Філософія і культура, Детальна інформація

oe

h

j

~

\x20AC

ae

h

j

UУЛЬТУРИ У ВИРІШЕННІ ОСНОВНОГО ПИТАННЯ ФІЛОСОФІЇ

Вивчаючи такі далекі від повсякденно-практичного життя речі, філософія на перший погляд, видається не потрібною у повсякденному житті. Адже, в основному, побутує думка, що для забезпечення умов нормального життя потрібне, насамперед, задоволення базових потреб у їжі, помешканні, безпеці, спілкуванні тощо. Однак, крім базових потреб, людина має і ряд інших - потреби у самоздійсненні, самоутвердженні, творчості, у реалізації свого потенціалу. Якщо значущість перших очевидна, то в чому вона полягає в перелічених пізніше?

Осмислення "вищих" потреб філософією, не означає, що вивчивши їх, з філософської точки зору, людина обов'язкового стане творчою особистістю, самореалізується, тощо. Філософія лише допомагає цьому. Будучи основою світогляду, вона визначає світогляд людини, впливає на формування світоглядних ідеалів та шляхи їх становлення і втілення в реальне життя.

Що конкретніше собою являє світоглядний ідеал особистості, в чому полягає його зміст?

Американські філософи М.Веласкес та В.Беррі вслід за психотерапевтом К.Роджерсом розглядають світоглядний ідеал як ідеал повнофункціональної особистості. Переосмисливши деякі з їхніх поглядів, можна конкретизувати зміст цього ідеалу.

Однією з основних характеристик повнофункціональної особи як такої, що здатна до самоздійснення, самоактуалізації14 , є здатність до самостійного мислення. Ця ознака передбачає здатність особистості самостійно формувати власні ставлення й переконання. Така людина є вільною від жорстких світоглядних і поведінково-особистісних залежностей.

Іншою характеристикою є глибока самосвідомість. Зміст її тісно пов'язаний з розвитком філософського погляду на світ, на себе. Повнофункціональна особа оцінює себе, свої дії, можливості. Саме філософія є підставою рефлексивної переоцінки "базових інтелектуальних підстав" життя. Лише філософська рефлексія здатна привести до усвідомлення раніше не усвідомлених переконань і уподобань, порівняти їх з іншими можливими уподобаннями та переконаннями, виявити їх обмеженість, здійснити вихід за ці межі та сформувати більш адекватні підстави існування.

Наступна ознака - гнучкість. Нестабільність, кардинальні зміни у світі людського буття здатні зламати лише жорсткі, подібні до міфологічних переконань, світоглядні орієнтири людини. Та людину, котра здатна до постійного саморефлексованого контролю, до перебудови, яка може розуміти, враховувати й оцінювати впливи змін зовнішнього світу, адекватно реагуючи на них закономірними і гнучкими змінами власного внутрішнього єства, вони не в змозі розхитати й порушити. Увесь час випробовуючи, філософськи-критично переглядаючи "базові інтелектуальні підстави" життя, враховуючи впливи на них ззовні, людина стає більш гнучкою та стійкою, здатною вистоювати перед лицем сумнівів, безладдя, невизначеності й хаосу. Філософія з початку свого існування пропонує розглядати світ у його перспективі, кожну річ залежно від цілого, створює загальну картину дійсності, де завжди знаходиться місце для надії, віри, любові, котрим під силу утримати людину над прірвою небуття.

Ще одна важлива характеристика повнофункціональної особистості полягає у здатності до творчості. Творчість проявляється не тільки в сфері мистецтва. Творча людина не стандартно вирішує будь-які питання у всіх сферах своєї життєдіяльності, на всіх рівнях. Основою творчості є філософія. Завдяки їй (філософії) людина здатна абстрагуватися від своїх суто суб'єктивних переживань, поглянути на речі збоку, осягнути світ у всій його цілісності, вийшовши з-за меж власної людської обмеженості. Такий об'єктивний філософський погляд на світ надає можливість відкрити нові перспективи розв'язання існуючих проблем.

Власне філософська рефлексія та герменевтичне витлумачення світу є запорукою людського розуміння природи, глибин буття, про які ми знаємо через наші переживання. Саме герменевтично-рефлексивне осмислення нашого переживання вимагає понятійних засобів для відображення у нашій свідомості буття. Адже тільки правдиве і цілісне знання про світ може стати підставою формування світоглядного ідеалу.

Наступною рисою повнофункціональної особистості, яку допомагає сформувати засвоєння філософії, - це чітко концептуалізована, добре продумана система ціннісних уявлень у галузі моралі, мистецтва, політики тощо. Оскільки аксіологія є галуззю філософії, то це надає можливість людям сформулювати власні ціннісні орієнтири, усвідомити сенс їх власного життя.

Сучасний американський філософ і психотерапевт В.Франкл зазнає, що наявність у людини системи ціннісних орієнтирів, які визначають вищі потреби та прагнення, сенс життя загалом, є вкрай важливими14 . Втрата чи відсутність сенсу життя, що визначається "вищими" потребами (адже базові потреби як такі забезпечують тільки існування людини як живої істоти), навіть за умов прекрасної кар'єри і хорошої роботи, матеріального достатку та фізичного здоров'я, часто призводить до психічних неврозів, іноді до самогубства. Франкл також зазначає, що у традиційних суспільствах власне традиція диктувала людині, чого їй бажати, а з розпадом традиції людина опиняється віч-на-віч з особистою проблемою добровільного пошуку сенсу життя, об'єктів вищих бажань і прагнень14 . Погано, коли людина цього не знаходить. Душевне здоров'я людини є в прямій залежності від напруження, яке виникає у психіці людини, яка усвідомлює розрив між тим, ким вона є, і тим, ким вона могла б стати. В.Франкл вважає філософію основою методу логотерапії, чи лікування смислом.

Ось ми впритул підійшли до значення основного питання філософії (пошуку сенсу життя) для людини. Наведений вище аналіз впливу філософії на формування повнофункціональної особистості свідчить про важливість вивчення філософії як підстави формування світоглядних ідеалів, заради яких варто жити і які є внутрішніми стимулами до життя, його сенсом.

Яке ж місце в процесі становлення світоглядних ідеалів, пошуку сенсу життя займає культура?

Філософія вчить людину, який ідеал вона має для себе створити і яким шляхом його досягнути. Культура ж, будучи діяльнісним способом освоєння світу, пристосування до нього, є особливим шляхом до втілення світоглядного ідеалу в життя людини. Філософія - сфера діяльності людського духу, унікальна мова, оволодівши якою людина може порозумітися з світом, пізнати закономірності світобудови і власне свого існування. Культура ж, в такому порівнянні, слугуватиме своєрідним мовним апаратом. Вивчаючи філософію людина вивчає мову світу, а через культуру вона спілкується з ним.

Перебуваючи в тісному діалектичному взаємозв'язку з філософією, культура діяльнісно спричинаяється до пошуку сенсу життя. Проаналізувавши еволюційно-історичний культурний розвиток людства, можна прослідкувати процеси становлення світоглядних ідеалів, їх кризи (в процесі глибшого пізнання світу людиною змінюються і її (людини) вимоги до нього) та становлення нових ідеалів. Світоглядний ідеал, сенс життя знаходить своє втілення у формах суспільно-історичних типів культури.

Як історично-еволюційний шлях пошуку сенсу життя культуру можна розглядати у двох аспектах: як просто констатація історично-культурних фактів і як аналіз культурно-історичного досвіду людства та узагальнення позитивного досвіду на шляху пошуку Істини. У першому культура розглядається як суспільно-історична пам'ять - історія становлення і руйнування світоглядних ідеалів, другий ж представляє культуру як накопичення позитивного досвіду у сфері пошуку сенсу життя, поступове наближення до істинного ідеалу.

Для усвідомлення значення культури у вирішенні основного питання філософії є важливим вищезгаданий узагальнений позитивний досвід людства щодо становлення світоглядних ідеалів. Усвідомивши помилки й досягнення минулого, як людині зокрема, так і людству в цілому, було б легше визначитись з ціннісними орієнтирами, знайти шляхи до вирішення актуальних проблем, що стоять перед людиною. Ось що сказав про це німецько-французький мислитель ХХ ст. Альберт Швейцер: "Ми не дуже цікавимося тим цінним, що міститься в минулому. Великі духовні досягнення минулого лише бездумно реєструються. Збудити наш інтелект ми їм не дозволяємо. Ще менш ми схильні до їх наслідування".

Отже, вивчення культуротворчого процесу з філософської точки зору є надзвичайно актуальним. Адже саме в суспільно-історичній пам'яті людства, цій надзвичайній скарбниці цінностей, зберігаються відповіді на найбільші питання, знаходяться ліки і втіха для обезсилених, стражденних людських душ, тут можна знайти шлях до правдивого людського щастя. Знову ж таки, висловлену думку не слід розуміти як те, що освоївши достеменно філософію і культурологію у філософському аспекті, можна отримати готову відповідь на питання, що є сенсом життя, що є Істина. Звичайно, ні. Адже, як уже неодноразово наголошувалось, філософія не дає готових відповідей, а лише вчить їх знаходити, відповідно ж і культура є відображенням спроб пошуку світоглядних орієнтирів, спроб наближення до Істини.

Людське життя - це активність, але мається на увазі не діяльність, яка спрямована на забезпечення існування фізіологічного організму людини, а духовна діяльність (яка опредмечується в сфері культури), котра спрямована на пошук Істини. Світоглядні ідеали є орієнтирами на цьому шляху. Тут ось і напрошується цікавий висновок: якщо припустити, що людина опанувала Істину, - отже, активність, спрямована на її досягнення більше не потрібна, а якщо припиняється така активність, то, відповідно, повинно припинитися і життя. Через таке порівняння з'являються аналогії з біблійною легендою про дерево пізнання добра і зла, дерево пізнання Істини. Однак питання пізнання Істини дуже не просте і зашироке для описання його декількома словами. Очевидним є лише те, що повне пізнання Істини не можливе, інакше людина втратить стимул до життя, адже, коли все стане відомо, то активність не потрібна, а людське існування можливе лише за умови руху. Але і не шукати Істину теж не можна. Як вже згадувалось, людська сутність двоїста: людина існує як фізіологічна істота і людина - як духовна субстанція. Якщо людина існує лише фізіологічно, а її духовність занепадає, то духовна деградація знищить і фізіологічне існування (згадаймо В.Франкла). Знову ж таки духовне існування людини можливе лише за умови фізіологічного, занедбавши свої фізіологічні потреби людина зникне і як духовна субстанція. Тут слід наголосити, що духовна і фізіологічна сторони людини хоч і перебувають у тісному взаємозв'язку, та духовне існування має все ж вирішальне значення. І якщо знову припустити, що Істина відома (а це сфера чисто духовна), тоді відпадає потреба у піклуванні про фізіологічне, що неприпустимо для існування людини, оскільки суперечить її природі.

Отже, сенс життя, його внутрішня рушійна сила полягає у пошуку Істини, а не володінні нею. Ще Арістотель вважав активність розуму, яка спрямована на задоволення потреб "вищого" рівня, щастя як існування у людині інтелектуальних чеснот, головною з яких є філософська мудрість, що забезпечує людину "вищими" істинами і цінностями, котрі наповнюють людське життя глибоким сенсом, вірою, надією, любов'ю.

Опредмечуючись у культурі "вищі" почування, світоглядні ідеали окремих людей стають ідеалами людства загалом. Зберігаючись у формах історичних типів культури, вони стають надбанням досвіду людства, які повинні використовуватись майбутніми поколіннями для створення світу Гармонії і Краси, слугувати побудові такого суспільства, в якому людина почувалася б щасливою, у філософському розумінні цього слова.