Наукова і політична діяльність М.Грушевського: статті і замітки, Детальна інформація

Це й було початком діяльності Української Центральної Ради і чітким окресленням її завдань. Вона постала з ініціативи Товариства Українських Поступовців (ТУП) і представників політичних середовищ, наукових студентських, кооперативних та інших установ, але у відносно короткому часі поширила свою дію на усі головні ділянки суспільного життя. Створення Генерального Секретаріату Центральної Ради (15 червня 1917) із визначенням державних секретарів (міністрів), які відповідали за конкретні діяння державної розбудови (внутрішні, міжнаціональні, земельні, військові, освітні та інші справи), приспішили процес державного будівництва.

Загалом діяльність Центральної Ради як українського національного парламенту можна поділити на два основні етапи: ранній – це період державності, впродовж якого Центральна Рада шляхом проголошення трьох універсалів та інших конституційних актів намагалась реалізувати українську державність й рівночасно розбудовувала різні ділянки суспільно-громадського життя (цей період закінчився проголошенням Української Народної Республіки Третім Універсалом Центральної Ради 20 листопада 1917 року). І другий період, який випливав з першого та значно поглиблював та поширював зміст державного суверенітету української нації. Цей другий період знаменний проголошенням і створення найважливішого державного акту – Четвертого Універсалу, яким стверджувалася повна самостійність і незалежність української нації: “Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, суверенною державою Українського Народу”. Отже, хоч новий етап діяльності Центральної Ради базувався на ідеологічних основах першого періоду її діяльності, проте він уже мав зовсім іншу політичну орієнтацію.

Інша винятково важлива характеристика другого періоду Центральної Ради – це, як уже говорилось, кінець московської орієнтації, під впливом якої перебували деякі її провідники. І це визволення “від песього обов’язку” перед Москвою Грушевський вважав винятково важливим і цінним.

Вслід за виникненням московської орієнтації народжуються нові концепції “орієнтації чорноморської” і “західної”. Водночас міцнішає державний апарат України, розбудовуються військові кадри, а голова Центральної Ради пише історико-соціологічний трактат про “Підстави Великої України”, в якому наголошує роль села, армії, міста і цілої нації в державному будівництві демократичної України. Багато з вище наведених думок Грушевського не втратили своєї цінності і по сьогоднішній день.

Треба підкреслити, що відродження і розбудова української державності Центральною Радою проходила серед надзвичайно складних внутрішніх і зовнішніх політичних обставин. Перш за все маємо на увазі непідготовленість українського народу до побудови власної держави. А ще – зрусифікованість значної частини українського населення, зокрема в містах. Тоді ж на терені України в розпорядженні російського Тимчасового Уряду була мільйонна армія, яка постійно загрожувала державній діяльності Центральної Ради. Деякі дослідники, які критично ставляться до державного будівництва Ц.Р., забувають, що Тимчасовий Уряд в жовтні 1917 року почав готувати судовий процес проти Центральної Ради, обвинувачуючи її в “державній зраді”, але жовтневий переворот перервав цю підривну діяльність і на місце Керченського до влади прийшов Ленін з більшовиками, які ще нетерпиміше поставилися до державних аспірацій української нації. Совєт Народних Комісарів відразу ж розпочав криваву війну з Українською Народною Республікою. Тут навіть не згадуємо про різні політичні ускладнення між українськими політичними партіями, які, звичайно ж, не сприяли загальній національній консолідації і підривали державне будівництво. І все ж, незважаючи на ці величезні перешкоди, Центральна Рада і М.Грушевський не лише спричинилися до національного самоусвідомлення українського народу, але й надали відповідну легально-державну структуру українській державі. Якщо б лише перерахувати законодавчі акти Центральної Ради, то й наглядно побачимо всі необхідні державні атрибути розбудови народ оправної української демократичної держави. Згадаємо тут чотири Універсали Центральної Ради, а також закон про національно-персональну автономію національних меншин в Україні, закон про громадянство, закон про генеральний суд, закон про утворення війська, про випуск кредитових білетів, земельний Закон Центральної Ради, міжнародні договори та інші державні акти. Аналізуючи законодавчу діяльність Центральної Ради, окрему увагу звернемо на основний закон української держави – Конституцію Української Народної Республіки, яка були прийнята на останній Сесії Центральної Ради 29 квітня 1919 року.

Саме Конституція УНР віддзеркалила тодішні державницькі концепції Президента М.Грушевського і його сподвижників. Вона, як і IV Універсал Центральної Ради, стала фундаментом, на якому формувалися і розбудовувалися пізніші державотворчі концепції української нації, включно із теперішньою українською державою, яка пов’язує себе з демократичними основами УНР. Цей основний документ про державний устрій, права і вільності громадян може в усучасненій формі значно придатися при укладанні і прийнятті Конституції сучасної Української держави.

Хочеться вірити, що сьогодні, в першу річницю проголошення Акту про державну незалежність України, спадкоємці Четвертого Універсалу Центральної Ради зуміють виповнити свій державницький обов’язок.