Соціально-економічна статистика, Детальна інформація

А 549 489

В 615 565



За проектом А відмінності між ЧСВ становлять 11%, а за проектом В — 8%. Тобто, проект А більш чутливо реагує на зміну дисконтної ставки, а отже, — він і ризикованіший, ніж проект В.

Наведені розрахунки, необхідні емітенту, не є достатніми для інвестора. Адже останній, вибираючи цінні папери для купівлі, цікавиться не стільки ефективністю інвестиційного проекту, на який підуть його гроші, скільки ефективністю роботи фірми в цілому (від чого, зрештою, і залежатимуть майбутні доходи інвестора). Для такої оцінки слугує, як правило, необхідна ставка доходу (вартість капіталу), що являє собою той мінімальний майбутній дохід, на який погоджується інвестор, купуючи цінні папери.

Ураховуючи зворотний зв'язок між дохідністю та надійністю, інвестор погоджується на низьку необхідну ставку доходу (тобто на низькодохідні цінні папери) в тому разі, якщо в емітента доходи останнім часом стабільно зростають і він має низьку заборгованість та добру фінансову репутацію. У противному разі — значні зміни (варіації) грошових потоків, висока заборгованість та погана фінансова репутація — емітентові доведеться пропонувати високу ставку доходу, щоб знайти покупця на свої цінні папери. Тобто за високої вартості капіталу можна чекати низької оцінки якості (надійності) цінних паперів, а за низької — навпаки.

Проте фірма не може суб'єктивно встановити значення майбутньої вартості капіталу, оскільки фактори, які на нього впливають, відомі як емітентам, так і інвесторам. Головні серед них такі:

• ризикованість доходів, що зумовлюється специфікою сфери бізнесу, в якому діє фірма;

• частка заборгованості в структурі капіталу (фінансовий ліверидж);

• фінансова сталість фірми, однією з характеристик якої є дивідендна політика;

• ринкова оцінка цінних паперів фірми, тобто вплив кон'юнктурних факторів.

Вплив галузевого ринку та кон'юнктурних факторів установлюється в ході маркетингових досліджень, про які йшлося в попередньому розділі. Водночас уміле використання фінансового лівериджу та дивідендної політики свідчить про якість фінансового менеджменту фірми і можуть бути оцінені за допомогою статистичних методів.

Використовуючи не власні гроші, фірма буде одержувати прибуток лише в тому разі, коли віддача від них перевищуватиме плату за користування ними у вигляді фіксованих виплат власникам облігацій та привілейованих акцій. З огляду на досвід функціонування фінансового ринку вважається, що цього можна досягти, якщо структура капіталу не перевищує 40%:

Структура капіталу

=

Позичений капітал

Власний капітал

= Номінальна вартість облігацій та привілейованих акцій

Номінальна вартість простих акцій + Перевищення ринкової

ціни акцій над номіналом + Нерозподілений прибуток

х

100



У разі зростання структури капіталу (до 40%) акціонери дістають змогу одержувати додатковий прибуток, не вкладаючи у фірму власних коштів понад сплачені за прості акції. Вплив такого способу — залучення фінансового лівериджу — для одержання додаткового прибутку вимірюється показником:

Рівень фінансового лівериджу (DFL)

= Зміна доходів на одну акцію

Зміна доходів фірми до сплати податків



Вплив дивідендної політики фірми на вартість капіталу двозначний. З одного боку, вона перебуває в обернено пропорційній залежності від суми сплачуваних дивідендів: чим більша ця сума, тим менші вимоги до рівня обіцяної необхідної ставки доходу ставить інвестор. Фірма може встановлювати зазначений рівень низьким, підтримуючи тим самим високий імідж щодо своєї надійності. З іншого боку, високі дивіденди можливі лише за умови високої структури капіталу (незначна кількість акціонерів не може забезпечити необхідного фінансування фірмі, а тому доводиться звертатися за позиками). Що ж до реалізації в такому разі нових емісій цінних паперів, то вона можлива лише за високої необхідної ставки доходу. Аби уникнути потреби підвищувати структуру і вартість капіталу, акціонерні товариства часто виплачують дивіденди акціями або обмінюють старі акції на нові методом їх поділу (акціонер одержує дві нові акції замість однієї старої).

Якими ж правилами повинна керуватися в такому разі друга категорія учасників фондового ринку — інвестори? І чи існують такі правила взагалі?