Сучасне вивчення природи, Детальна інформація

Всеосяжність НТР, яка охоплює не тільки матеріальне виробництво, а й обслуговування, побут, культуру впливає на психологію і ментальність жителів передових країн. Масштаби цього процесу вражаючі. Так, якщо спеціалісти можуть лишатися масовим застосуванням роботів, які використовуються для виготовлення кузовів автомобілів, або панелей телевізорів найвідоміших марок, то звичайна людина може оцінити здобутки НТР маючи можливість негайно зателефонувати з найнижчого телефону-автомату в будь-який кінець світу, за хвилину розрахуватися в магазині за цілий кошик товарів за допомогою електронної кредитної картки.

Корінним чином змінюється технічна і технологічна база господарства світу. НТР розвивається і вглиб освоюються мікросвіт атома, генна інженерія, нові фізико-хімічні процеси, і вшир – в нових технічних конструкціях поєднуються традиційні механічні та електричні системи з мікропроцесорною технікою, систем управління – з мережами ЕОМ електронного зв’язку та кібернетичними пристроями.

Про сучасний стан технічної і технологічної оснащеності тієї чи іншої країни можна зробити висновок, виходячи з обсягів виробництва та застосування ЕОМ і наукоємної продукції в цілому. На сьогодні понад 50% обсягу виробництва цих галузей припадає на США та Японію.

НТР впливає і на зміни в розміщенні господарства світу. Так, географія промисловості, що склалася під впливом чинників, які діяли наприкінці ХІХ ст. – першій половині ХХ ст. доповнюється такими новими рисами.

1. Відбулася переорієнтація базових матеріаломістких галузей промисловості від орієнтації на місцеву сировину до орієнтації на ринки збуту кінцевого продукту. Більшість промислових районів, що нині найбільш динамічно розвиваються, якраз не мають сировинних баз. Так, Японія, Франція, Італія а 9/10 залежать від довозу енергоносіїв, мінеральної сировини, але мають потужну електрику і важку промисловість. Добувна промисловість зберігає провідне значення тільки в нових ресурсних районах окремих розвинутих країн (Канада, Австралія, ПАР, тощо), в країнах, що розвиваються, та деяких постсоціалістичних країнах (Росія, Казахстан).

2. Основними центрами і регіонами, до яких тяжіє розміщення виробництва й інших видів економічної активності, стали осередки і території з передовою наукою і освітою. Територіальне поєднання освіти і науки, наукоємних виробництв стало типовим для великих столичних агнонкрацій і провідних промислових районів економічно розвинутих країн. Перспективною формою територіальної організації науково-виробничих комплексів стали тенополіси – цілеспрямовано сформовані зони діяльності, в яких поєднуються взаємодіючі науково-дослідні інститути, вузи та наукоємні промислові підприємства.

3. Cучасні процеси перебудови світового господарства привели до високої територіальної концентрації виробничої діяльності і населення. Посилилися процеси урбанізації, що, з одного боку, сприяє консолідації ринків збуту, створення перспективних маркетингових систем, використанню спільної інфраструктури, з другого – загострює екологічні і соціальні проблеми. Звичайно, на розміщення господарства впливають й інші чинники: орієнтація на використання висококваліфікованої робочої сили в економічно розвинутих країнах, або на дешеву робочу силу в країнах, що розвиваються; можливості використання вигідного географічного положення або транспортної доступності; орієнтація на потенційні ринки збуту продукції. До того ж доводиться враховувати і екологічний чинник – законодавством багатьох країн передбачаються жорсткі санкції за забруднення навколишнього середовища.

Отже до ХХІ ст. світ підходить, демонструючи не тільки політичну взаємозалежність, а й певну і взаємопов’язаність своїх технічних і господарських систем.

Практично у всьому світі діяльність, пов’язана із забезпеченням населення продуктами харчування і продуктами споживання вийшла за межі власне сільського господарства і утворює нині систему взаємозалежних галузей, в якій взаємодіють сільське господарство, переробна промисловість, складське і холодильне господарство, підприємства сільського машинобудування, сільськогосподарської хімії, науки тощо. В економічно розвинутих країнах, в країнах з перехідною економікою такі поєднання розвинулись до агропромислових комплексів. Коли ж йдеться про світове виробництво, то систему, в якій поєднано сільське господарство називають агровиробничою сферою. Агровиробнича сфера забезпечує виробництво продовольства й біологічних видів сировини для промисловості, в ній поєднується діяльність сільського господарства, переробних виробництв харчової та легкої промисловості, оптових та роздрібних систем збуту. Рівень її розвитку окремих країнах пов’язаний з характером використання земельних ресурсів, стану аграрних відносин та рівня технічної оснащеності (виробництва) господарства.

У процесі перебудови знаходиться землеволодіння і виробництво постсоціалістичних країн перехідної економіки. Колишні колгоспи, радгоспи, комуни перетворюються на кооперативи та агрофірми різних типів, поступово розгортається фермерське господарство, особливо в країнах Центральної Європи. Іншими економічними чинниками, що визначають розвиток с/г та виробничої сфери в цілому є рівень його технічної оснащеності, хімізації досягнень с/г науки.

2. Космос – (всесвіт) заповнений космічними тілами і енергетичними полями, які ще недостатньо вивчені. Космічні тіла – це планети масою від 1017 до 1026. Всі планети рухаються навколо Сонця в напрямі руху самого світла. Вони притягуються одна до другої. Ця сила визначається законом всесвітнього тяжіння.

.

Сила F з якою притягується два фізичні тіла прямо пропорційна масі цих тіл і обернено пропорційна квадрату відстані між тілами. Коефіцієнт k показує з якою силою притягуються два тіла. Масою по 1 кг по відстані від квадрату.

На даний час досить добре встановлено образ дев’яти планет Сонячної системи: Меркурій, Венера, Земля, Марс (землеподібні і внутрішні) і Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон (зовнішні). Між внутрішніми і зовнішніми планетами розміщується пояс астероїдів.

було визначено у 1957 р. за допомогою потужної ракети.

Планети величезної маси називаються чорними дірами. Внаслідок величезної сили гравітації будь-який предмет, який наблизиться до такої планети притягується до неї і поповнює її масу. Світловий промінь від такої планети не відбивається. Кванти світлового випромінювання мають масу малу, але її достатньо для того, щоб її планета – чорна космічна діра притягувала їх і не дозволила відбитися.

Освоєння космосу, людству необхідно по цілому ряду причин. Можливо, що в екологічних цілях багато виробництв, забруднюючих навколишнє середовище, в майбутньому вдасться винести за межі Землі. Це справедливо до електростанцій, забруднюючи біосферу Землі електромагнітним випромінюванням. До Космосу прийдеться “звернутися” в зв’язку з вичерпанням багатьох земельних ресурсів. В даний час населення Землі складає 5,6 млрд. чоловік. Воно постійно зростає. До 2050 р. повинно бути уже близько 10 млрд. чоловік. Потім за думкою демографів швидкість росту повинна сповільнитись і повинна до 2100 р. досягнути 10,5 млрд. чоловік. І нарешті по досить віддаленій перспективі через 5 млрд. років (при перетворенні Сонця в червоний гігант) людству взагалі потрібно покинути рідну планету в зв’язку з тим, що воно повинно повністю зникнути, зникнувши в космічному просторі.

3. Земля складається з ядра, мантії, верхньої оболонки. Радіус ядра становить 3500 км. Воно оточене мантією, її товщина дорівнює приблизно 2900 км. Речовина мантії дуже розжарена. За такої температури вона мала б бути у розплавленому стані. Але розплавлення не відбувається, бо з глибиною збільшується тиск і речовина мантії перебуває в особливому пластичному стані. Завдяки підвищеній в’язкості ця речовина під тиском може повільно текти. Лише верхня частина мантії складена речовинами в кристалічному стані. З наближенням до центра Землі температура і тиск підвищуються. Речовини з найбільшою густиною містяться в ядрі; температура там близько 3500 оС. Земна кора складається з гірських порід: гранітів, базальтів, вапняків, піску, глини та ін. Більша частина її поверхні покрита водами океанів і морів. Учені встановили, що товщина земної кори в материковій частині – від 30 до 80 км, а під океанами – 5-10 км. Оболонка, що складається із земної кори і частини верхньої мантії, називається літосферою. Товщина літосфери – від 50 км під океанами до 200 км у материковій частині.

На суходолі і дні океанів є особливої фори гори; їх називають вулканами (за давньоримською міфологією Вулкан – бог вогню). Із земних глибин тріщинами магма під тиском може рухатися вгору. Канал, який вона піднімається, називають жерлом вулкану. Жерло закінчується кратером, з якого на поверхню земної кори вириваються гази і водяна пара, вилітають хмари вулканічного попелу, пил, каміння, виливається магма. Магму, що вилилася на поверхню, називають лавою. Виверження супроводжується підземним гуркотом, іноді землетрусом, дощем. Якщо до виверження вулкан був покритий снігом і льодом, то гаряча лава розтоплює їх. Вулкани бувають діючими і згаслими. Вулкани, які вивергалися за людської пам’яті називають діючими. Їх налічується понад 800. Вулкани, про виверження яких не збереглося ніяких відомостей. І лише вулканічні гірські породи, конусоподібна форма і кратер на вершині свідчать про їх активну діяльність у минулому. Такі вулкани називаються згаслими.

Вода на Землі буває в трьох станах. Найбільше рідкої води, значно менше – твердої (крига, сніг) і водяної пари. Вода утворює одну із земних оболонок. Водну оболонку Землі називають гідросферою. Більшу частину гідросфери становить солона вода Світового океану, меншу – води суходолу і вода в атмосфері. На поверхні суходолу – це річки, озера, льодовики, а в земній корі – підземні води. Світовий океан, води суходолу, водяна пара в атмосфері – три частини єдиної водної оболонки Землі, гідросфери. Оскільки вода легко переходить з одного стану в інший і весь час переміщується, усі частини гідросфери взаємно пов’язані.

Світовий океан основна частина гідросфери. Вода Світового океану покриває маже 3/4 земної поверхні. Материки та острови поділяють Світовий океан на 4 океани – Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий океан. В усіх океанах виділяються моря і затоки. Море – це частина океану, яка відрізняється від нього властивостями води, течіями, живими організмами. Моря бувають внутрішніми і окраїнними.

Річка – це потік води, що тече за глибиною, яку називають річищем, чи руслом. Річище розташоване на дні широкої заглибини в рельєфі, яку називають річковою долиною. Річки бувають гірські і рівнинні.

Біосфера – не лише всі організми, що живуть на Землі. До її складу входить і нежива речовина, яку створили або змінили організми. біосфера – це частина географічної оболонки, заселена і змінена організмами. Вона безперервно розширюється. Більша частина географічної оболонки перетворилася уже на біосферу. З часом усю географічну оболонку можна буде називати біосферою.

Атмосфера – це верхня земна оболонка. Вона складається із суміші газів, яку називають повітрям. З усіх оболонок Землі густина атмосфери найменша. Нижня межа атмосфери – земна поверхня, але повітря проникає в тріщини й пори гірських порід. Чітко визначеної верхньої межі атмосфери немає і поступово переходить у космічний простір. Біля земної поверхні повітря має найбільшу густину й масу. В атмосфері виділяють три основних шари: тропосферу, стратосферу і високі шари.

Найнижчий шар – тропосфера, його товщина над екватором – 17 км, у полярних частинах – 8-9 км, а в середніх широта – 10-11 км. У тропосфері зосереджено близько 80% усієї маси повітря. Повітря тропосфери дістає тепло від нагрітої Сонцем земної поверхні. Тому чим вище, тим холодніше. На кожний кілометр висоти температура знижується в середньому на 6 оС. У цьому шарі міститься майже вся водяна пара атмосфери та інші домішки: пил, кіптява, викинуті під час виверження вулканів попіл, сірчистий газ. Стан повітря в тропосфері – це температура, вологість, рух – залежить від того, над якою поверхнею воно знаходиться. Лише в цьому шарі відбуваються явища погоди, які ми спостерігаємо.

З усіх небесних тіл місяць не тільки ближче інших до Землі, але він і вивчений краще за інші космічні об’єкти. На Місяці побували люди, там працювали різні пристрої в тому числі і сейсмографи. Місяць дуже подібний до Меркурія, хоча трохи менший в розмірі і масі. Радіус Місяця 1738 км, маса в 81 раз менша за масу Землі. Тим не менше по відношенню до Землі Місяць – досить великий супутник. Місяць не має атмосфери, тому там різко змінюється температура. Вдень поверхня нагрівається до 130 оС, а вночі падає до 170 оС. На Місяці відсутнє магнітне поле і магнітосфера.

4. Близько 2000 років тому назад в Древньому Римі була написана оригінальна поема. Її автором був римський поет Лукрецій Кар. Звучними віршами розказав Лукрецій в своєму поетичному вірші про погляди древньогрецького філософа Демокріта. Це були висновки про дрібні невидимі частинки, з яких складається весь наш світ. Спостерігаючи різні явища, Демокріт намагався дати їм пояснення. Наприклад, вода чому при сильному нагріванні вона випаровується, чи чому ми відчуваємо запах квітів на відстані. Роздумуючи над подібними питаннями Демокріт дійшов висновку, що всі тіла складаються з дрібних частинок і вони настільки малі, що побачити їх неможливо. Він назвав ці частинки атомами. Пізніше ця догадка була забута. Гассенді Розгорнув цей погляд дальше. Він сказав, що атоми з’єднуються в невеликі групи які він назвав молекулами. Але багато в поглядах Гасенда було помилковим. Найточніше про молекули писав Ломоносов. Він писав, що молекула може бути однорідною і різнорідною. В першому випадку в молекулі групуються однорідні атоми, в другому – молекула складається з атомів відмінних один від іншого. Якщо тіло складається з однорідних молекул – то воно просте, а якщо воно складається з молекул, побудованих з різних атомів – то воно змішане.

Отже молекули – це частинки з яких складаються багато речовин. Вони поділяються на: тверді, рідкі і газоподібні. Тверді речовини мають фіксоване становище по відношенні від якого здійснюється коливальний рух. В твердому стані більшість тіл мають кристалічну будову. Кристали це метали золото, граніт, інші. Рідкі речовини – тут молекули упаковані так щільно, що відстань між кожними двома молекулами менша за саму молекулу. Тут вони здійснюють хаотичний рух. В газоподібних речовинах відстань між молекулами значно більша від розмірів самої молекули.

~

A