Одна планета, різні світи, Детальна інформація

Решту світу становлять країни, що не належать ні до розвиненої ринкової економіки, ні до колишнього комуністичного блоку Радянського Союзу та країн Східної Європи. Їх часто називають "третім світом", щоб відрізнити від "першого світу", або розвинених країн, і "другого світу" — колишніх країн комуністичного блоку, хоча можна сказати, що з крахом комунізму третій світ став другим. До них відносяться цілком Латинська Америка, Африка і більшість Азії, причому від украй бідних країн на зразок Ефіопії (ВНП на душу населення-120 доларів США) до нових індустріальних країн (НІК), як, наприклад, Південна Корея (5400 доларів)25. Ступінь трансформації виробничих структур у цих країнах істотно різниться залежно від регіону: для африканських країн властива незначна зміна продуктивності упродовж останніх тридцяти років26, а нові індустріальні країни демонструють значні зрушення. В останніх середньорічний приріст виробництва упродовж 1980-х рр. становив 11% на рік, що забезпечило стрімке розширення їхньої зовнішньої торгівлі .

Історія економіки свідчить, що країни можуть розвиватися швидко, і в багатьох із них темпи змін справді прискорилися. Приміром, для подвоєння обсягу випуску продукції на одного робітника Великій Британії знадобилося п'ятдесят вісім років, тоді як Південній Кореї-одинадцять, а Китаю-десять28. Пояснення цього явища дає технологічний прогрес. Велика Британія подвоїла свою продуктивність праці упродовж 1780-1836 рр., а от у Південній Кореї таке зростання відбулося в 1966-1977 рр., у Китаї—в 1967-1977 рр. Технологія змінюється сьогодні набагато швидше, ніж сто років тому, тобто країни, що розвиваються, мають вільний доступ до технологій, упроваджених індустріальними країнами. Проте багато країн розвивається повільно або зовсім не розвивається. Скажімо, в Латинській Америці реальна швидкість зростання упродовж останніх двадцяти років змінилась неістотно.

Азія

Азія, цей найбільш населений континент світу, в останні чотири десятиліття продемонструвала виняткову швидкість економічного розвитку. Її ВВП на душу населення підскочив від 487 доларів у 1950 р. до 2812 доларів у 1989 р. За цим показником вона набагато перевершила Латинську Америку, Африку, Радянський Союз і Східну Європу. Але це зростання обмежене передусім регіоном східноазіатської смуги та Китаю, де країни досягли вражаючих успіхів, тоді як інші зазнали спаду. Деякі з найбідніших країн світу знаходяться саме в Азії, як от Бангладеш із її ВНП на душу населення 200 доларів у 1991 р., а також Індія й Китай з доходами на душу населення до 400 доларів. Одначе Китай, на відміну від Індії, не має релігійних, та етнічних проблем і є значно доступнішим для ринків Східної Азії. Отже, майбутнє китайської економіки передбачається кращим.

Африка

Африка—це найбідніший континент світу. В 1991 р. із сорока п'яти країн свічу з доходами на душу населення до 500 доларів США двадцять вісім знаходились у Африці. Реальний темп зростання ВНП на душу населення в багатьох африканських країнах упродовж 1980-х років спадав—скажімо, в Нігерії, найбільшій країні Африки, негативний приріст за це десятиріччя становив 3%. Збільшення кількості населення зі швидкістю, що перевищує темп економічного зростання, ускладнює проблеми більшості африканських країн. У Нігерії впродовж 1980-х років населення збільшувалось із середньою швидкістю 3.4% на рік, а реальний темп зростання знижувався з середньою швидкістю 3% . Навіть у набагато благополучнішому Алжирі населення в ті роки зростало в середньому на 3.0% річно, тоді як реальний ВНП на душу населення зменшувався на 0.3%. Здається, падіння ВНП на душу населення в африканських країнах триватиме і в 1990-х роках унаслідок декількох причин, серед яких—наявність нестабільних урядів, зовнішні борги, брак освічених кадрів, сільськогосподарські проблеми та залежність від експорту сировинних ресурсів і кількох інших товарів.

Латинська Америка

У 1900 р. трьома найквітучішими країнами Західної півкулі були Аргентина, Канада і Сполучені Штати Америки. Аргентина, колонізована європейськими поселенцями, мала найвищий у Латинській Америці рівень життя, тож її часто називали Сполученими Штатами Півдня. Але нині Аргентина вже не є потужною економічною державою, як це було колись: її теперішній ВНП на душу населення становить приблизно десяту частку від канадського чи американського. Латинська Америка має низку своїх економічних і соціальних проблем, одна з яких—високий рівень зовнішнього боргу багатьох країн. Десять із п'ятнадцяти країн світу з найбільшим зовнішнім боргом—латиноамериканські . Скажімо, зовнішній борг Перу становить 65% від її сукупного ВНП, а Аргентини—62% . На сплату відсотків за своїми боргами ці країни мусять спрямовувати більшість своїх ресурсів, і для інвестицій їх не вистачає. Для багатьох латиноамериканських країн головним джерелом їхньої конкурентної переваги залишається сировина (прикладом є нафта Венесуели). Тим часом у всіх країнах Латинської Америки переважає негативний темп росту реального ВНП на душу населення.

ГЛОБАЛІЗМ ТА РЕПОНАЛІЗМ

Глобалізм та регіоналізм — дві головні тенденції сучасного світу. Рушійною силою світової економіки є технологічні нововведення, вони не мають національного забарвлення. Кожна з розроблених технологій швидко стає ходовим міжнародним товаром. Глобалі-зований ринок товарів і послуг теж є наслідком новітніх технологічних розробок, що істотно зменшили витрати на міжнародні перевезення й комунікації, а міжнародна торгівля промисловими товарами розширилася завдяки тенденції до зближення доходів на душу населення і структури попиту в індустріальних країнах. Відбулася також .глобалізація фінансових ринків, причому об'єднання заощаджень стало світовим, а фінансові посередники не визнають міжнародних кордонів. Нарешті, компанії, що виробляють конкретний продукт, щораз більше зважають на переваги міжнародного розміщення і щораз менше дбають про внутрішнє виробництво.

Одночасно з тенденцією до глобалізації існує й протилежна—до регіоналізації. Відбувається процес формування трьох головних економічних сфер. Перша з них — Північноамериканська угода про вільну торгівлю (ПАУВТ), що її уклали Сполучені Штати, Канада і Мексика. ПАУВТ забезпечуватиме спільний ринок країн з майже 350-мільйонним населенням і сумарним ВНП близько 6.5 трлн. доларів США. Ще одна—це Європейське Співтовариство, до якого належать дванадцять країн із сумарним населенням близько 350 млн. чоловік та ВНП майже 5.5 трлн. доларів . Нарешті, існує східноазіатський регіон, що переживає швидке економічне піднесення і, як очікується, невдовзі стане суперником Північної Америки та Європи. Японія є економічною наддержавою, але має життєво важливі економічні й політичні стосунки з іншими країнами цього регіону, в тому числі з Китаєм.

Північноамериканська угода про вільну торгівлю

Двома найбільшими торговельними партнерами США після Японії є Канада й Мексика. Їхній сумарний експорт до США 1991 р. оцінюється в 122.4 млрд. доларів . Чверть усіх експортно-імпортних операцій США 1991 р. відбувалися саме з цими двома країнами. Поза тим, Канада й Мексика важливі для США як місця прямого закордонного інвестування, що триває впродовж нинішнього століття. Існує також певний потік канадських інвестицій до Сполучених Штатів. Недавня лібералізація умов для іноземного інвестування в Мексиці призвела до зростання ділових інвестицій США в цій країні, передусім у переробні підприємства уздовж спільного кордону. Певною мірою ПАУВТ стало наслідком утворення Європейського Співтовариства, котре неодмінно розширюватиме коло своїх можливих торговельних партнерів, щоб охопити, крім власних членів, ще й країни Східної Європи, а також ті країни Західної Європи, що не є наразі членами Співтовариства (цілком імовірно, що деякі компанії США та Канади не будуть допущені на цей ринок). Проте, на відміну від Європейського Співтовариства, США, Канада й Мексика не посгупатимуться національним суверенітетом на користь якогось регіонального органу, не буде також і спільної грошової одиниці.

Європейське Співтовариство

Європейське Співтовариство складається з дванадцяти країн, між якими передбачається забезпечити вільний рух товарів, послуг, людей і робочої сили. Найбільші члени Співтовариства— Німеччина, Франція, Італія та Велика Британія з сумарним ВНП 4.8 трлн. доларів США, найменший—Люксембург із населенням 400 тис. чоловік і ВНП 12 млрд. доларів. Якщо все йтиме за планом, то буде впроваджено єдину валюту й утворено європейський Центральний банк. Залишається тільки чекати, чи країни—члени Співтовариства діятимуть як одне ціле, чи в ньому домінуватиме Німеччина. Тертя між цими країнами можливі, якщо хтось виграватиме, а хтось програватиме від членства. Бізнесові чи суспільні групи, що почуватимуться ущемленими внаслідок економічної інтеграції, звертатимуться до своїх урядів по допомогу. За умов ринку з вільним переміщенням робочої сили деякі регіони Європи ризикують залишитися без населення.

Східна Азія

Східноазіатський блок утворюють Японія і так звані "малі дракони" — Південна Корея, Тайвань, Сингапур і Гонконг. На периферії цієї групи перебувають Китай, Малайзія, Індонезія і Таїланд. У цьому регіоні спостерігаються найвищі у світі темпи економічного зростання. Впродовж останнього десятиліття середньорічний приріст ВНП становив 10% у Південній Кореї та 7% у Син-гапурі, а Японія спільно з "малими драконами", що їхнє населення становило приблизно 200 млн. чоловік, мали загальний ВНП в сумі 3.2 трлн. доларів США. Становлячи лише 4% населення світу, цей блок дає 18% світового експорту. Японія, ця найбагатша країна світу, стала провідним фінансовим центром, де містяться найбільші банки та біржі цінних паперів. Проте з урахуванням того, як Японія до і під час другої світової війни поводилася з іншими країнами Східної Азії, утворення тут тривкого торговельного блоку малоймовірне.

ПІДСУМКИ

Раптовий крах комунізму як економічної та політичної системи зробив капіталізм безальтернативпим для цілого світу. Перехід від комунізму до капіталізму буде важким і болісним. Радянський Союз, що був головним військовим суперником Сполучених Штатів, більше не існує—його замінили незалежні країни і вільне утворення під назвою Співдружність Незалежних Держав, тривкість якого непевна. Східна Німеччина возз'єдналась із Західною, а решта країн Східної Європи більш чи менш упевнено стали на шлях демократії й капіталізму. Дехто висуває постулат про те, що історія завершується і настає новий світовий порядок, побудований на ідеалах ліберальної демократії й вільної ринкової економіки. Проте історія далека від завершення—нова змагальна фаза щойно починається.

Сьогодні існує кілька форм капіталізму. Згідно з одним підходом до розрізнення цих форм порівнюються індивідуалістичний різновид капіталізму, що його репрезентують Сполучені Штати, Канада і Велика Британія, з комунітарним капіталізмом, представниками якого є Європа і Японія. Індивідуалістичний капіталізм є конкурентною системою, де окремі особи й компанії борються за успіх і де присутній елемент філософії соціального дарвінізму:

виживає найпристосованіший. Комунітарний капіталізм є системою, де в центрі уваги знаходиться передусім група людей і де особа чи компанія досягають успіху як члени команди. За іншим підходом до розрізнення форм капіталізму постулюються три його різновиди—індивідуальний, що його представником є Сполучені Штати, соціально-ринковий на зразок капіталізму в Німеччині та Західній Європі, а також притаманний Японії державно-керований капіталізм. Саме такий троїстий підхід використовуватиметься в цій книжці.

Дев'ятнадцяте століття відзначалося британським домінуванням, а двадцяте належить Сполученим Штатам. А хто пануватиме в двадцять першому? Чи це буде Японія (провідна світова держава-кредитор), чи Європа, чи Сполучені Штати? Світ став глобальнішим і регіональнішим заразом. Світова економіка і фінансові ринки стали значно інтегрованішими, збільшуючи цим взаємозалежність народів. Водночас переважну частину світової торгівлі здійснюють три регіональні блоки—Північна Америка, Європа та Японія. Але при цьому на узбіччі залишається більшість населення світу, яке живе у країнах, що розвиваються або є слаборозвине-ними і зосереджені в Африці, Азії та Латинській Америці. Чи буде й далі збільшуватись розрив між багатими й бідними країнами?

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ

1. У чому полягає різниця між індивідуалістичним капіталізмом і комунітарним?

2. Розгляньте різновиди капіталізму—американський ринковий, соціально-ринковий і державно-керований.

3. Які існують можливі шляхи порівняння різних форм капіталізму?

4. За якими показниками можна порівнювати багаті й бідні країни?

Розділ 1. Одна планета, різні світи 41

6. Історія економіки свідчить про можливість швидкого розвитку країн. Розгляньте це. Дайте приклади.

7. Як економіку з централізованим плануванням можна перетворити на ринкову?