Фіскальна політика в Україні, Детальна інформація

Заходи для макроекономічної стабілізації. Ефективна податкова політика виступає головним фактором, що визначає макроекономічні результати. На це впливає розмір державного сектора економіка. Уряд обкладає податками купівельну спроможність, кредити, прибутки, заробітну плату…

Досвід країн, які прийняли ринкову систему економіки, свідчать, що результати застосування жорсткої податкової політики призводять до невдач. Причини: незадовільне управління податками або відсутній контроль за бюджетними витратами. Для країн, що мають постійний дефіцит бюджету, головною проблемою є макроекономічна стабільність. Для того, щоб виробити правильну податкову систему, треба точно визначити розміри дефіциту бюджету. Це можна зробити шляхом підрахунків державних витрат і усіх надходжень до скарбниці.

Отже, тут також існують свої проблеми:

- вплив дефіциту на внутрішній попит;

зовнішній баланс і сукупна пропозиція;

оцінка небюджетних коштів і квазіфіскальних операцій фінансових і нефінансових установ;

рівень грошової експансії внаслідок результатів податкової політики при галопуючій інфляції;

взаємозв’язок між дефіцитами бюджету і фінансування.

Окремі країни ринкової економіки, наприклад Мексика, котра в 1986-1987рр. підрахунки бюджету провела з врахуванням процентів галопуючої інфляції. Ці проценти були потрачені на погашення боргів, які були значними. Потреба державного сектора економіки в позиках визначається через операційний баланс. А він у свою чергу визначається в національній валюті шляхом вирахування із загального балансу процентів інфляції, яка виникатиме у внутрішньому державному борзі. Національною валютою для України є гривна. Для визначення податкової політики використовують поняття первинного балансу. Це економічний баланс за мінусом всіх виплачених процентів.

Для корегування економіки необхідно встановити взаємозв’язок між дефіцитом бюджету і балансом зовнішніх поточних операцій методом дефіцитного фінансування та заходами стабілізації економіки. Насамперед визначаємо бюджетний і зовнішній баланси. Для цього слід вирахувати валовий національний продукт(ВНП)через затратні і доходні складові:

Викладена концепція співпадає з розробками МВФ.

ВНП =ОС+ПІ+ДВ+Е/ЗП+ЗЗ+ДД+ПЗ+ІТ/,де ОС-особисте споживання;

ПІ-приватні інвестиції;

ДВ-державні витрати;

Е-експорт товарів та послуг;

ІТ-імпорт товарів, послуг, інтелектуальної власності;

ЗП-збереження приватні;

ЗЗ-збереження заощаджень;

ДД-державні доходи;

ПЗ-перекази (чисті) за кордон.

Дефіцитне фінансування можна проводити шляхом отримання позик в комерційних банках і позабанківських установах та за кордоном. Надмірне використання позик із будь-якого джерела приведе до невдач в макроекономіці.

Монетизація дефіциту. Позики урядові в Національному банку впливають на грошову базу і розмір грошової маси. Це також стосується комерційних банків, якщо не примусити їх в той час припинити надання кредитів іншим юридичним особам. Як тільки уряд збільшує свої позики у Національному банку, грошова маса призводить до високих темпів інфляції і погіршується платоспроможність. Надмірне дефіцитне фінансування небанківських установ негативно впливає на структуру попиту і економічного потенціалу. Таке явище обмежує доступ до коштів та фінансування приватних інвестицій.

Позики в інших та з МВФ. Вони призводять до нагромадження боргу, який постійно потрібно обслуговувати через виплату процентів і в термін їх погасити. Це є надзвичайно велика небезпека потрапити в економічну кабалу на довгі роки. Окремі африканські країни, які отримали політичну незалежність потрапили в тривалу боргову яму шляхом нагромадження боргу .

Накопичення українського боргу . Затримка платежів за борги або за закуплені товари та енерго носії в Росії та Туркменистані рахується особливо невдалим фінансуванням бюджету. Такі затримки рівноцінні іншим державним позикам. Вони створюють небезпеку для фінансової системи і розвалюють бюджетну структуру.

Розумний дефіцит бюджету. Якщо державні ресурси використовуються продуктивно, існує контроль за використанням цих ресурсів, від чого можна отримати дохід для покриття витрат і для обслуговування будь-яких боргів. Дефіцит легше зменшити, якщо в країні існує висока норма внутрішніх приватних збережень і досконалий ринок капіталу. В Україні якраз цього нема.

Податкова політика є владою, якщо вона забезпечує такий рівень державного дефіциту, який направлений на зниження інфляції, заохочує приватні інвестиції, підтримує кредитоспроможність за кордоном.

Фіскальна політика і стратегія регулювання економіки скеровані на те, щоб зменшити фінансову напругу, підняти роль державного сектора в економічному рості.

Обмеження надмірного попиту проходить через обмеження розмірів державних позик. Парламенту потрібно визначити верхню межу урядових кредитів через Національний банк України. Заходи податкової політики тоді ефективні, коли вони направлені на пропозиції. Слід зменшити податки на інтелектуальну власність, винаходи, нові технології, це пожвавить виробництво, зменшить витрати та підвищить прибутки.

Структура оподаткування. Податкові заходи потребують швидкого росту доходів, які необхідні для стабілізації економіки. Податки повинні бути еластичними і більш-менш стабільними, принаймні на певний період. У країнах з низькими доходами, це стосується й України, структура оподаткування висвітлює такі контури: переважна більшість податків надходить від виробництв національних товарів і зовнішньоторгових операцій.

У 1995р. вони разом склали 75% всіх фіскальних надходжень. На імпорт припало 40% цієї суми. Внутрішні подоходні податки є другорядними. Вони складають біля 26% фіскальних надходжень. У більшій мірі ці податки стосуються державних підприємств. Обкладання громадян подоходним податком призводить до певних труднощів.