Казка як жанр, Детальна інформація

І ось – омріяний філологічний факультет Харківського у-ту, де я став однокурсником майбутніх видатних письменників Олеся Гончара і Григорія Тютюнника. Один із перших сатиричних віршів “Розв'язана суперечка”, схвалених Петром Панчем до передачі в ефір. На вимогу Петра Йосиповича по кілька разів доводилося переробляти свої сатири, і це привчило до пошуків влучного слова. Минуло два роки по війні і ось мені довіряють посаду відповідального секретаря і заступника редактора журналу “Дніпро”. Отож кілька років працював пліч-о-пліч з Руденком який був редактором цього часопису. На той час в мене вийшло кілька книжок для дорослих і дітей. Крім байок Крилова, переклав вірші Пушкіна, Некрасова, Білоруських та литовських поетів. Тут мав нагоду пройти школу перекладацтва у Максима Рильського і Миколи Терещенка. І ще судилося мені попрацювати на літературно педагогічній ниві – керувати поетичною студією при видавництві “Молодь”, серйозно поглиблювати свої знання з мови і літератури.

А коли упорядкував і редагував “Антологію болгарської поезії” в 2-х томах, для якої переклав більше, як половину вміщених в ній віршів і поем, то особливо відчував багатство поетичних образів, розмаїття барв, стилів. І це треба було перепустити через своє серце, зробити так, щоб усе зазвучало нашою рідною мовою. І з якої мови не перекладав би, ти так чи і інакше порівнюєш її зі своєю, відчуваєш виражальні можливості рідного слова, його образність. І в мене виникла думка написати книжку віршів про українську мову в сузір'ї інших мов, насамперед слов'янських. Понад два роки я вів мовні передачі по радіо. “Слово про слово”, часто брав участь у телевізійних передачах. У вірші “Щоб дужче світом дорожить”, хотілось звернути увагу на мовний зв'язок, перегук земних найменувань з космічними.

Хоч у книжці “Диво калинове” є вірш “Коли забув ти рідну мову”, однак і в “Чарах барвінкових” я не втерпів щоб не кинути камінь у город тих, хто зненавидів материнську мову:

Спонукав нас імператорський Прокруст

До невірності рідному слову.

В українця зринає із уст:

“Я, ты знаешь, забыл свою мову”.

Як цього зрозуміть молодця,

Що не здатен свого розкумекать,

коли навіть заблудна вівця

не забуде по-своєму мекать?

Не цуратися чи не забувати своєї мови – це, звичайно, мало. Треба ще плекати, правильно користуватися нею. Є люди, які не дбають про виразність мови, говорять так, наче в них повен рот каміння. Це стосується й дітей. Щоб зацікавити їх, заохотити до правильної вимови, я склав скоромовку:

Повтори разів три:

Папір, Армавір,

Гібралтар, Гвадалквівір. . .

Чи досягнеш ти Ла-Маншу,

Язика не поламавши?

Як і в “Диві калиновому”, в другій книжці читач знайде загадки, шаради, мета грами, акровірші, жарти.

“Диво калинове”. Чому диво? Тому що наша мова дивовижно багата, легка, красива, співуча. “Чари барвінкові”. Чому чари? Тому що наша мова чарує кожного, кому не чуже відчуття краси й гармонії.

Хай же калина й барвінок квітнуть і в твоїй душі, дорогий читачу!

PAGE

PAGE 1