).
Руданський закінчив семінарію «першим учнем» і за рішенням правління учбового закладу був затверджений у ступені студента та направлений для дальшого навчання у Петербурзьку духовну академію. Для випускника семінарії із далекої периферії це був нечуваний успіх. Перед ним відкривались двері до блискучої духовної кар'єри. Але юнак не скористався такою можливістю і свідомо обрав собі інший шлях, завідомо важкий і невдячний.
І можна тільки дивуватися тому, яку силу духу й непохитність у відстоюванні обраного шляху виявляв поет у тих жахливих умовах, яким глибоким було переконання, що його праця, його творчість буде потрібна народові.
1 вересня поет виїхав з Петербурга до Ялти, куди він з великими труднощами дістав призначення на посаду міського лікаря.
Праця міського лікаря, до якої Руданський приступив восени 1861 р., була вкрай виснажлива.
Чесно і самовіддано пропрацював Руданський на скромній посаді міського лікаря Ялти, багато зробивши в справі охорони здоров'я простого народу. Ця його праця, яка нерідко вимагала справжньої мужності, так і не дістала визнання й оцінки з боку сильних світу цього. Під час епідемії холери Руданський тяжко захворів і 3 травня 1873 р. помер.
Творча спадщина Руданського велика і багатогранна, він активно заявив себе у всіх без винятку поетичних жанрах, але з найбільшою повнотою його талант розкрився у ліриці і гумористиці.
Але зв'язок лірики Руданського з пісенним жанром не був тільки зовнішнім, він глибоко сягав своїм корінням до народнопісенної творчості. Руданський як поет органічно виріс з українського фольклору. Тому «пісенність» його лірики — не тільки особливість її форми, а й внутрішня, змістова якість. Своєрідність творчої манери поета як лірика полягає в тому, що він не вдавався до стилізації під народну творчість, а творив, виходячи з її естетичних принципів, нові, своєрідні й оригінальні художні якості.
Руданський розпочинав свою поетичну творчість як пісняр. Перші його ліричні твори, написані ще в Кам'янці-Подільському («Сиротина я безродний», «Ти не моя», «Мене забудь», «Пісня» («Не дивуйтесь, добрі люди»), як своєю формою так і змістом, це типові пісні, в яких виразно проступає народнопоетична основа.
Творча спадщина Руданського велика і багатогранна, він активно заявив себе у всіх без винятку поетичних жанрах, але з найбільшою повнотою його талант розкрився у ліриці і гумористиці.
Але зв'язок лірики Руданського з пісенним жанром не був тільки зовнішнім, він глибоко сягав своїм корінням до народнопісенної творчості. Руданський як поет органічно виріс з українського фольклору. Тому «пісенність» його лірики — не тільки особливість її форми, а й внутрішня, змістова якість. Своєрідність творчої манери поета як лірика полягав в тому, що він не вдавався до стилізації під народну творчість, а творив, виходячи з її естетичних принципів, нові, своєрідні й оригінальні художні якості.
Руданський розпочинав свою поетичну творчість як пісняр. Перші його ліричні твори, написані ще в Кам'янці-Подільському («Сиротина я безродний», «Ти не моя», «Мене забудь», «Пісня» («Не дивуйтесь, добрі люди»), як своєю формою так і змістом, це типові пісні, в яких виразно проступає народнопоетична основа.
Ще виразнішою е народнопісенна основа у творах, написаних уже в Петербурзі, тобто після 1855 р. («Повій, вітре, на Вкраїну», «Голубонько-дівчинонько», «Козаче-голубче», «Ой вийду я у садочок»).
Однак сумні мотиви, що ними переважно пройнята інтимна лірика Руданського, не були виявом занепадницьких настроїв поета, як не були вони й даниною «законам» пісенного жанру, їхнє безпосереднє джерело — вкрай тяжкі обставини особистого життя поета, його важка хвороба. Про це говорить уже хоч би те, що в ліриці петербурзького періоду з'являються твори лірико-гумористичного плану, в яких автор, розповідаючи про складні і драматичні життєві обставини, здатен освітити їх іронічним поглядом і тим самим нібито піднестися над ними. До таких, зокрема, можна віднести вірш-посланіе «Не знаєш ти горя», відомий в посмертній публікації під назвою «До дядька Прохора-коваля». Основна тема твору — нужденне життя бідного студента, який змушений, не маючи ніякої підтримки збоку, так само тяжко «кувати» свою долю в науці, як дядько Прохор кує залізну штабу.
На прикладі цих двох творів можна помітити, як в ліричній манері Руданського пробивається хумор, який згодом стане провідним у його творчості.
Ще більш показовими в цьому плані є поезії «Полюби мене» та «Богдай тебе», які з формального боку досить осібно стоять у ліриці поета.
Своєрідний ліричний план характерний для поезії «Могила» («Над могилою» — в іншій редакції). Традиційно її розглядали як твір, де поет ідеалізував старовину, виступав як наслідувач ранніх романтиків.
Прикметною рисою розвитку поетичної творчості Руданського е те, що в ній, особливо в останні петербурзькі роки, намічається перехід від поезії інтимної, суто романсової, до поезії громадянської, наскрізь пронизаної соціальними мотивами.
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021