Філософія клонування, Детальна інформація

Ще складніше, ніж фізичні ознаки, передбачити характеристики клона як соціалізованої особистості. Якими будуть його внутрішній світ і душевні переживання з приводу власної природи, призначення, долі? Що домінуватиме в його психології, поведінці, мотивації вчинків, системі цінностей? Чи буде прийнятною для клонів наша — людська — мораль, чи вони створять власну?

–

клонів може стати те, що вже з самого початку життя будуть відомі їхні здібності. Але, можливо, клон сприйматиме себе як неповноцінну особистість, принижену самим фактом свого зачаття «не по-людськи». Адже відомо, що діти, в яких щось «не так, як у всіх», якою б не була причина цього, є проблемними і завжди важко переживають свою «неповноцінність». Не виключено також, що клони будуть «бездумними» функціонерами на зразок булгаковського Шарикова з «собачим серцем».

2.1Генетика та суспільство

У генетики безліч аспектів, що мають вихід у соціальну, політичну, етичну сфери. Це, насамперед, питання про використання досягнень науки з метою поліпшення людської «породи». Прикметно, що про це мріяли нацистські керівники і віддані їм представники біології, які посилено розробляли расову теорію у Німеччині за часів панування фашистської ідеології. Відомі також спроби «створення» людей особливого — соціалістичного— типу в колишньому СРСР.

Проте подібні ідеї, котрі несправедливо названі «євгенікою», були чужі світовій генетичній спільноті, вихованій у гуманістичному і демократичному дусі. Наш співвітчизник Феодосій Григорович Добржанський, котрого називають Дарвіном XX століття, розумів під євгенікою пропаганду елементарних генетичних знань і проведення медико-генетичних консультацій. Він вважав, що носіїв генетичних дефектів слід переконувати, що в їхніх вадах немає якоїсь провини або того, чого можна соромитися. Необхідно також попереджати їх про можливі небезпеки для їхніх нащадків. Однак ніхто, крім самого носія генетичних дефектів, не повинен вирішувати питання, чи варто йому мати дітей.

2.2 Внесок “Євгеніки”

От що насправді могла дати світові євгеніка. Проте, як це часто бувало в пореволюційній Росії, через політичні амбіції влада проголосила євгеніку реакційною буржуазною лженаукою і фактично заборонила вивчати генетику людини, а заразом — і медичну генетику, розглядаючи їх як похідні расизму. До речі, ці напрями генетики, такі необхідні для збереження здоров'я людини, виникли саме в нашій країні завдяки зусиллям таких видатних учених, як С. Н. Давиденков, С. Г. Левіт, І. І. Агол та інші. Однак втілити їхні ідеї в життя повною мірою не вдалося, оскільки партія «чуйно опікувалася» наукою.

Ця ж «турбота» істотно загальмувала розвиток такого важливого розділу генетики, як генетика поведінки. Проголошувалося, що людина — це плід чистого виховання, за допомогою якого можна ліпити будь-яку «продукцію» з вихідного, абсолютно однакового людського «матеріалу» (саме так за радянських часів дехто трактував поняття «рівність»). А генетики стверджували, що багато не тільки фізичних, а й психічних якостей визначено генетично і лише частково вони піддаються впливу середовища і зовнішній корекції. Вивчення генетики поведінки дає змогу зрозуміти механізми патологічних відхилень (у тому числі й злочинності) у поведінці людини, виявити у неї схильність до тих або інших видів творчої діяльності. Важко собі уявити, яким чином суспільне середовище може вплинути, наприклад, на розвиток больових рецепторів. Цілком очевидно, що ці особливості є генетично детермінованими, а не соціальними, політичними ознаками.

2.3Розвиток генетики

Отже, соціально і юридично значущі відкриття генетиків тривалий час ігнорувалися суспільством. Тож сьогодні надзвичайно важливо по-новому оцінити деякі соціальні явища, зокрема форми поведінки, що колись помилково розцінювались як збочення, зумовлені неправильним вихованням [17]. У зв'язку з цим доведеться також переглянути і деякі узвичаєні моральні норми.

Схоже, людина так досі і не усвідомила, що, знищуючи або спотворюючи природу, вона знищує саму себе. Але для того, щоб змінитися, їй необхідно прийняти повну міру всього людського: сорому і совісті, обов'язку і співчуття, перейнятися «шанобливим ставленням до буття» і перестати ставити прибуток вище самого життя. У рамках нашого дослідження важливо підкреслити, що механізм моральної регуляції ґрунтується на вільному виборі, свободі волі. Відомий дослідник С. С. Аверинцев так пише про цей регулятор людської моральності: «Совість — не від розуму, вона глибше розуму, глибше всього, що є в людині, але для того, щоб зробити з доводів совісті правильні практичні висновки, потрібен розум. Мораль повинна бути посередницею між совістю і розумом. Совість — глибина, розум — світло; мораль потрібна, щоб світло прояснило глибину» [18].

Перед фактом революційного прогресу в генетиці, зокрема у галузі клонування людини, не можна недооцінювати моральні закономірності влаштування людського життя.

Таким чином, поява біоетики знаменує перехід до глибшого розуміння напрацьованого раніше теоретичного матеріалу у сфері людських відносин, перенесення центру уваги з виникнення моральної свідомості на сутність моральних проблем у зв'язку з новими реаліями і практичними можливостями їхньої реалізації. Очевидно, що така рефлексія потребує виходу за рамки вузької предметної галузі (біології, медицини), істотно розширюючи уявлення про суб'єкт моральних відносин.

Спираючись на систему ключових вітальних цінностей — життя, здоров'я, смерть, дитинство, старість — біоетика охоплює не тільки етичні норми стосунків лікар — пацієнт, а й екологічну етику: ставлення до тварин, біоценозів, біосфери в цілому. Це означає, що не лише людина, а й уся природа стає суб'єктом моральних зв'язків і моральної регуляції. Кардинально розширюються і поглиблюються підвалини традиційної моралі як моралі «благоговіння перед життям» (за А. Швейцером) [19]. Справжні моральні якості людини — доброта, щедрість, всепрощення, гуманізм — «висвічуються» саме у ставленні до природи, до мовчазних і безпомічних наших «молодших братів», які, на відміну від людей, не можуть звернутися до суду з приводу захисту своїх прав.

Висновок

З розвитком новітніх технологій, перед нами постає питання ,- як використовувати наші здобутки. Хтось з великих людей сказав : “З розвитком науки та техніки, деградує культура.”

У своїй роботі я зазначаю, і показую на простих фактах тезу про те. Що якщо люди не змінять своє відношення до екології, природи та НТР, то залишиться у природи лише один вихід ,- ліквідувати свою ланку, що загрожує існуванню інших , та бере на себе повністю всі функції творця...

Чи не ця глобальна відповідальність людства за існування життя на Землі (ноосфери, за В. І. Вернадським) допоможе у третьому тисячолітті всесвітньої історії нарешті розгадати загадку людського «Я», зрозуміти справжнє призначення людини і відкрити нову еру в розвитку моралі — еру милосердя і співчуття, коеволюції людини і біосфери.

Поважаймо природу, і нам вона віддячить тим же...

Список використаної літератури

1. Шевчук Е. Н. Философско-этические последствия клонирования человека // Социально-правовые аспекты клонирования человека. — Одесса: ЛАТСТАР, 2001. — С. 89—124.

2. Пирогов Н. И. Севастопольские письма и воспоминания. — М.: АН СССР, 1950. — С. 65—94.

3. Согласны ли Вы клонировать себя? // Известия.— 2001. — 28 июля.

4. Гуманистический манифест 2000: Призыв к новому планетарному гуманизму // Современный гуманизм.— М.: Рос. гум. об-во, 2000. — С.28—67.

5. Корочкин Л. В лабиринтах генетики // Новый мир. — 1999. — №4. — С.112.