Фіксальна політика держави.(Бюджетно-податкова політика), Детальна інформація
Фіксальна політика держави.(Бюджетно-податкова політика)
випадках інтереси певних суспільних груп при формуванні еко-
номічних цілей можуть виявитись проігнорованими.
Спосіб прийняття рішення, який дає змогу враховувати
якомога ширше коло інтересів, був запропонований відомим
італійським економістом кінця ХІХ - початку ХХ століття
Вільфредо Парето. Цей спосіб дістав назву оптимуму, або кри-
терію Парето. Критерій формулюється так: добробут суспільства
досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним тоді,
коли будь-яка зміна у цьому розподілі не погіршує добробуту
хоча б одного його учасника. Або іншими словами: рух у бік
оптимуму передбачає збільшення добробуту інших. Отже, в резу-
льтаті прийнятя рішень має досягатися покращення умов хоча б
одного суб'єкта при тому, що умови жодного іншого не погі-
ршуються.
У даному разі критерії Парето сформульовано в такий
спосіб, щоб він міг бути застосований до нашої проблеми -
координації цілей екомічної політики. Адже забезпечення доб-
робуту певних соціальних прошарків і пов'язаний з ним роз-
поділ ресурсів - саме це і становить зміст прийняття рішень у
економічній політиці. Але цей критерій, маючи загальне зна-
чення, може бути застосований і до інших проблем, там, де
йдеться про поєднання інтересів. Тому критерій оптимуму, за
Парето, ми проілюструємо прикладом, у якому йтиметься про
оптимальні умови обміну. До речі, саме така ілюстрація
міститься у "Підручнику політичної економії" (1906 р.) самого
В.Парето.
Для пояснення умов оптимальності в обміні використано
"криві байдужості". Передбачається, що дві людини володіють
певною кількістю благ, а їх "криві байдужості" мають такий
вигляд (система графіків 1).
номічних цілей можуть виявитись проігнорованими.
Спосіб прийняття рішення, який дає змогу враховувати
якомога ширше коло інтересів, був запропонований відомим
італійським економістом кінця ХІХ - початку ХХ століття
Вільфредо Парето. Цей спосіб дістав назву оптимуму, або кри-
терію Парето. Критерій формулюється так: добробут суспільства
досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним тоді,
коли будь-яка зміна у цьому розподілі не погіршує добробуту
хоча б одного його учасника. Або іншими словами: рух у бік
оптимуму передбачає збільшення добробуту інших. Отже, в резу-
льтаті прийнятя рішень має досягатися покращення умов хоча б
одного суб'єкта при тому, що умови жодного іншого не погі-
ршуються.
У даному разі критерії Парето сформульовано в такий
спосіб, щоб він міг бути застосований до нашої проблеми -
координації цілей екомічної політики. Адже забезпечення доб-
робуту певних соціальних прошарків і пов'язаний з ним роз-
поділ ресурсів - саме це і становить зміст прийняття рішень у
економічній політиці. Але цей критерій, маючи загальне зна-
чення, може бути застосований і до інших проблем, там, де
йдеться про поєднання інтересів. Тому критерій оптимуму, за
Парето, ми проілюструємо прикладом, у якому йтиметься про
оптимальні умови обміну. До речі, саме така ілюстрація
міститься у "Підручнику політичної економії" (1906 р.) самого
В.Парето.
Для пояснення умов оптимальності в обміні використано
"криві байдужості". Передбачається, що дві людини володіють
певною кількістю благ, а їх "криві байдужості" мають такий
вигляд (система графіків 1).
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021