Логіка як наука і її значення, Детальна інформація

Микола Вінграновський –

поет, прозаїк – Божий дар

для української літератури

Підготувала

Студентка 4 Пг курсу

Януш Галина



З-поміж своїх однокурсників, слухачів Московського інституту кінематографії, студент Микола Вінграновський, здавалось, нічим особливим не вирізнявся. Хіба що в погляді строгих очей світилась невловима лагідна задума та в ставній постаті відчувалася рішуча рвійність. Всім серцем тягнувся він до романтичної піднесеності й заземленої, суворої правди життя в кіно, на що не міг не звернути увагу його великий вчитель, славетний Довженко. І юний актор згодом зіграв роль головного героя у його фільмі «Повість полум'яних літ». Відтоді Микола Вінграновський не пориває зв'язків з кіномистецтвом, працюючи на Київській кіностудії ш. О. П. Довженка, як актор і як режисер...

Народився Микола Степанович Вінграновський 7 листопада 1936 року в місті Первомайську на Миколаївщині в селянській сім'ї. Тоді, як згадував пізніше, він ще не знав, крім степу, нічого — ні Дніпра, ні лісів, ні Десни, ні Довженка. Тільки куди гляне — степ, і степ, і степ. Далі — була війна, тяжкі повоєнні роки. Школу закінчив уже вісімнадцятилітнім хлопцем. Вступив до Київського < інституту театрального мистецтва, згодом О., Довженко запросив його до Московського всесоюзного державного інституту кінематографії.

У студентські роки Микола Вінграновський почав писати вірші й друкувати їх у пресі. Через рік після того, як закінчив інститут і знявся в довженківському фільмі, видав свою першу книжку поезій «Атомні прелюди». Далі побачили світ збірки віршів «Сто поезій», «Поезії», «На срібнім березі», «Київ».

В літературу для дітей Микола Вінграновський прийшов з оригінальними поезіями, видавши збірки «Андрійко-говорійко» (1970), «Мак» (1973), «Літній ранок» (1976), «Літній вечір» (1979). Далі почав активно працювати в прозі. З^під його пера вийшли книжки повістей та оповідань «Первінка» (1977), «Сіроманець» (1977), «У глибині дощів» (1979), «На добраніч» (1983). ......

За прозові твори для дітей письменникові присуджено в 1984 році Державну премію їм. Т. Г. Шевченка.

Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 р. в м. Первомайську на Миколаївщині в селянській сім'ї. Вищу освіту здобув у Всесоюзному державному інституті кінематографії, де запізнався з О. Довженком і ще студентом знявся в його картині "Повість полум'яних літ". Моральний максималізм, довженківський титанічний порив до краси і правди, до сонячних і голубих висот народного духу визначили ' творчий шлях Вінграновського, обдарованого винятковим художнім талантом. Майстер поетичного образу, характерник живого слова, виплеканого в долонях свободи під сонцем України, він, як ніхто інший, має право саме так говорити з Довженком — через літа недолі й долі, через саму межу життя і смерті, мовби стоять вони пліч-о-пліч на крутих берегах, вдивляючись у тільки їм відкриту далеч:

Учителю, уже ми вдвох з тобою...

Немолодість твоя і молодість моя...

І ріки з водами, і вечір за горою,

І ранку під горою течія...

Давида тремоло і тремоло Хорива,

Учителю, воно й сьогодні в нас.

Наш час душі з того усього плива,

Наш час душі — неперебутній час.

Не обласканий владою і почестями (тільки 1984 р., та й то "за збірки творів для дітей", він удостоєний нарешті Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка), М. Вінграновський — поет, прозаїк — божий дар української культури. У невідому досі художню сполуку поєдналися в його творчості героїчна етика рідного народу і рідкісне відчуття прекрасного, енергія безсмертних образних значень, якими повниться світ навколо нас. "Ще пахне хвиля яблуком і тілом, 1 сушить голову за цвітом своїм мак", "Я вас люблю, як сіль свою — Сиваш, як ліс у грудні свій листок останній", "Під темними вітрилами ночей Сюди, сюди, на ці шовкові води, На синій звук любові і свободи, На синю Рось, що в снах моїх тече"... — так уміє тільки Микола Вінграновський.

Його перша книжка віршів "Атомні прелюди" була видана 1962 року і принесла звихрений, пройнятий передчуттям життєвого безмежжя образ епохи і людини, що обтрушувала з себе кайдани догматизму і поривалася в незвідані світи. Це було захоплене вітання творчої наснаги і духовного космосу, що розповилися народові після сталінського мороку. Тут сяяло сонце і злітав усеможний Демон оновлень і перетворень, торжествувала молода краса, рівна правді життя:

Тривого моя! Катерино! Ходім!

За вікнами в травах така дзвінколунність,

Що землю свою у труді молодім

Обнімем з собою й покотимо в юність.

Вітчизна, Любов і Свобода — від самих початків творчості ці поняття для М. Вінграновського близькі настільки, що їх емоційні значення раз по раз збігаються. І це не дивно, коли вдуматися і збагнути, що то є вищі символи життя. Вони з одного кореня і однієї енергії — віталістичного захвату землянина, що "встав з колін і небо взяв за зорі". Не десь і колись, не хтось і якось — отут, на берегах Дніпра, пополудні XX століття у світі, розтерзаному безумом політик, людина відчула власну всеможність, невситиму жагу жити і творить за законами краси. Це непереможне почуття (притаманне всьому поколінню шістдесятників — власне, звідси романтичний подих цієї поезії) саме у Вінграновського набуло філософського смислу й визначило еволюцію його творчості.

Книга "Сто поезій" (1967) стає творчою реалізацією проголошеної "вищої мети". Усе, чого торкається пензель художника, набуває дивного повабу, ніби розчак-ловується і являє приховану досі красу:

Ходімте в сад. Я покажу вам сад,