Форма держави: поняття, елементи, види. Проблеми удосконалення державного правління, державного устрою і державного режиму в Україні, Детальна інформація

порядком передачі верховної влади спадкоємцям;

тим, що монарх представляє державу за власним правом, яке не походить від влади народу (підкреслюється божественне походження монарха);

відсутністю юридичної відповідальності монарха, як глави держави.

Ці признаки у своїй ідеальній сукупності зустрічаються досить рідко. У Візантії, наприклад, де зі ста дев’яти імператорів сімдесят чотири були вбиті, у всіх випадках престол переходив до царевбивці не по спадщині, а за правом захоплення.

Республіка, як форма правління, відрізняється наступними признаками:

вибранням органів державної влади на визначений термін і її колегіальним характером;

наявністю вибраного на певний термін глави держави;

таким характером державної влади, яка користується владними повноваженнями не за власним бажанням, а за дорученням суверенного народу;

юридичною відповідальністю глави держави.

За історичними періодами свого існування республіки класифікуються на античні (держави – поліси – Афіни, Рим); середньовікові (феодальні – Венеція, Флоренція); буржуазні, коли республіканська форма правління досягає свого розквіту, стаючи способом політичної організації громадянського суспільства.

Республіканська форма правління з’являється там, де мова про політичне об’єднання вільних громадян, які є самостійними суб’єктами господарського й суспільного життя.

Форма правління тоталітарної держави, звичайно, є спотвореною формою республіки і відрізняється наступними признаками:

наявністю правлячої партії, що утворює ядро політичної системи і відіграє керівну роль в управлінні всіма державними й суспільними справами країни:

співпадінням вождя партії і глави держави в одній особі, прагнучих до довічного збереження своїх політичних постів;

наділенням глави держави диктаторськими повноваженнями;

формальним характером партійних і державних виборів;

підвищеною роллю партійної й державної бюрократії, яка вирішує всі конкретні справи суспільного й державного життя;

відсутністю юридичної відповідальності глави держави й партії.

З кінця 80-х років тоталітарна форма правління в багатьох країнах стає демократичною, тобто республіканською. На цій основі в багатьох політиків з’явилась схильність недооцінювати її можливості, називаючи нежиттєздатною. Відомий політолог Й. Шумпетер, підносячи західну демократію і, критикуючи ненависний йому соціалізм, із гіркотою вважав, що майбутнє все-таки належить соціалізму.

Існують такі види республік:

президентська;

парламентська;

президентсько-парламентська (змішана).

Президентська республіка базується на концепції незалежності органів законодавчої, виконавчої та судової влад. Ця форма врядування не визнає поняття вищого державного органу, із повноважень якого могли б виводитись повноваження інших державних органів. Президент обирається на всенародних виборах і є главою держави та виконавчої влади. Він формує уряд, очолює його і несе відповідальність за його функціонування. Весь апарат державного управління діє в умовах жорсткого підпорядкування президентові (США, Аргентина, Мексика, Швейцарія).

Парламентська республіка – глава держави не може впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний лише йому (Італія, ФРН).

Президентсько – парламентська республіка – глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем’єр-міністра), який підлягає обов’язковому затвердженню всім парламентом (Україна, Фінляндія, Франція).

Розділ 3. Територіальний устрій держави

3.1. Внутрішній поділ держави

Форма державного устрою - це національна й адміністративно-територіальна будова держави, що розкриває характер взаємин між його складовими частинами, між центральними й місцевими органами державного самоврядування.

На відміну від форм правління, організація держави розглядається з погляду розподілу державної влади і державного суверенітету в центрі і на місцях, їхній поділ між складовими частинами держави.