Голодомор 1932-33 рр. в Україні. Його передумови і наслідки, Детальна інформація

Великий знавець насильницьких методів, Сталін був навдивовижу безпорадним, коли йшлося про обробку землі. Часто партійні активісти, що очолювали колгоспи, наказували сіяти не прийняті для даної місцевості культури. Через відсутність відповідних транспортних засобів велика частина збіжжя псувалася. Ще відчутнішою була нестача тяглових тварин, багато яких зарізали раніше. У зв’язку з тим, що виробництво тракторів дуже відставало від плану, майже третина врожаю 1931 р. була витрачена під час жнив. До 1932 р. площа посівів в Україні зменшилася на одну п’яту. Усі ці чинники призводили до невпинного погіршення становища. Але вирішальним із них була безжальна сталінська політика зерно заготівель. Нагально потребуючи зерна для фінансування індустріалізації, режим продовжував, незважаючи на скрутні умови, нав’язувати селянам великі плани заготівель.

Щоб забезпечити збір необхідного зерна, Сталін вирядив свої перших заступників В.Молотова і Л.Кагановича для нагляду за зернозаготівлею на Україні. Знову для конфіскації збіжжя мобілізували партійних активістів. Очевидно, багатьом із них забракло духу на таку справу, оскільки в цей час було звільнено близько третини працівників, які перебували на відповідальних посадах у колгоспах. Експропріювали навіть насінне зерно, необхідне для сівби наступного року.

2. Голод 1932-1933 р. став для українців тим, чим був голок ост для євреїв і різанина 1915 р. для вірменів. Як трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод травмував націю, залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами, які вона носить до сьогодні. Кинув він і чорну тілнь на методи й досягнення радянської системи.

Найважливішим у трагедії голоду є те, що багато чого можна було уникнути. Інакше кажучи, харчів не бракувало. Проте держава систематично конфісковувала більшу їх частину для власного вжитку. Ігноруючи заклики й попередження українських комуністів, Сталін підняв план заготівлі зерна у 32 р. на 44%. Це рішення й та жорстокість, із якою режим виконував його накази, прирекли мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати не інакше, як штучний.

Про байдужість режиму до людських страждань, ціною яких здійснювалася його політики, свідчив ряд заходів, проведених у 1932 р. В серпні партійні активісти отримували право конфіскації зерна у колгоспах, того ж місяця в дію було введено ганебний закон, що передбачав смертну кару за розкрадання “соціалістичної власності”. За пом’яшкуючих обставин такі “антидержавні злочини” каралися 10 роками виснажливої праці. Для того, щоб не дати селянам кидати колгоспи у пошуках їжі, була впровадження система внутрішніх паспортів. У листопаді Москва видала закон, що забороняв давати селянам колгоспне зерно, доки не буде виконано план державних заготівель. Партійні активісти у пошуках зерна нишпорили в кожній хаті, зривали підлоги, залазили в колодязі. Навіть тим, хто вже пухнув з голоду не дозволяли залишати собі зерно.

Голод, який поширювався протягом 1932 р. набув найстрашнішої сили на початку 1933 р. Підраховано, що на початку року середня сім’я з п’яти чоловіка мала близько 80 кг зерна, щоб проіснувати до наступного врожаю. Інакше кажучи кожен її член мав близько 1,7 кг на місяць. Залишившись без хліба селяни їли котів, собак, щурів, кору, листя, навіть пили накип з добре забезпечених кухонь членів партії. Мали місце численні випадки канібалізму. За словами одного автора, “першими вмирали чоловіки. Потім діти. В останню чергу помирали жінки. Але перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачали своє людське єство”. Партійні активісти продовжували конфісковувати збіжжя, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села.

Сталін та його помічники, звичайно, дивилися на все інакше. Один із соратників Сталіна, що керував компанію зерно заготівель, із гордістю заявляв: “Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди”.

Остаточно визначити кількість померлих під час голодомору важко. За підрахунками, що спираються на методи демографічної екстраполяції, число його жертв на Україні коливається в межах 3-6 млн. чоловік.

Смерть від голоду почалася вже в перший місяць діяльності молотовської комісії. З березня 1933 р. вона стала масовою. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоч дітей, селяни везли їх у міста і залишали в установах, лікарнях, на вулиці. Проте Сталін в ці трагічні місяці небаченого в історії голодомору спромігся визнати публічно тільки “харчові труднощі в ряді колгоспів”.

У промові на організованому партапаратом Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 р. він цинічно, заспокійливо заявив: “В усякому разі порівняно з тими труднощами, що їх пережили робітники років 10-15 тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою”.

Історики вважають, що для Сталіна голод був засобом послаблення українського націоналізму. Сталін казав, що “селянське питання було основою національного питання... По суті, національне питання є селянським питанням”. Спеціальне завдання колективізації на Україні полягає в тому, щоб знищити соціальну базу українського націоналізму. Тому можна дійти висновку, що у кращому випадку Сталін вважав смерть мільйонів людей необхідною ціною індустріалізації. В гіршому ж він свідомо дозволяв голодові змітати всякий опір у цій особливо неспокійній частині його імперії.

Вартим уваги аспектом голоду є намагання викреслити його з суспільної свідомості. Влада довго забороняла відкрито говорити про голод в СРСР.

Використана література

Крип’якевич І. Історія України. – Львів: “Фенікс”, 1991. – ст.343-364.

Субтельний О. Україна: історія. – Київ: “Либідь”, 1991. – ст.355-362.

Кульчицький С., Курно сов Ю., Коваль М. Історія України: Пробний підручник для 10-11 класів. – Частина 1. – Київ: “Освіта”, 1993. – ст.187-195.