маніпулювання (від грубого поводження з людиною до такої поведінки, де зовнішні прояви мають іноді навіть приємний характер);
— конкуренція, суперництво (від спілкування, коли "людина людині — вовк", до такого, коли чесне суперництво сприяє певному рухові вперед);
— співробітництво ("людина людині — людина"). На цьому останньому рівні можливе саме олюднення людини, тобто, спілкування, в якому проявляються гуманістичні установки, високий рівень його культури.
Описані функції, види, рівні спілкування дають його різнобічну] характеристику. Але більшість людей зводять спілкування до простого передавання і приймання інформації, тобто до його інформативно-комунікативної функції, не використовуючи діалог для організації спільної діяльності. Або ж, скажімо, людина не вчиться розпізнавати інших, під час спілкування користується лише стереотипним уявленням про них, не вміє відповідно розшифровувати сукупність засобів спілкування (насамперед невербальних). Водночас людина, яка володіє культурою спілкування, швидко розбереться, в ситуації, яку їй будуть нав'язувати, наприклад, "прилаштування зверху". Вона зуміє підняти подальшу бесіду з партнером на рівень коли не принижуватимуться гідність і честь обох співбесідників.
Отже, знання про характерні особливості спілкування для кожного, хто їх засвоїть і зуміє застосовувати на практиці, стануть "кермом і вітрилом", які допоможуть гідно жити та ефективної спілкуватися, до того ж духовно зростати самим і допомагати я цьому іншим. Такі знання й уміння допоможуть позбутися багатьом ускладнень у взаєминах людей.
ВИСНОВКИ
• Спілкування — важлива форма людського буття, умова життєдіяльності людей, спосіб їхнього об'єднання. Воно є генетичне первинною основою культури спілкування.
• Спілкування — це міжособистісна і міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо).
• Потреба у спілкуванні розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до складніших (у співробітництві, інтимно-особистісному спілкуванні і т. ін.).
• Культуру спілкування визначає свідоме й розумне ставлення до використання всіх його сторін, функцій та видів у єдності.
• Вищий рівень моральної культури спілкування характеризують гуманістичні орієнтації у міжособистісних взаєминах та емпатійний спосіб сприймання одне одного.
9. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Андреева Г. М. Соцыальная психология. — 2-еизд. — М., 1988.
Берн 3. Игры, в которые играют люди: Пер. с англ. — М., 1988.
Бодалев А. А. Восприятие й понимание человека человеком. —М., 1982.
ЛеонтьевА. Н. Деятельность.Сознание. Личность.— М., 1975.
ЛеонтьевА. Н. Проблеми развития психики. — М., 1972.
Лисина М. Й. Проблема онтогенеза общения. — М., 1986.
ЛозницяВ. С. Психологія менеджменту: Навч. посібник.— К., 1997.
Ломов Б. Ф. Психические процессы и общение // Методологические и теоретические проблемы социальной психологии. -М., 1975.
Мелибруда Е, Я-Ты-Мы. Психологические возможности улучшения общения: Пер. с пол. — М., 1986.
Основы психологических знаний: Учеб. пособие / Авт.-сост. Г.В. Щёкин.-К., 1996.
Психология: Словарь / Под общ. ред. А. В. Петровського, М. Г. Ярошевского. — 2-е изд. — М., 1990.
Сухарев В. Искусство распознания людей. — Д., 1998.
Хараш А. У. Личность, сознание и общение: к обоснованию интерсубъективного подхода в исследовании коммуникативного воздействия // Психолого-педагогические проблемы общения.- М., 1979.
Щёкин Г. В. Практическая психология менеджмента: Научно-практ. пособие.— К., 1994.
Яноушек Я. Проблемы общения в условиях совместной даеятельности // Вопр. психологии.— 1982.— № 6.
PAGE
PAGE 2
|
Скачати "Реферат на тему Етика ділового спілкування"
