Український національний рух в Галичині, Детальна інформація

z

\x00AA

\x00AA

a

a

ae

<

I

\x2431\x6100\x0324

\x2431\x6000\x5C84\x6103\x0324\x1900их контактів із педагогічними організаціями всієї Австрії. 12 серпня 1908 р. "Взаємна поміч" стало членом новозаснованого товариства "Союзу слов'янського вчительства". Делегати від ВПУВ брали участь у Загальних Зборах та в засіданнях виділів товариства. Співпрацювала ВПУВ із створеною в 1910 р. німецькими товариствами Австрії організацією "Австрійський комітет реформи школи" та "Німецько-австрійською спілкою вчителів".

Була створена 25 листопада 1912 р. "Спільна делегація" із представників "Союзу слов'янського вчительства Австрії" та організації німецького вчительства із 16 чоловік (8 німців і 8 слов'ян) для зустрічей із представниками уряду та парламентських клубів. Представники ВПУВ брали участь у Загальному Зборі сербського вчительства "Учительська Співпраця" в Білорусі, що походив з 19-21 серпня 1912р. На перший всеукраїнський з'їзд народного вчительства в 1914 р. завітали народні вчителі із Чехії і Словакії. Та найважливішою справою для товариства ВПУВ було залучити якомога більше членів до своєї організації і перетворити інертну вчительську масу на свідому. Ця справа йшла не завжди гладко. Загальні Збори товариства яскраво демонстрували це.

Спочатку народне вчительство із великим захопленням сприйняло створення нового товариства. Можна було почути з уст не одного вчителя, що ми створили собі таку організацію, яка робить нестрашними для нас несправедливі дисциплінарні покарання та різні матеріальні кривди. І коли б педагоги з таким ентузіазмом ставилися і надалі до свого товариства, коли б вчасно сплачували внески, без яких діяльність його просто була б нереальна, то надії покладені на “Взаємну поміч українських вчителів”, якщо не повністю, то частково були б виправдані. Кінець 1907р. показав, що загал учительства не звик ще до тяжкого ярма організаційних обов’язків. За час дворічного існування “Взаємної помочі” до неї належало 1363 членів. Це говорило про те, що за два роки існування організації не вдалося згуртувати навіть 50% українського народного вчительства. Товариство мало офіційно зареєстрованих 57 Окружних Відділів у Галичині та 4 на Буковині. З галицьких філій проводили деяку роботу 15-20% із них, а буковинські – ефективної діяльності не вели.

На Загальних Зборах, що відбулися 7 квітня 1909 р. було повідомлено, що товариство "Взаємна поміч" налічує 2030 членів. Але більша частина з них не сплачує внесків. Отож, фактично в товаристві було 724 члени. Щодо відношення вчительського загалу до професійної вчительської організації "Прапор" в 1909 р. писав: "Зрозуміло кожному, що наша організація важливої мети перед собою не ставила і користі (окрім позичок) не дає. Переслідує товариство якісь вимріяні, високі ідеали". Незважаючи на деякі зміни, внесені до статуту (сплативши членський внесок 1 крейцер, можна було входити до двох товариств ВПУВ і кредитного "Взаємна поміч учительська"; було реорганізовано секцію правового захисту педагогів) кількість членів професійної вчительської організації зменшувалася. Проте Дирекція товариства, тепер уже під керівництвом Маріяна Якимовського (1909-1915 рр), трудилася не покладаючи рук і це дало свої результати. Можливо саме тому, починаючи з 1911 р. в роботі товариства спостерігається значний поступ. Кількість членів ВПУВ становила 1060 чоловік, а тих, хто не платив членських внесків було дуже мало. Розпочинається загальне пожвавлення професійного вчительського руху. Про це свідчить заснування так званого "посмертного фонду" для допомоги сиротам та вдовам померлих народних вчителів, "Учительського організаційно-виборчого комітету" в 1911 р., проведення З'їзду українського вчительства 22 вересня 1912 р., створення "Педагогічно-наукової комісії" з метою популяризації тодішніх науково-педагогічних видань, формування новітньої української національної педагогіки. В 1914 р дня проведення масових політичних акцій було створено "Крайовий комітет політичної організації українського народного вчительства", із нагоди 100-ліття з дня народження Т.Шевченка проведено перший всеукраїнський з'їзд народного вчительства.

3. Просвітницько-виховна робота.

Робота товариства широко висвітлюється у періодичних виданнях. У самому заснуванні товариства ВПУВ, в згуртуванні вчительства навколо національно-професійних інтересів і формування національної самосвідомості у населення, неабияке значення мав часопис "Промінь". Велику пропагандистську роботу в справі створення професійної організації українських народних вчителів виконав щоденний часопис "Діло". Часопис "Промінь" залишався органом товариства до вересня

1907 р.

У жовтні 1907 р. у Львові з’явився незалежний орган українського вчительства "Луна" (редактор Ю.Левицький), через місяць ним став фактично часопис "Наше слово". В цих періодичних виданнях публікувалися полемічні статті, що погрожували єдності українських народних вчителів. І тому через півроку, в травні 1908 р. періодичним органом народних вчителів став "Прапор" у Львові (редактор Ю.Лотоцький), видання якого було перенесено у вересні того ж року до Коломиї де його редагував І.Петришин. А з 1909 р. цю роботу розпочало товариство "Видавнича спілка українського вчительства", організована ВПУВ. Після припинення його діяльності у 1912 р. було започатковане видання нового органу товариства ВПУВ під назвою "Учительське слово", перший номер якого вийшов у світ 15 вересня 1912 р .

Взагалі було зроблено немало. Слід окремо згадати “Видавничу Спілку українського вчительства” в Коломиї, котра починаючи з 1909 р. взяла на себе обов’язок за рахунок власних коштів видавати написані членами товариства “Взаємна поміч” книжки, брошури, часописи як літературно-наукового змісту, так і політичні. Дохід від їх продажі йшов на рахунок товариства. “Видавнича спілка” здійснювала і благодійсну діяльність. Як правило, це були пожертвування на розвиток українських шкіл, інтернатів, учительських семінарів.

Приємною новиною для вчителів було відкриття готелю “Учительський приют” у Львові 15 липня 1909 р. для членів товариства, які могли скористатися ним за невелику плату.

Ще одна цікава ідея, яка визріла в товаристві “Взаємна поміч українських вчителів” і котрій так і не судилося здійснитися – створити разом із організацією “Учительська Громада” “Секцію Педагогічну” при Науковім Товаристві ім. Шевченка. Адже яким чином вчителі могли навчати та виховувати учнів, якщо майже не було українських підручників, а лише іноземні переклади і ті зроблені абияк. Відсутня була загальноприйнята термінологія у всіх галузях людського знання. Народні вчителі вимагали таких книг та навчальних посібників, які б виховували повагу до свого національного та знайомили із загальносвітовими надбаннями.

ІІІ. Захист фахових інтересів педагогів.

1. Найважливі проблеми українських педагогів.

В другому розділі автор книги проаналізував подальший розвиток українського національного руху, зокрема, довготривалу боротьбу за політичні права українських педагогів. Адже на початку ХХ століття шкільне питання стало найголовнішим серед усіх національних справ українців. Основним завданням в освітній справі була націоналізація школи і пристосування її до потреб українського суспільства, його завдань, життя і обставин. Це виконати було неможливо не вирішивши найважливіші проблеми українських педагогів: підвищення заробітної платні, поліпшення умов праці, зміни дисциплінарного законодавства та ін. Слід сказати, що матеріальне становище вчителів Галичини було чи не найгіршим в усій Австрії. На Конгресі народних вчителів в Австрії, що відбувався 2 листопада 1907 р., депутат парламенту і народний вчитель із Буковини Спинул заявив: "На Буковині українці мають більший вплив і тому підвищення вчителям заробітної платні вже відбулося. В Галичині до цього ще далеко, бо школа в руках шляхти, яка ставиться вороже до розвитку культури серед народу і була би рада, якби українські школи спорожніли, а народ якнайдовше був без освіти". І не тільки проблема заробітної плати хвилювала вчителів, а й грубе втручання Крайової Шкільної Ради та адміністрації на місцях в роботу педагогів, суворі дисциплінарні покарання тим, які були невигідними для влади, брак підручників, шкільного приладдя, науково-методичної літератури та інші. Згуртування вчителів навколо професійних товариств відбувалося з метою вирішення саме цих проблем. Але реально покращити своє становище можна було тільки одним шляхом: добитися прийняття прогресивних законів у галузі шкільництва. Товариство "Взаємна поміч" разом із іншими вчительськими організаціями, які ставили на перший план захист фахових інтересів працювали чимало в цьому напрямку. Цілком зрозуміло що найактивніша діяльність проводилася в Галичині, так як соціальне становище педагогів вимагало цього. Однією із перших політичних акцій ВПУВ разом із польським професійним товариством було скликання

17 лютого 1907 р. загальнокрайового вчительського віча в Галичині, на яке прибуло близько 9 тисяч народних вчителів. Резолюція віча, яка була передана краєвому маршалку, вимагала прирівняти оплату праці педагогів до заробітної плати урядовців трьох найнижчих рангів. Це й стало бойовим кличем українських народних вчителів.

Щоб впровадити це рішення в життя, потрібно було створити демократичний законодавчий орган, який із розумінням би підходив до вчительських проблем. Тому Крайовий виконавчий Комітет Народного вчительства в Галичині звернувся із закликом до вчителів взяти участь у парламентських виборах, щоб підтримати тих кандидатів, які симпатизують народній школі і вчительству. Результатом цього звернення стало створення повітових вчительських виборчих комітетів, які співпрацювали із виборчими комітетами демократичних партій, сприяючи перемозі тих депутатів, які беззаперечно підтримували вчительські вимоги. Ця політична акція народного вчительства мала значний успіх. Завдяки активній позиції педагогів українці мали поважне представництво у віденському парламенті (33 депутатські мандати тільки від самої Галичини). Проте за такий політичний поступ вчительство поплатилося репресіями з боку шкільної влади (дисциплінарні покарання, службові переміщення і т. і.). Але вони не стали перешкодою до участі вчителів у виборчій компанії 1911р. (завдяки їхній пропаганді зміцнилося українське парламентське представництво) та 1913 р. під час виборів до галицького сейму (було вибрано 30 депутатів українців). У статті "По виборах" в "Учительському слові" 15 липня 1913 р. було написано: "Для досягнення такої славної перемоги української ідеї вчительство зробило немало і, головним чином, народне вчительство. Воно — свідоме своїх громадянських прав та патріотичних переконань — не стало позаду інших верств". Серйозний крок вперед у цьому плані було зроблено 8 квітня 1914 року, коли "Крайовий комітет політичної організації українського вчительства" вирішив на своєму засіданні висунути ряд вчительських кандидатур до сейму і затвердив їх список. Кандидати почали об’їздити виборчі округи, але Перша світова війна перешкодила цій акції.

2. Боротьба за підвищення заробітної платні, підвищення умов праці.

Співпраця вчителів із політичними партіями (Українською Національно-Демократичною та Українською Радикальною) давала також свої результати: вчительські вимоги вносилися до програм політичних партій, резолюцій їх з’їздів, петицій до представників влади. Взагалі вчительство почало активізувати свою діяльність у всіх напрямках, оживило діяльність у самій організації, в просвітницько-виховній роботі і навіть у політичних партіях. Як правило об'єднувались українські народні вчителі навколо Української Національно-Демократичної партії.

Діяльність народного вчительства у справі захисту своїх професійних інтересів поступово ставала відома широкій громадськості. Цей факт полегшував боротьбу вчителів за свої права ,адже вони здобували все більшу і більшу популярність серед населення і серед представників законодавчих органів теж. Про це свідчила участь депутатів сейму і парламенту у Загальних Зборах товариства за 1912 р., у З'їзді українського вчительства в Коломиї та Крайовому Всеучительському Вічі, що відбулися цього ж року. ''Прапор" у статті ''По величавій маніфестації" писав: "Величаве віче, свідком якого була столиця краю — непохитний пам'ятник збудований із надідейних поривів до праці, посвяти, жертв і важкої боротьби за існування цілої вчительської армії, що розсіяна по всіх закутках краю і несе в народ світло правди і науки." Але не зважаючи на те, що вчительськими проблемами переймалася вся демократична громадськість краю, візити делегацій, що складалися із представників учительства до галицького сейму та віденського парламенту тривалий час не приносили ніяких конкретних результатів. Представники урядових структур скаржилися на дефіцит державного бюджету, який не дозволяє підвищити вчителям заробітну платню. Проте цю найболючішу проблему українських народних вчителів та деякі інші вдалося вирішити ціною величезних зусиль.

3. Результати діяльності.

В кінці січня 1914 р. було проведено виборчу реформу до галицького сейму. Цей історичний факт дав учительству надію, що на їх довголітні вимоги депутати нарешті звернуть увагу. 12 і 13 лютого в сеймі перебувала вчительська делегація Виконавчого Крайового Комітету із вимогою розглянути законопроект про поліпшення матеріального становища вчителів. Після їх розгляду вчительство обурилось (так як було зрозуміло, що депутати не збираються повністю задовольнити їх вимоги) і на заклик Виконавчого Крайового Комітету відправило своїх представників на з їзд. В цій акції взяло участь близько 1500 осіб. З'їзд активно запротестував проти такого стану справ і доручив Комітету опрацювати свій власний проект підвищення вчительської платні, що і було зроблено. Під впливом таких рішучих заходів вчителів сейм 25 травня 1914р. ухвалив два закони: про виплату дотацій на проїзд та про заробітну плату народним вчителям. Згідно останнього закону було скасовано найнижчу-четверту ступінь вчительської платні. Мінімальна заробітна плата народного вчительства становила 1300 крон, а не 1000 крон як було раніше. Педагогам всіх інших категорій платня теж підвищувалась. Збільшилися дотації на проживання, покращилося пенсійне забезпечення (як самим народним вчителям, так їх вдовам). Дуже важливим було скасування так званого "материнського податку" (зменшення платні під час декретної відпустки). Даний закон, який задовільняв переважну більшість народних вчителів вступив в дію 1 липня 1914 р.