Паливно енергетичний фактор РПС, Детальна інформація

Розрив господарських зв'язків з республіками колишнього СРСР, який в основному і призвів до енергетичної кризи в Україні, посилює негативний вплив на забезпечення країни паливно-енергетичними ресурсами. Забезпеченість потреб України у природному газі і нафті за рахунок власного виробництва надто низька. В основному вся потреба в цих видах енергетичних ресурсів забезпечується за рахунок постачання з-за меж України (переважно з Росії та Туркменистану). Разом з тим відсутність валютних коштів на закупівлю необхідної кількості цих видів ресурсів лише погіршує стан в економіці. За цих умов надійне забезпечення народногосподарських потреб паливно-енергетичними ресурсами — найважливіша умова стійкого функціонування економіки України. Тому концепція формування паливно-енергетичного балансу України на довгострокову перспективу повинна випливати з необхідності саме цієї умови.

2.2. Фактори РПС. Паливно енергетичний фактор розміщення продуктивних сил.

Фактор розміщення є одним з центральних понять. Фактор – це повне співвідношення між об’єктом розміщення і територією, де вони розміщуються.

y = f(x), де х – фактори, у – територія.

Праця, сировина і транспорт є найважливішими факторами виробництва.

Сировинний фактор ще називають факторами матеріаломісткості. Витрати на матеріаломісткість виробництва у більшості галузей промисловості складають понад половину сукупних витрат на весь обсяг виробництва.

Ступінь матеріаломісткості – це відношення витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Ці величини виражають у грошових і натуральних показниках. Якщо кратність перевищує 2, то матеріаломісткість вважається високою. Для матеріаломісткого виробництва характерна висока концентрація.

В світовому виробництві постійно іде процес зниження матеріаломісткості виробництва, внаслідок чого вплив сировинного фактора поступово спадає.

Паливно-енергетичний фактор близький до сировинного за характером впливу на виробництво, тому що паливо теж є мінеральним ресурсом.

Енергомісткі – це виробництва, які зазнають сильного впливу паливно-енергетичного фактора. Вони поділяються на електромісткі та паливомісткі.

Енергомісткі виробництва поділяються на високоенергомісткі (частка паливно-енергетичних витрат становить 30-45% витрат на виробництво продукції), середньо місткі (15-30%) та неенергомісткі (менше 15%).

До паливомістких відносяться виробництва, які поглинають багато тепла. Особливе місце належить ТЕС.

РОЗДІЛ ІІІ

ШЛЯХИ ТА СПОСОБИ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПЕК.

3.1. Проблеми та шляхи ефективного використання паливно енергетичного комплексу.

Паливно – енергетичний комплекс (ПЕК) – це складна міжгалузева система видобутку та виробництва палива, енергії, їх транспортування, розподілу та використання, який складається з паливної промисловості (нафтової, газової, вугільної, сланцевої, торфової) та електроенергетики.

.

Електроенергетика є капіталомісткою складовою частиною паливно-енергетичного комплексу держави, являючись його базовою галуззю. Це провідна галузь у розвитку НТП, яка в багатьох країнах світу фінансується з державного бюджету.

3.2. Проблеми та перспективи розвитку енергетики

Електроенергетика є складовою частиною енергетичного комплексу України, яка впливає на розвиток народного господарства, територіальну організацію продуктивних сил. Електронний транспорт розширює територіальні межі промисловості. Забезпеченість у достатній кількістю електроенергією притягує підприємства та виробництва, у яких частка паливо – енергетичних витрат у собівартості продукції вища проти традиційних галузей промисловості. У ряді районів України електроенергетика визначає виробничу спеціалізацію, є основою формування ТВК.

Виділяються наступні принципи розвитку та розміщення електроенергетики:

концентрація електроенергії;

комбінування виробництва електроенергії та тепла;

широке освоєння гідроенергоресурсів;

прогресивний розвиток атомної енергетики.

Розміщення електроенергетики залежить від наявності паливо – енергетичних ресурсів та споживачів. Близько 33% електроенергії виробляється у районах споживання, понад 66% споживається у районах її виробництва.

У відповідності з розробленою Національною енергетичною програмою України до 2010 р. електроенергетика матиме кілька напрямів розвитку.

Рівень електроспоживання. Для визначення оптимальних рівнів споживання електроенергії враховувались майбутні структурні зрушення в економіці України, зокрема:

розвиток промислового потенціалу для виробництва продукції, яка забезпечить першочергові потреби в продовольчих та промислових товарах;

прискорений розвиток агропромислового потенціалу, паливно-енергетичного комплексу, переорієнтація машинобудування на виробництво складної наукомісткої і конкурентоспроможної продукції;