Поняття Цивілізації, Детальна інформація

4) виокремлення певних критеріїв розвитку цивілізації дозволяє соціологам оцінити рівень досягнень тих або інших держав, народів і регіонів. Їх внесок у розвиток світової цивілізації, в тому числі у формування системи міжнародних відносин і створення системи міжнародної безпеки;

5) цивілізаційний підхід відводить належну роль в історичному процесі людському духовно-моральному та інтелектуальному факторам. У такому підході важливе значення для характеристики й оцінки міжнародних відносин і зовнішньої політики мають релігійні, культурні, соціоментальні та соціопсихологічні фактори.

5.) Техногенез цивілізації

he*

he*

he*

he*

he*

he*

he*

he*

he*

he*

he*

he*

he*

he*

he*

he*

я специфічна система цінностей, відповідно до якої виникає особливе розуміння влади і сили. Влада розуміється не лише як влада людини над людиною, але й як влада над об`єктами природи і соціальними. Саме таку владу забезпечує людині наука . Таким чином, відповідно до засад техногенної цивілізації формується ставлення до світу як існуючого для людини, а до природи як до того, чим людина має оволодіти, підкорити.

Не дивно, що останніми роками досить чутно лунають голоси дослідників, вважаючих, що в ХХ ст. виявилися межі техногенної цивілізації і що наука є джерелом багатьох глобальних проблем, в тому числі і екологічної. В.Хьослі глибинною причиною екологічної кризи вважає дисбаланс між різними формами людської раціональності. На його погляд, деякі форми раціональності, особливо технічна раціональність, розвиваються досить швидко, тоді як інші, які традиційно називають мудрістю, регресують. Невідповідність між цільовою і ціннісною формою раціональності, між владою і мудрістю і є, на думку дослідника, причиною екологічної кризи З кризою класичного типу раціональності пов`язують переосмислення поняття розумності людської діяльності в природі. Повертаючись до проблеми кризи класичного раціоналізму М.Булатов, К.Малєєв, В.Загороднюк і Л.Солонько відмічають, що зміна ціннісних орієнтацій і уявлень про раціональність призвели до переосмислення традиційного поняття ноосфери і набуття нового змісту цього феномена. Якщо класичні концепції ноосфери будувались на вірі в безмежні можливості розуму і побудову на його основі раціональної екосистеми людина – природа – суспільство, то сучасна онтологія ноосфери загрожує самому існуванню людства. Діяльність людини, що відповідала традиційним класичним канонам раціональності, призвела людство до можливості термоядерної катастрофи, спричинила сучасну екологічну кризу.

Хоча наука розглядається як причина сучасних проблем людства, вихід з екологічної кризи не можна знайти, не спираючись на сучасну науку і новітні технології (зокрема, біотехнологію). Отже, проблема полягає в тому, на яких світоглядних засадах використовувати науку. І крім того, шукаючи продуктивні науково-технологічні ідеї щодо розв`язання екологічної проблеми,треба оцінити яким є тип раціональності, що відповідає сучасному етапу. На думку В.Зінченка, розв`язуючи глобальні проблеми, людству потрібно звертатися до “іншої, гуманної, культурної науки” відповідно до міркувань І.Пригожина, що потрібно зробити всі науки гуманітарними Пошук такої науки в сучасній філософії науки відбивається в дослідженнях нового типу наукової раціональності , орієнтація на який не спричиняє кризового стану культури, природи і людини. В.Стьопін впевнений, що наука збереже свій пріоритетний статус. Але тип наукової раціональності зміниться. Збережеться основна орієнтація науки – на пошук істини і росту наукового знання. Але характер об`єктів, що їх створює наука, приведе до зміни її картини світу, методологічних настанов, філософсько-світоглядних засад – їх поле розшириться. Новий тип раціональності зараз стверджується в науці і технологічній діяльності зі складними системами, що розвиваються і є людиновимірними. Він проявляє себе через такі суттєві риси. По-перше, на відміну від новоєвропейської науки, сучасна наука розглядає природу як цілісний організм, в який включено і людину, а біосферу – як глобальну екосистему. По-друге, вивчення системних об’єктів, що розвиваються і є людиновимірними, потребує нових стратегій діяльності. Так, синергетичні підходи доводять, що суттєву роль в таких системах відіграють несилові впливи, а теорія біфуркації передбачає можливість декількох сценаріїв поведінки системи. По-третє, суттєву роль починають відігравати моральні засади. В діяльності зі складними системами орієнтирами є не лише знання, а й моральні принципи, що є заборонами на небезпечні для людини і природи дії Сучасний стан екології як науки за параметрами, які означені дослідниками, може кваліфікуватися як становлення постнекласичної науки. М.Кисельов зазначає, що дослідження екологічних систем, які є нерівноважними, складно-динамічними, комплексними, зі складним переплетінням соціально-політичних, економічних, технологічних та природних виявів, потребує орієнтації на статистичність, нелінійність, поліваріантність, полісемантичність, плюральність. Отже, об’єктивізм, однозначність, аналітичність, жорстке кваліфікування, що є вимогами класичного природознавства втрачають свою вагомість Загальновідомо, що в вітчизняній науковій традиції, починаючи з В.Вернадського, предметом екології вважається біосфера. А засади концепції біосфери, відповідно, розглядаються як методологічні і світогядні орієнтації екологічного пізнання. За наведеними в сучасних методологічних дослідженнях міркуваннями, в екології існує розбіжність між визначенням поняття біосфери класичною екологією і сучасним станом існування людини і природного довкілля як єдиної системи, відсутнє чітке визначення місця і ролі людини в біосфері як глобальній екосистемі. Так, А.Буровський вважає, що класичні біолого-екологічні уявлення про біосферу приводять до погляду, що на Землі в даний момент існує біосфера, в межах якої виникло, функціонує і розвивається людство. Насправді, з появою людини і розвитком культури біосферна стадія розвитку ландшафтної оболонки Землі закінчилась. Сукупність людських культур створює нову якість ландшафтної оболонки, яку дослідник визначає як антропогеосферу. Ця об`єктна реальність відображається пізнавальними особливостями постнекласичної екології, що працює з категоріями, пов`язаними з суб’єктивністю. Тому, в світлі постнекласичної науки дихотомія природне – штучне, природне – культурне виглядає анахронізмом. Класичне екологічне бачення, на думку дослідника, не відповідає реальній ситуації тому, що Земля вивчається так, мов би людина на ній не існує, або її діяльність – лише шкідливий фактор. В той час, як з розвитком суспільства планету Земля творить культура, яка і робить антропогеосферу більш різноманітною порівняно з біосферою. Отже, з точки зору постнекласичної науки, в якій дослідник розглядається як частина того, що він пізнає, філософські та світоглядні орієнтації стають тим, що визначає отримання вченим самого об`єктивного знання.

На методологічній обмеженості концепцій класичної екології наголошує і М.Рац. Повертаючись до біосферної концепції і теорії біотичної регуляції довкілля, він доводить, що вони не можуть вважатися сучасною екологічною парадигмою, бо є результатом використання класичних підходів і уявлень біоекології для вивчення світу людини. В дійсності природа живе в світі мислення і дяльності. Дослідник вважає, що кінець кінцем, екологічна проблема постає перед нами не в зв`язку із стосунками людини і природи, а в зв`язку з зіткненням різних людських інтересів і різних позицій щодо можливостей використання територій і матеріалів. Тому екологічна ситуація розкривається як ситуація конфілікту між представниками різних позицій.

Висновок.

На підсумок треба зауважити, що філософія екології залишається “відкритою системою”, елементи якої потребують означення і осмислення. Сучасна інтеграція України в систему європейських держав потребує не лише економічної стабільності, а й гарантування екологічної безпеки, питання якої складають важливий пласт філософії екології. За межами обговореного залишаються такі важливі для існування природи і людини питання, як можливість еволюції штучного біологічного світу, як необхідність нового осмислення розвитку генної інженерії, зокрема – генної терапії і дуже багато інших. Іх дослідження прояснить ставлення сучасної людини до свого майбутнього – як до реальності чи як до утопії.

Таким чином, погодимося з проф. П. Циганковим, багатогранні процеси, що пов’язані з властивою сучасному світу дихотомією єдності та плюралізму цивілізацій і культур, складають соціальну середовище (або контекст), яке справляє суттєвий і зростаючий вплив на еволюцію та характер міжнародних відносин. Водночас не менше значення має позасоціальне середовище (екстрасоціальне), яке накладає свої обмеження і примуси на міжнародну систему. При цьому ми виходимо на аналіз поняття “геополітики”, що буде темою наукової роботи автора наступним часом...