Історія соціологічної думки України, Детальна інформація

Історія соціологічної думки України
Тип документу: Реферат
Сторінок: 3
Предмет: Соціологія
Автор: basst@online.com.ua
Розмір: 15.8
Скачувань: 4639
Мислитель звертав увагу короля і сенаторів як представників державної влади на те, що порушення ними прав і свобод підданих, зловживання владою, нехтування закону підриває державу, беззаконня і свавілля неминуче породжують справедливе невдоволення народу, яке з необхідністю переростає в обурення проти кривдників. Народ, за його переконанням, повинен захищати свої права.

Обстоюючи ідеї раціоналізму і гуманізму, Філалет захищав визнане протестантським віровченням право світських людей (не представників влади) брати участь у церковних справах, що обмежувало владу церковників. Світські люди, наголошував він, мають повне право разом з духівниками брати участь як у виборі влади, так і в позбавленні їх духовного сану, ставлячи у приклад константинопольського і патріарха Ієремію. Ці ідеї, спрямовані проти релігійного соціального гноблення, мали велике значення для розвитку соціально-політичної думки, посилення протидії народу духовним, політичним та економічним утискам. Вони стали істотним внеском у ліберальні традиції українського народу.

Виняткове місце у розвитку соціальної думки в Україні кінця XVI – початку XVII ст. займає мислитель І.Вишенський — виходець з містечка Судова Вишня біля Львова. Життя українського народу і боротьба в жорстких умовах національного, соціального та релігійного переслідування стали в його писаннях одним з центральних. Центральною постаттю у поглядах Вишенського була людина, але не абстрактна, а конкретна, з її муками та стражданнями. Виходячи з принципу відношення «дух—тіло», полеміст намагався знайти обгрунтування для вимог свободи, рівності, справедливості, насамперед у сфері духа, а потім покласти це в основу громадського життя, життєдіяльності людини і народу. І. Вишенський дійшов визнання основоположності й визначальності первісно-демократичних засад раннього християнства для церковного життя, а на цій підставі – для світських відносин.

Трактування суспільного буття І. Вишенським ставило на перший план основоположну засаду рівності. Христос і його учні, за його твердженням, втілили її у ранньому християнстві, і це неперевершений взірець життя людини — християнина і громадянина. Вишенський виходив з того, що прагнення до багатства постійно збуджується принадами, насолодами та спокусами матеріальної дійсності. Але, нагромаджуючи власні багатства, людина утверджує бідність інших.

І.Вишенський звертав увагу на роль правосуддя у житті суспільства: суд повинен охороняти закон і справедливість, утверджувати й захищати громадянські права і свободи. Він заявив, що ніхто і ніщо не зламає волі українського народу, жодні насильства, хоч би якими вони страшними були, не поставлять його на коліна перед тиранами.

Твори І.Вишенського здебільшого мають форму «Посланій», адресованих до князя К.Острозького, до братств, владик і всіх українців. Найбільш відомими є «Поради», «Послание до всіх обще в людской земле живящих», «Извещение краткое о латинских прелестях». Віднайдені у 1858 році і вперше частково опубліковані М. Костомаровим у 1865 р., вони з того часу стали предметом дослідження багатьох учених (Г.Житецького, І.Сумцова, А.Кримського, І.Франка та інших).

Значний інтерес для соціологічної науки становлять соціально-політичні концепції, Києво-Могилянської академії — першого вищого навчального закладу на східних теренах України.

Засновником академії був визначний церковний і культурний діяч митрополит київський Петро Могила (1596 — 1648 рр.). Разом з іншими діячами академії — С. Яворським, Ю. Кониським, П. Величковським та Ф.Прокоповичем — він розвивав погляди на співвідносили церкви, держави, світської та церковної влади.

Єдиною владою, силу якої в умовах наступу шляхетської Польщі можна було протиставити польському королеві, була влада православної церкви. Розвиваючи ідею її верховенства, Могила вважав, що ідеальний володар — це сильний православний цар, який повинен бути вірний православ'ю, вірі в Бога, від якого одержав владу і перед яким звітується.

Такі погляди П. Могили на співвідношення церкви і держави по-різному сприймали і розвивали інші діячі Києво-Могилянської академії.

Проблеми співвідношення світської та церковної влади посідала значне місце у творчості філософа, ученого, письменника, професора ректора Києво-Могилянської академії Ф. Прокоповича, він вперше в умовах російської держави створив теорію освіченого абсолютизму, ґрунтуючись на теорії природного права і суспільного договору та враховуючи вчення західноєвропейських теоретиків Г. Ліпсія, Г. Гроція, Т. Гоббса, С.Пуфендорфа. Суть розробленої Ф. Прокоповичем теорії освіченого абсолютизму полягала в умотивуванні пріоритету світської влади підпорядкування церкви державі, секуляризації Церковних і монастирських маєтностей. Така теорія визнавала верховним носієм державної влади лиш освіченого володаря, «філософа, на троні». Освіта і розвиток науки розглядалися як основа історичного процесу, сили держави і добробуту.

\x1616\x9A68\xBD08\x4300\x1C4A\x6100\x1C4A\x6D00\x2248\x7304\x2248\x2F04 рукописах. Слово і наука Г.Сковороди жили не тільки в народі, айв освічених колах тогочасної України, бо він мав вплив, насамперед, на перших творців, провісників відродження — І.Котляревського, Г.Квітку-Основ'яненка, Т.Г.Шевченка.

У своєму першому соціофілософському творі «Начальная дверь» Г.Сковорода розвинув вчення про два світи чи дві натури, з яких складається весь світ: одна натура — видима, друга — невидима. Видимий світ — це світ матеріальний, невидимий — духовний, «божественная сутність», де Бог, який існує в усьому — природі, людині, і він є істиною — ідеєю.

Поряд з ученням про дві натури він висунув і теорію трьох світів (мірів): перший — великий «мір», що складається з безлічі світів, це всесвіт — макрокосмос, який не має меж. Два другі — це частини великого, малі світи. Один з них — малий світ — мікрокосмос, людина, а другий — це символічний світ, Біблія, яку тільки символічно треба розуміти. Кожний такий світ має дві натури: зовнішню — матеріальну і внутрішню—духовну. На думку Г.Сковороди, весь світ є пізнаваним, а людський світ — здатним збагнути та з'ясувати як зовнішній, так і внутрішній світ. Оскільки людина, як мікрокосмос, є частиною останнього, то для пізнання природи всесвіту людина мусить насамперед пізнати сама себе. Згідно з поглядами Сковороди, людина повинна працювати для душі, бути скромною, задовольнятися малим, не прагнути до наживи чи багатства. Користолюбці, кар'єристи є винуватцями страждань, ворожнечі, сваволі, тиранії, воєн.

Центральним питанням його соціальної діяльності була проблема людини та її щастя, шукання шляхів, що ведуть до цього.

Важливу базу для дослідження соціологічних поглядів та ідей дає доба національно-культурного відродження в Україну.

Початок українського національно-культурного відродження традиційно пов'язується з останньою чвертю XVIII ст. і, насамперед, з появою «Енеїди» І.Котляревського (1793 р.), з його послідовниками (наприклад, Г. Квіткою-Основ'яненком і харківським гуртком діячів науки культури). В Галичині таке відродження пов’язане з Маркіяном Шашкевичем, який майже через 40 років після появи «Енеїди» виступив «Русалкою Дністровою» та з гуртком своїх однодумців “Руська Трійця”.

Значний внесок у розвиток пізнання, людини, суспільства гуманітарної освіти, науки та культуру зробили представники Кирило-Мефодіївського товариства.

Ініціаторами створеного наприкінці 1845 — початку 1846 рр. Кирило-Мефодіївського товариства були М. Костомаров, М. Гулак, В. Бєлозерський. До товариства належали також П. Куліш, О. Маркович, Т. Шевченко. Основні ідеї товариства були викладені в «Книзі буття українського народу автором якої вважають М. Костомарова, а шляхи і засоби досягнення мети — у «Статуті Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія».

Товариство відстоювало ідеал свободи, рівності та братерства, ставило своїм завданням перебудову суспільства на засадах християнства і прагнуло до ліквідації кріпацтва, класовості, гноблення людини та народного об'єднання всіх слов'ян в одну республіканську федерацію, в якій кожний народ зберігав би свою суверенність.

У товаристві не було єдності думок: Костомаров, Куліш відстоював поступові реформи. Шевченко, Гулак та інші були за революційні методи, включаючи повалення царизму.

Початок української соціології

В Початком самостійних соціологічних праць слід вважати дослідження женевського гуртка українських вчених у 80-х роках XIX ст., які друкувалися в часописі «Громада», що виходив у Женеві. У цей час у всій тодішній соціології переважаючим методологічним напрямом був позитивізм, під впливом якого соціологічна теорія натуралізується, набуваючи форм еволюціонізму, органіцизму, соціал-дарвінізму тощо. Водночас зароджується і набуває поширення марксистська соціальна теорія. Саме під впливом цих напрямів і течій перебували вчені, які започатковували соціологічні студії в Україні.

Вчені того часу не стільки турбувалися про продукування нових ідей, скільки про засвоєння уже вироблених. Певною мірою така позиція є зрозумілою, якщо взяти до уваги, що соціологія була наукою новою і до того ж запозиченою, її дійсно необхідно було освоювати. Тому, не заперечуючи оригінальності певних ідей, висловлених вченими, які Працювали в той час у галузі соціології, слід зазначити, що їх соціологічні пошуки були спрямовані на розробку, поглиблення ідей О. Конта, К. Маркса та ін., а не на вироблення нових власних теорій.

Члени женевського гуртка українських вчених-істориків, до якого належали С. Подолянський, М.Драгоманов, Ф.Вовк, по суті, першими в своїх соціологічних студіях звернулись до потреб соціально-культурного життя українського народу.

Відомий український публіцист, економіст і соціолог С. Подолинський (1850 — 1891 рр.) поєднував марксистські і соціал-дарвіністські соціологічні погляди з політичною програмою громадівства. Він вважав, суспільне життя відбувається згідно із законом боротьби за існування. Наприклад, положення К.Маркса про додаткову вартість він розглядав як одну з форм такої боротьби. Однак основний закон суспільного життя С. Подолинський трактував досить своєрідно, оскільки поряд із законом боротьби за існування діє і закон зростання солідарності людей. Людські громади, обґрунтовував свою думку дослідник, слідуючи закону Дарвіна, можуть перестати боротися між собою, оскільки переможе почуття прихильності, солідарності, бо воно корисніше від боротьби людей між собою. Тоді зміни сприятимуть не боротьбі людей між собою, а полегшенню їхньої боротьби з навколишньою природою.

Своєрідна інтерпретація С.Подолинським дарвіністського закону полягає в тому, що в майбутній громаді люди боротимуться не між собою, а з природою, і що громадське життя сприятиме просуванню талановитіших, а не перемозі сильніших.

С.Подолинському належить праця «Ремесла і хвабрики Україні», яка була надрукована у Женеві (1880 р.). У ній вчений аналізу соціальне становище (умови праці, життя, заробіток) різних груп робітників України, їх стосунки з працедавцями тощо.

Чимало думок соціологічного змісту у працях М.Драгоманова, професора історії Київського університету.

Заснований ним у Женеві гурток суспільних діячів вважається зародком українського соціологічного руху.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes