Національна економіка та основні компоненти економічної системи. Право власності в економіці, Детальна інформація

Ціна — це кількість грошей, яку сплачують за Ціна та її функції одиницю певного товару чи послуги. Наприклад, 5 з гривень за кілограм яловичини; 3 гривні за стрижку волосся. Ціну товару, що виражена у грошах, називають його абсолютною ціною. Водночас ціну одного товару завжди можна відобразити у певній кількості іншого товару. Наприклад, один кілограм яловичини коштує 5 гривень, а один кілограм яблук — 50 коп. Відтак можна сказати, що 1 кг яловичини коштує 10 кг яблук. Ціну товару, що виражена у певній кількості іншого товару, називають відносною ціною товару. 10 кг яблук є відносною ціною 1 кг яловичини.

Сукупність відносних цін в економіці називають структурою цін. Зміна структури цін приводить до того, що люди купуватимуть менше тих товарів, відносні ціни яких зросли, і більше тих, відносні ціни яких знизилися.

Споживачі, порівнюючи відносні ціни різних продуктів, визначають, яку комбінацію товарів та послуг їм найвигідніше придбати. Ділові фірми, порівнюючи відносні ціни різних ресурсів, вирішують, яку комбінацію ресурсів найвигідніше застосовувати для виробництва певних товарів і послуг. Власники ресурсів, порівнюючи відносні ціни на різних ринках, мають можливість визначити, де їм найвигідніше продати ці ресурси.

Залежно від способу формування ціни поділяють на адміністративні та ринкові.

Адміністративні ціни встановлює не ринок, а державний орган. Наприклад, в СРСР ціни визначав Державний комітет цін. Адміністративні ціни не відображають реальних витрат на виробництво продукту, тобто вони не виконують своїх основних функцій.

Ринкові ціни формуються у процесі взаємодії попиту й пропозиції. Ринкова ціна виконує такі основні функції в економіці:

нормувальну;

інформаційну;

стимулювальну.

Ринкова ціна залежить від попиту і пропозиції. Попит показує кількість продукту, яку споживачі бажають купити, а пропозиція — кількість продукту, яку виробники спроможні виробити й поставити на ринок. У разі зростання ціни попит зменшується, а пропозиція збільшується.

У ринковій економіці здатність конкурентних сил пропозиції та попиту встановлювати ціну на рівні, на якому купівля й продаж урівноважуються, називають нормувальною функцією ціни. Ціну, за якої попит і пропозиція дорівнюють одне одному, називають рівноважною ціною. Рівноважна ціна «очищає» ринок, тобто на ньому немає незручних нестач для потенційних покупців. Відсутній також надлишок, або надвиробництво, що обтяжує продавців.

Ринкова ціна виконує також інформаційну, або орієнтувальну, функцію. Під впливом різних обставин смаки та уподобання споживачів змінюються. Скажімо, споживачі вирішили купувати більше одягу з природних волокон, зокрема льону, й менше зі штучних волокон. Цю зміну у смаках буде передано виробникам у вигляді збільшення попиту на одяг із льону і зменшення попиту на одяг із штучних волокон. Ціни на лляний одяг підвищуватимуться, а на одяг із штучних волокон — знижуватимуться. Вищі ціни на одяг із льону дають змогу підприємствам, що виготовляють лляні тканини, платити вищі ціни за сировину — льон. Площі під льоном розширюватимуться. Протилежний процес простежується у виробництві штучних волокон, яке переживає спад.

Здатність ринкової системи передавати зміни у потребах покупців і викликати відповідну реакцію з боку фірм і постачальників ресурсів називають інформаційною, або орієнтувальною, функцією цін. Ринкова система пристосовується через ціни й до інших фундаментальних змін, наприклад до змін у технології або до змін у пропозиції ресурсів.

Здатність конкурентної ринкової системи ініціювати технічний прогрес називають стимулювальною функцією цін. Застосування фірмою нової технології знижує витрати, що забезпечує цій фірмі тимчасову перевагу над її конкурентами. Нижчі витрати виробництва фірми, яка запровадила нововведення, означають збільшення її прибутку, що стимулює подальше вдосконалення технології та техніки.

Товарна економіка, як уже зазначалося, може бути ринковою або адміністративне -командною. У наступному параграфі з'ясуємо основні ознаки адміністративно-командної системи, а в темі 4 — ринкової.

Тема: Адміністративно-командна економіка.

Питання до теми:

1. Суть командної системи.

2. Неспроможність командної економіки.

Суть командної системи.

Командна економіка сформувалася в Радянському Союзі у 20—30-х роках. Вона грунтувалася на державній власності на всі матеріальні ресурси та директивному централізованому плануванні економіки.

Для розуміння командної економіки Радянського Союзу потрібно ознайомитися з його ідеологією. Панівною силою в політичному та економічному житті радянського суспільства була комуністична партія. Вона вважала себе авангардом робітничого класу. Згідно з цією ідеологією, комуністична система неминуче приходить на зміну капіталістичній, або ринковій, системі. Комуністи розглядають ринкову економіку як нестабільну, як утілення хаосу та нерівності. Ринки, на їхню думку, породжують інфляцію, безробіття й несправедливий розподіл доходів.

Особливе місце в марксистській ідеології посідає теорія трудової вартості. Згідно з цією теорією, вартість (ціна) товару визначається кількістю праці, тобто робочого часу, необхідного для виробництва цього товару. Іншими словами, лише праця людини вважається джерелом усіх доходів суспільства. Решта факторів, мовляв, доходу не створює, а лише його привласнює.

У капіталістичній економіці, стверджує марксистська ідеологія, робітники перебувають у гіршій суспільній позиції. Вони позбавлені факторів виробництва. Капіталісти експлуатують робітників, виплачують їм лише вартість робочої сили, а не повну вартість, яка створена працею найманих робітників. Капіталіст виплачує робітникам лише зарплату, а решту доходу, яку створили робітники, привласнює у вигляді додаткової вартості.

Додаткова вартість — головний термін марксистської політичної економії. За К. Марксом, додаткова вартість —це надлишок над вартістю робочої сили, який створили наймані працівники та привласнили капіталісти.

Згідно з марксистською ідеологією, ринкова система є останньою експлуататорською системою, в якій із робітників визискують додаткову вартість. Завдання комуністів полягає в тому, щоб створити безкласове суспільство, вільне від експлуатації людини людиною. Для цього потрібно знищити приватну власність, замінити її державною, а ринковий механізм — директивним централізованим плануванням.

Радянська держава володіла всіма матеріальними ресурсами — землею, природними багатствами, засобами транспорту і зв'язку, банківською системою й усіма промисловими підприємствами. Заклади роздрібної й оптової торгівлі, більшість житла в містах також перебували у власності держави.

У командній системі основні проблеми організації економіки — що, як і для кого виробляти — визначали урядові директиви, а не ринковий механізм. Командна економіка функціонує відповідно до планів, які розробляють на вершині управлінської піраміди й доводять підприємствам до виконання. Вибір із тих чи інших можливих варіантів визначають рішення бюрократів різного рівня. Ієрархічне управління передбачає підпорядкування інтересів нижчих одиниць (споживачів, виробників) інтересам вищих (територіальних об'єднань, галузевих міністерств тощо). Держава зрівнює доходи більшості споживачів. Підприємництво як одне з джерел зростання доходів забороняється. Зрівняльність гарантує невисокий рівень доходів і споживання усім, у тому числі тим, хто не хоче працювати краще.

2. Неспроможність командної економіки.

Командна система радянського типу в певні історичні періоди змогла швидко нагромаджувати ресурси, перерозподіляти їх на користь деяких пріоритетних напрямів чи галузей, усунути безробіття, забезпечити відповідний рівень освіти, медичного обслуговування. Проте вона не була життєздатною. Це зумовлювалося дією низки чинників.