/   Реферати  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Бібліотека   Портфель   Замовлення  
Mobile  Mac  Linux  Windows  Партнерам і рекламодавцям  Зона зареєстрованих користувачів  Результати пошуку  Форум  Новини  Новини  Події  Куплю/продам  Кlubніка  МегаДОСТУП  Новини сайту  Про проект  Зворотній зв`язок  Рекламодавцям  Контакт 

Культура Стародавньої Греції, Детальна інформація

Тема: Культура Стародавньої Греції
Тип документу: Реферат
Предмет: Культура
Автор: Кабанов Анатолій
Розмір: 0
Скачувань: 4784
Скачати "Реферат на тему Культура Стародавньої Греції"
Сторінки 1   2   3  
Реферат на тему:

Культура

Стародавньої Греції

Виконав студент

КККН

Групи 1-КН-3

Кабанов Анатолій

Коломия 1998

План.

1.Філософія у Стародавній Греції.

2. Грецький театр.

3. Література.

4. Архітектура, скульптура, живопис.

Сучасна культура в багатьох своїх виявах бере початок у багатогранній культурі стародавньої Греції. Елементи техніки й науки, філософії, різні форми літератури, архітектури і образотворчого мистецтва стали істотною і невід'ємною частиною тієї основи, на якій успішно розвивалась і розвивається світова культура.

Філософія у Стародавній Греції. Прагнення до узагальнення результатів спостережень за природою і діяльністю людей, яке виявилося ще в архаїчний період, в класичну добу мало своїм кінцевим результатом розквіт філософсько - естетичної думки, боротьба між матеріалізмом і ідеалізмом, яка розпочалася вже в процесі виникнення грецької філософії як науки, сприяла цьому швидкому і блискучому розвиткові.

Далі розвивається вчення стихійних матеріалістів.Так, друг Перікла Анаксагор, розвиваючи стихійно- матеріалістичні узагальнення своїх попередників про природу матерії в цілому, зацікавився її структурою. Він вчив, що всі тіла побудовані з найдрібніших частинок відповідної якості. повітря- з найдрібніших повітряна частинок, дерево - з найдрібніших дерев'яних, метал- з відповідних металевих, м'ясо - з найдрібніших м'ясних частинок тощо. Однак, пояснюючи будову матерії з матеріалістичних позицій,він вважав причиною її виникнення " світовий розум".

Вершиною давньогрецької матеріалістичної філософії було вчення Демокріта а Абдери /460-570 рр. до н.е./ про те, що врсь всесвіт, у якому і наша Земля і всі предмети, люди, й тварини складаються з найдрібніших частинок - атомів, однакових речовиною, але різних своєю формою, величиною. Згідно з вченням Демокріта, атом - найменша чаатина вічної незмінної матерії, яка далі "не може поділятися/ 'атом" по-старогрецькому й означає " неподільний«. Демокріт вважав, що у всесвіті існують лише атоми у вічному русі поржнеча. Зіштовхуючись під час свого руху, атоми утворюють найрізноманітніші сполуки, які представляють все розмаїття речей у всесвіті. Ці предмети, на думку Демокріта, існують доти, доки не розпадуться сполучення атомів, з яких вони складаються.

Атомістична теорія Демокріта справила величезний прогресивний вплив на весь наступний розвиток науки і філософії. Демокріт вперше виразно сформував положення про те, що рух являє собою одвічну властивість матерії. Вчення Демокріта є механістичним матеріалізмом.

Філософи архаїчного і першої половини класичного періоду головну увагу приділяли пізнанню і вивченню природи, всесвіту з матеріалістичного чи ідеалістичного поглядів. Та з нагромадженням знань і удосконаленням суспільних відносин перед давньогрецькими філософами виникли нові проблеми.

Ці проблеми викликали до життя в другій половині 5 ст. до н.е. новий тип філософа і низку нових напрямів у філософії, представників яких почали називати софістами, тобто мудрецями.

Суспільні й політичні умови в Греції 5 ст. до н.е., особливо в Афінах та інших демократичних полісах, викликали потребу в опануванні красномовства – мистецтва переконувати слухачів і співрозмовників. Охочих оволодіти цими мистецтвами й знаннями навчали за плату мандрівні вчителі мудрості – софісти. У процесі своєї діяльності софісти поставили питання про вірогідність свого знання, питання про те, чи можна його перевірити, чи є воно істинним чи ні.

Одним із визначних представників старших софістів був Піфагор. Він учив, що «людина є мірою всіх речей», тобто речі самі по собі не мають ніяких властивостей, а набувають цих властивостей залежно від відношення їх до людини. Піфагор вчив, що нема ні чорного, на білого, ні доброго, ні поганого, а всі ці якості предметам і явищам довільно дає в своїх оцінках людина. В основі вчення софістів лежить невіра в існування об’єктивної істини.

З кола софістів вийшов, але розійшовся з ними видатний філософ Сократ (471 – 399 рр. до н.е.), який також був захоплений проблемою людини, розуму. Не зважаючи на те, що Сократ за все своє життя не написав жодного твору, його філософія була дуже популярною і він мав безліч учнів.

Сократ, шукаючи критерій істини, пішов далі софістів. Він прагнув знайти точний метод, який, за Сократом, полягав насамперед у самопізнанні. Його вихідною засадою був засновок, який Сократ сформулював у вигляді афоризму: «Я знаю, що нічого не знаю». Це положення уберігало мислителя від упередженості. Пізнання починалося з ретельного аналізу самого себе, як духовної істоти, що мислить і діє.

На відміну від софістів, які вважали, що істина непізнанна, Сократ вважав, що вона пізнається в спорі. Непомітно, шляхом умілих навідних запитань мудрець у ході спору підводить співрозмовників до своїх ідей, і в них створюється враження, що істину пізнали вони самі. Такий метод ведення спору дістав назву «сократичного діалогу».

У своєму вченні Сократ виступив проти рівності людей, поділяючи їх на тих, що пізнали, і тих, що не пізнали істину. Його вчення деякими своїми рисами імпонувало олігархам, що виступали проти афінської демократії. Тому після того, як в Афінах було відновлено рабовласницьку демократію, Сократа звинуватили в безбожності, підриві існуючого ладу і в розбещуваності молоді, його судили і стратили в 399 р. до н.е. За вироком він випив келих з отрутою, приготованою з трави цикути.

Свій подальший розвиток ідеалістична філософія дістала в працях видатного філософа першої половини 4 ст. до нашої ери Платона (427 – 347 рр. до н.е.)

Платон походив із знатної й багатої сім’ї і дістав добре виховання та освіту. Він був учнем Сократа й записав бесіди свого вчителя.

Платон був об’єктивним ідеалістом, тобто він визначав існування об’єктивного світу, але вважав його лише відбиттям, витвором істинно реального потойбічного світу ідей. Таким чином, він гадав, що існує, наприклад, ідея коня в потойбічному світі, яка в нашому світі втілилася у реального коня. Коні бувають різними, народжуються, вмирають, а сама ідея коня вічна й незмінна. Ідея, за Платоном, це граничне узагальнення речей. В ній закладені сам принцип речі, модель і метод її конструювання та пізнавання.

Ідея людей, тобто душі, перебуваючи на землі, зберігають у собі спогади про істинний потойбічний світ ідей, звідки вони прийшли. Ці спогади і є, за Платоном, нашими знаннями про світ. Чим краще людина пам’ятає світ ідей, тим більше вона знає. Ця платонівська теорія пізнання реакційна, бо заперечує активні наукові шукання, науковий рпогрес.

Сторінки 1   2   3  
Коментарі до даного документу
Додати коментар