Економічна роль держави, Детальна інформація

Здійснення такої політики певною мірою зменшило інфляцію (середній рівень цін у 1982 - 1985 рр. Знизився на 6,6%), але призвело до значного підвищення процентних ставок, гальмування економічного зростання. Високі процентні ставки стимулювали значний приплив капіталів у США, що загрожувало перетворенню країни на міжнародного боржника. Так, у 1987 р. чиста зовнішня заборгованість США (різниця між обсягом зарубіжних активів і зобов’язаннями перед іноземними інвесиорами) досягла 400 млрд. дол. Тому з послабленям інфляційних процесів, зростанням армії безробітних ФРС стала проводити помірнішу кредитно-грошову політику.

Банківська система США та інших країн Заходу регулює масштаби надання кредитів. Комерційні банки частину своїх активів ( близько 20%) зобов’язані зберігати у вигляді касового резерву у Центральному банку. Резервна норма за рішенням цього банку може коливатись у великих межах. За цих умов розширення кредиту, що надається комерційним банкам, ваідбувається залежно від величини приросту більш як у 5 разів( оскільки комерційні банки у вигляді касового резерву зберігають у Центральному банку 20% своїх активів). Із підвищенням Центральним банком резервної норми банківські обороти зменшуються, при її зменшенні - зростають.

Процент, за який банки надають позичку своїм клієнтам, залежить передусім від процента за кредити ФРС, надані ним комерційними та іншими кредитними установами. Величина процентів за кредити ФРС є нижньою межею ефективності надання кредитів. Вона дістала назву облікової ставки. Так, у США в 1985 році облікова ставка становила 7,5%. Процент, за який комерційні банки надають позичку своїм клієнтам, дістав назву комерційного. У тому ж 1985 році банки надавали першокласним клієнтам позичку з розрахунку 9,5 %. Від співвідношення облікових і комерційних ставок значною мірою залежать загальні масштаби як ринку позичкових капіталів, так і грошового обігу. Встановлення високих процентних ставок стримує темпи зростання інфляції.

Для оздоровлення кредитної системи в Україні, що, у свою чергу, сприятиме подоланню інфляційних процесів, зміцненню стабільності грошової системи, потрібно, по-перше, визначитьи об’єктивну межу кредиту, за якою він стимулює інфляцію, тобто відійти від практики надання кредитів, не забезпечених матеріальними цінностями. Винятком може бути кредитна емісія під великий майбутній урожай, переробку сільськогосподарської продукції, виробництво будматеріалів та інші аналогічні практичні кроки. Водночас слід припинити кредитування неефективного виробництва, різних нереальних проектів. Необхідно також підвищити ефективність безготівкового обігу.

По-друге, Національний банк повинен перетворитися на банк банків, управляти (регулювати) за допомогою еконмічних важелів діяльність усіх інших комерційних і спеціальних банків (наприклад, кредитувати їхню діяльність і враховувати векселі під проценти), регулювати грошовий обіг і кредит, безготівковий обіг (визначати загальну масу грошей, зберігати у себе частину касового резерву банків) та ін. Слід усунути відомчу, галузеву розпорошеність і прив’язаність банків, іетегрувати всю мережу комерційних і спеціальних банків в єдину систему.

По-третє, Національний банк має бути виведений з- під влади уряду, виконавчої влади, що й було зроблено наприкінці 1994

.

По-четверте, всі комерційні та інші спеціалізовані банки повинні перейти на комерційні засади діяльності (самоокупність, самофінансування та ін.), працювати прибутково на основі вивчення діяльності промислових підприємств, об’єктів їх кредитування, якості продукції, що виробляється, вигідно купувати - продавати грошові кошти підприємств і населення і т. ін. Банки повинні, з одного боку, стимулювати за допомогою процента вкладення населенням, підприємствами вільних грошових коштів на різні строки, а з іншого - стягуючи високий банківський процент за кредити, змушувати підприєсмтва ефективно їх використовувати, сприяти зниженню потреб у кредиті. Такі заходи слід органічно пов’язувати з індексом цін, темпами інфляції. Виходячи з досвіду комерційних та інших спеціалізованих банків у США, треба встановлювати норми резервів для комерційних банків і ощадних кас, брати участь у купівлі- продажу урядових цінних паперів та ін.

По-п’яте, необхідно створити реальні передумови й поступово перейти до конвертованої гривні. Заходи щодо такого переходу збігаються із заходами, спрямованими на оздоровлення грошової системи, послаблення інфляційних процесів. Це передусім насичення товарами та послугами внутрішнього ринку, оздоровлення кредитної, фінансової системи, забезпечення конкуркнтноздатності товарів на зовнішніх ринках, рівноваги державного бюджету, здійснення реформи ціноутворення, в результаті якої ціни повинні наблизитись до світових та ін. Специфічними умовами конвертованості гривні є встановлення рівноваги платіжного балансу, реального валютного курсу, формування прогресивної податкоаої системи, відновлення всіх грошових функцій гривні в середині країни, фугкціонування валютного, фінансового ринків та ін.

По-шосте, слід створити нову мережу комерційних банків та інших спеціалізованих закладів, формувати умови для їх конкуренції. Кожен банк, у свою чергу, має право створювати свої відділення, виходячи передусім з економічної доцільності.

Під впливом НТР відбуваються важливі структурні зміни в економіці розвинутих країн світу. У США з 1960 до 1990 рр. частка

матеріального виробництва у ВВП зменшилася, а нематеріального зросла з 37,3 до 40,0 %. У ФРН ці показники відповідно становили 69,0 і 64,0; 31,0 і 36,0 %. Частка зайнятих у сфері матеріального виробництва США за цей же період скоротилася з 43,3 до 28,0 %, а у сфері нематеріального виробництва зросла з 56,7 до 72%. В умовах НТР відбувається глибоке взаємопроникнення цих сфер. Це виявляється у створенні інформаційної технології, виникненні й інтенсивного розвитку гігантських індустріально-промислових комплексів, які забезпечують збирання, обробку, систематизацію інформації та її передачу кінцевому споживачу. У таких комплексах інформація, зв’язок і мікроелектроніка є невід’ємними складовими частинами цілісної органічної системи. Одна з ланок цієї системи - широка мережа інформаційних пунктів удома.

Такі комплекси потребують витрат. У США, наприклад, на створення й використання різних інформаційних систем витрачено у 1980 р. понад 80 млрд. дол., а у 2000 році ці витрати ймовірно досягнуть кілька сот мільярдів доларів. Розгортання НТР зумовить ще глибші структурні зрушення в економіці. Відповідно до прогнозів, у 2000 р. близько 70 % всієї робочої сили у розвинутих країнах Заходу буде зайнято в інформаційному та “комунікаційному” секторах економіки. Тому більша частина капіталовкладень, найновішого обладнання направляється у наукові лабораторії, торгівлю, фінансово-кредитну сферу.

Відбуваються важливі структурні зміни в середині промисловості, між промисловістю та сільським господарством. Це вимагає проведення державної довготривалої структурної політики, тобто регулювання державою темпів і пропорцій розвитку основних сфер і галузей економіки,окремих регіонів. В сучасних умовах держава є ініціатором і організатором стратегічного науково-технічного прогнозування та програмування розробки і втілення середньострокових і довгострокових програм розвитку галузей, що визначають НТР, впровадження нових технологій.

Основним інструментом впливу держави на структурну перебудову еконміки є організація, фінансування та стимулювання науково-технічних досліджень, особливо фундаментальних, підготовка кадрів ( інженерних, наукових, освіченої та кваліфікованої робочої сили), створення інженерно-дослідних центрів. У США, наприклад, лише у 1985 році створено 6 таких центрів.

Держава також розробляє середньотермінові заходи щодо модернізації таких галузей промисловості, як вугільна, кораблебудівна, чорна металургія. Активізується участь держави у розвитку окремих відсталих регіонів, зростанні ефективності та конкурентноздатності національних ТНК. З цією метою їм надаються пільгові кредити, податкові знижки, гарантії на випадрк непередбачених ситуацій.

Важливою особливістю державно-монополістичного регулювання капіталістичної економіки на прикінці 70-х років і в наступний період у промислово розвинутих країнах, де до влади прийшло консервативне керівництво, є деяке послаблення державного втручання на національному рівні при одночасному посиленні державно-монополістичного регулювання на національному рівні, яке здійснюється в межах регіональних економічних об’єднань, міжнародних економічних організацій. Остання тенденція ще більше посилюється на новому етапі НТР, з початком нового перевороту у межах технологічного способу виробництва, який матиме інтернаціональний характер. Ці зміни в державному регулюванні економіки на міжнародному рівні впливатимуть на національні форми та методи регулювання

2.4. Механізм державного впливуна регулювання економіки України в перехідний період до ринку.

Державні механізми управління і регулювання економіки під час кардинальних ринкових перетворень у тих чи інших країнах діють по-різному. Досвід країн – світових лідерів сучасного прогресу переконує, що їхня економічна могутність формувалася і формується під впливом послідовних структурних і якісних перетворень, з одночасним посиленням регулюючої ролі держави, включаючи внутрішні і зовнішні ринки, що підпадають під її безпосередній вплив.

В останні десятиріччя в розвинутих країнах Заходу і Сходу склався двофакторний механізм регулювання еконміки, що включає механізм ринкової конкуренції та механізм прямого державного регулювання. Останнє доповнює механізм ринку, а держава бере на себе ті функції, що не відповідають природі (виходять за рамки) механізму ринкової конкуренції або реалізуються ним неповно або надто повільно. Разом з тим держава забезпечує умови для оптимального функціонування цього механізму. У Звіті Світового банку про світовий розвиток підкреслюється, що розвиток потребує ефективної держави, яка б відігравала роль каталізатора і помічника, який би стимулював і доповнював би діяльність приватного бізнесу і окремих осіб. Таким чином, роль держави в розвинутій ринковій економіці дуже значна, хоча в різних країнах різні методи державного втручання в господарське життя істотно варіюють.

Яка ж роль держави в країнах з перехідною економікою, де ринкове господарство тільки формується? Дане питання є предметом гострих наукових і політичних суперечок. Справа в тому, що ринкова реформа за моделлю “шокової терапії” розпочинається з так званої “лібералізації”, тобто різкого обмеження економічної ролі держави та її відходу з сфери економіки. Лібералізація виразилася в тому, що держава відмовилася від директивного планування, від фондованого розподілу матеріальних ресурсів, від адміністративного регулювання цін і зарплати, від монополії зовнішньої торгівлі. На першому етапі ринкових реформполітика лібералізації була необхідною і виправданою, оскільки привела до демонтажу командної, плановорозподільної сиситеми і відкрила шляхрозвиткові ринкових відносин. До цього слід додати, що ішлося про обмеження економічної ролі старої, тобто тоталітарної, держави. Проте етап “лібералізації” (тобто скорочення економічних функцій держави) в Україні надмірно затягнувся, а тому призвів до ряду негативних наслідків, посиливши стихійний характер багатьох перехідних процесів. Цілком очевидно, що на сучасному етапі ринкових реформ економічна роль держави має істотно зрости.

Вихід з кризи, що склалася, можливий тільки в результаті переходу до мобілізаційної моделі економіки. Постає питання: наскільки ймовірним є перехід до “мобілізаційної моделі” в Україні? У цьому зв’язку необхідно зробити ряд зауважень.

Перше. Світовий досвід показує, що пряме втручання держави в економіку з метою подолання глибокої кризи мало місце в багатьох країнах: досить послатися на політику уряду Ф. Д. Рузвельта в 1933 - 1934 рр. Проте мета такого втручання (за винятком державного регулювання воєнної економіки) полягала в тому, щоб відновити умови для нормального функціонування ринкової економіки.



Друге. Очевидно, що в умовах перехідної економіки посилення державного втручання в економічні процеси є допустимим у певних межах: якщо воно вийде за них. То відбудеться зміна економічної моделі.

Третє. Ми виходимо з того, що в довгостроковій перспективі ринковій економіці альтернативи немає – вона переконливо довела свої переваги порівняно з планово-розподільною в період так званого “мирного змагання систем”. Проте сказане не означає, що ринкові реформи приречені на успіх: цілком можлива і невдача. Разом з тим їх провал у тій чи іншій країні напевно викличе необхідністьїх повторної спроби, але, як правило, в гірших стартових умовах.

Проте державні підприємства, прагнучи покрити високі виробничі витрати, зумовлені технологічною відсталістю української економіки і затратним характером виробництва, та одержати максимальний госпрозрахунковий доход (прибуток плюс зарплату), стали підвищувати ціни на свою продукцію і тим самим продукувати інфляцію витрат.

Інфляція (і тим більше - гіперінфляція) не тільки веде до падіння реальних доходів більшості населення, що одержує фіксовані доходи, але й робить безглуздими інвестиції, “з’їдаючи” їх у лічені місяці.

3. Висновки.

1. Економічна роль держави неухильно зростає. Під прямий контроль і регулювання потрапляють все нові види діяльності у нашому складному, взаємизалежному суспільстві.