Духовна культура та сучасне православ'я, Детальна інформація

Благодатна сила церкви, передана Христом через апостолів, знаходить вираження у священнодійствах (особливих культових обрядах) - таїнствах. Їхня дієвість пов'язана з наявністю апостольського спадкоємства. Зовнішнє вираження таїнств християнської церкви має аналоги у священнодійствах дохристиянської релігії (язичества), але набуває цілком інший зміст.

У православ'ї основними рахуються сім таїнств: водохрещення, миропомазання, покаяння, причащання, священство, шлюб і елеосвятіння (соборування).

1. Водохрещення - прилучення людини до церкви. Воно відбувається за допомогою трикратного занурення у воду в ім'я Святої Трійці. У православ'ї водохрещення відбувається як над дорослими, так і над немовлятами по вірі хресних батьків. Православ'я визнає дійсним водохрещення в будь-який християнській конфесії, що чиниться в ім'я Святої Трійці. На відміну від інших таїнств воно може відбуватися у виняткових випадках (відсутність священика, хвороба дитини) будь-яким християнином-мирянином. Але при першій же можливості хрещена у такий спосіб людина й особа, що чинила водохрещення, повинні звернутися в храм до священика, що перевірить слушність зробленого обряду і "довершить" його.

2. Миропомазання - обряд, вироблений відразу після водохрещення. Воно відбувається за допомогою помазання частин тіла (чола, долонь, ступней) святим світом - особливою ароматною олією, освяченою Собором єпіскопів. Означає введення в звання мирянина - члена церкви.

3. Покаяння - сповідання гріхів перед священиком - духівником. У православ'ї покаяння, сполучене з відпущенням гріхів (сповідь), відбувається як по свідомій волі розкаюваного, так і при відсутності його волі, наприклад, у відношенні важкохворого в несвідомому стані - так названа "глуха сповідь".

4. Причащання - прилучення віруючого до Христа. Воно відбувається під час головного православного богослужіння - літургії шляхом вжитку невеличких порцій хліба і провина, що втілюють тіло і кров Христа.

Відповідно до Священного писання першу евхаристію учинив сам Христос під час вечірньої трапези напередодні свого передання в руки ворогів. Він роздав апостолам хліб і вино, що, благословив, назвав своїми тілом і кров'ю. По православному віроученню, евхаристія має значення безкровної жертви, як вираження хресної жертви Рятівника.

5. Священство (присвята у священнослужителі) - вираження апостольського спадкоємства церковної ієрархії за допомогою передачі дарунків Святого Духа через рукоположення. Зміст священства - у наділенні вчинення таїнств, що прийнято можливістю. У православ'ї священство має три ступені (єпископат, пресвитернат, дияконат), що складають церковну ієрархію - клір. Повноваження ієрархії включають священство (вчинення таїнств), пастирство (піклування про духовне життя членів церкви) і вчителювання (проповідь Слова Божого).

6. Шлюб - благодатне освячення спілки чоловіка і жінки, що є членами церкви, для спільного християнського життя і дітородіння. Православна церква на відміну від католицької визнає можливість десакралізації таїнства шлюбу - його розірвання, але в обмежених межах, із багатьма обмовками й обмеженнями (безплідність любого з чоловіків, доведена подружня зрада, учинення тяжкого злочину, відлучення одного з чоловіків від церкви).

7. Елеосвящення (соборування) - особливий обряд, що чиниться над хворим або умираючим, що повідомляє оздоровлення душі і надання сили для прийняття християнської смерті.

Символічним сакральним жестом, що є обов'язковим атрибутом поводження християнина в храмі, під час молитви й у деяких побутових ситуаціях, служить хресний знак. Загальновживаним воно стало з VII сторіччя. Являє собою прямування правої руки в порядку "Чоло - середина грудей - обидва плечі", що символізує Животворящий Хрест і Хрест Розп'яття Христа.

Крім основних таїнств у православній церкві прийнятий ряд менше значимих таємниць, що повідомляють благодать Святого Духа, наприклад освячення храму, ікон, богослужбових предметів, води, хлібів, плодів, житла.

Православ'я не відхиляє дієвість таїнств, що чиняться в католицькій церкві як ієрархії, що зберегла апостольське спадкоємство. Католицькі клірики при виявленні ними бажання перейти в православ'я приймаються в існуючому сані.

Іконопочитання

Розвита традиція іконопочитання є характерною рисою православного християнства. Іконопис у православ'ї - не тільки мистецтво священних зображень, але і свідчення потойбічного світу в його уявах. Мистецтво іконопису потребує з'єднання в одній особі художника і богослова.

Походження ікон приходить від початку християнства. По переказах, євангеліст Лука лишив декілька зображень Богоматері. З часу Костянтина I Великого ікона входить у загальний вжиток у храмах і будинках. Одночасно виникло прямування проти шанування ікон, що одержало найменування іконоборства. Його прихильники оголосили іконопочитання ідолопоклонством, несумісним із християнським єдинобожжям.

Незважаючи на те, що іконоборців підтримали візантійські імператори Левко Ісавр (правив у 717 - 741 р.) і Костянтин V Копроним (правив у 741 - 775 р.), їхні зусилля не призвели до успіху. Після тривалої релігійно-політичної боротьби в 787 р. стараннями Константинопольского патріарха Тарасія VII Всесвітній церковний собор у м. Нікеї затвердив догмат іконопочитання. Скрути іконопочитання, що ведуть до ідолопоклонства, були засуджені.

Остаточно іконопочитання затвердилося в 843 р. при імператриці Феодорі і патріарху Мефодієві. На честь цієї події установлене свято - Торжество Православ'я, що відзначається в першу неділю Великого Посту.

Крім ікон шануванням у православній церкві користуються мощі (останки тіл) святих угодників. Відповідно до православного віровчення існує містичний зв'язок Святого Духа з тілесними останками святих, до кінця ніщо не руйнується смертю.

Шанування мощів бере свій початок від ранньохристиянськкої традиції збиратися на могилах мучеників, що загинули під час антихристиянських гонінь. Згодом їхні мощі нерідко береглись у храмових вівтарях. Даня традиція збереглася в наявності антимінса - покривала з ушитими в нього частками мощів, покладеного на престол, що знаходиться у вівтарі православного храму.

Самі мощі звичайно знаходяться в раку - металевій скриньці, що поміщається в храмі.



Православне богослужіння

Храмове богослужіння в православ'ї має добовий цикл, що включає в себе утреню, обідню (літургію), часи, вечерню, опівнічницю і повечір’я. Воно складається з молитовних піснеспівів, присвячених церковним святам і прославлянню подвигу святого, що складають особливі молитво-слов’я (акафісти); молитовних прохань (ектеній); а також читання Священного писання у встановленому порядку.

Центральне місце в добовому богослужінні займає літургія (по-гречески - "загальна справа"), під час якої відбувається евхаристія - таїнство причащання. Перший єдиний літургічний канон (порядок богослужіння) був складений у IV сторіччі святим Василем Великим. Зараз літургія Василя Великого служиться лише декілька разів у році, а найбільше вживаним у православному богослужінні став літургічний канон Іоанн Златовуста.

E

U

&

¬

¶