Спадкування за законом у новому Цивільному кодексі України, Детальна інформація

¦

ae

e

i

\x00F0

&

z

z

O

u

th

\x1527\x5268\x9212\x1600\x7D68\xFC28\x3500\x8108\x8840

@\x02C6

\x5D00\x3784\x5E02\x6E84\x6004\x0284\x6104\x0324\x6467\x798Ay\x1000діти двоюрідних братів і сестер (двоюрідні племінники і племінниці) і діти двоюрідного діда і баби (двоюрідні дядьки та тітки) спадкодавця.

Родичами шостого ступеня споріднення є діти двоюрідних правнуків і правнучок (двоюрідні праправнуки і праправнучки), діти двоюрідних племінників і племінниць (троюрідні онуки і онучки) і діти двоюрідного дядька і тітки (троюрідні брати і сестри) спадкодавця.

До п'ятої черги спадкоємців за законом віднесені також утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.

Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування. На відміну від ЦК УРСР 1963 р., за яким утриманець отримував спадщину нарівні із тією чергою спадкоємців, яка закликалася до спадщини, новий ЦК України, по суті, усунув цю категорію спадкоємців від спадщини. Зміну порядку спадкування утриманцями розробники нового ЦК пояснюють тим, що брати до себе у сім'ю чужу дитину чи допомагати старшій особі ставало небезпечним, адже у разі смерті добродія вони одержували право на спадщину поряд з дружиною, батьками, дітьми. Такі утриманці «міцно прилипали до спадкоємців за законом» [8].

Вважаємо, що своє ставлення до утриманців спадкодавець висловив однозначно за життя - він надавав їм постійну матеріальну допомогу, яка була єдиним або основним джерелом існування таких осіб. Спадкодавцю надано право скласти заповіт, в якому він має можливість висловити свою останню волю і позбавити таких «прилипалів» спадщини. Побоювання ж щодо надмірних претензій утриманців на спадщину були б безпідставними, оскільки утриманців достатньо було виключити із кола обов'язкових спадкоємців, а не із кола спадкоємців взагалі, як це практично зробив законодавець.

Визначаючи поняття «утриманець», законодавець обмежився категорією «непрацездатність». Зазначимо, що нестабільність законодавства про соціальне забезпечення, про охорону здоров'я, пенсійного законодавства створює перешкоди для визначення складу саме цієї категорії спадкоємців.

Наведеними особами не вичерпується коло спадкоємців за законом. Так, ст. 1266 ЦК України значно розширила коло осіб, які набувають право на спадщину в порядку представлення. Під правом представлення розуміють перехід частки спадкоємця, який помер до відкриття спадщини, до його правонаступників.

Якщо ЦК УРСР 1963 р. надавав право спадкування в порядку представлення лише онукам та правнукам померлого, то ЦК України наділяє також правом спадкування в порядку представлення:

племінників спадкодавця (вони отримують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім матері, батькові (тобто сестрі чи брату спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;

двоюрідних братів і сестер спадкодавця (вони отримують ту частку спадщини, яка

належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живі на час відкриття спадщини.

Ще одні істотні зміни відбулися в інституті спадкування за законом. Законодавець відмовився від особливого правового режиму спадкування домашнього майна. Якщо за ЦК УРСР 1963 р. домашнє майно при спадкуванні за законом спадкувалося спадкоємцями за законом, які проживали із спадкодавцем, Незалежно від їх черні, то за ст. 1279 ЦК спадкоємці, які протягом року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділення їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належала.

Наведена новела, на нашу думку, є передчасною. Як свідчить статистика сьогодні, на жаль, більшість населення України не може зарахувати себе до заможних верств населення. Майно, яке належить пересічній родині, складається саме із предметів звичайної обстановки та вжитку. Неважко спрогнозува-ти ситуацію, коли син чи дочка, що проживають окремо, після смерті, скажімо, батька, почали б, як спадкоємці першої черги, нарівні із своєю матір'ю, ділити домашнє майно. Син взяв би телевізор, дочка – пральну машину, син – ложки, дочка – виделки. -«Що це за діти?» - запитаєте Ви. «Що це за закон? » - відповімо ми. Саме такий поділ домашнього майна передбачає нове спадкове законодавство. Чи не є таке положення аморальним за своєю суттю?

Спадкоємців, які проживають окремо і вимагатимуть свою частку домашнього майна, можуть чекати перешкоди суто практичного характеру: вони не лише повинні доводити належність майна саме спадкодавцю, а й мати реальні можливості це майно фактично отримати.

На нашу думку, особливий правовий режим спадкування домашнього майна необхідно зберегти.

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що:

Необхідність розширення кола спадкоємців за законом не викликає сумніву. В більшості цивілізованих країн родичі четвертого ступеня спорідненості закликаються до спадкування як спадкоємці за законом. Держава не повинна стати власником майна громадянина за наявності у нього досить близьких родичів. У той самий час усунення, практично, від спадкування утриманців померлого позбавляє останніх засобів існування і спотворює волю спадкодавця.