Геохімія цинку в прісних і морських водах, Детальна інформація

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Геологічний факультет

Кафедра мінералогії, геохімії і петрографії

РЕФЕРАТ

на тему:

“Геохімія цинку в прісних і морських водах”

Виконала

студентка 5 курсу

групи геохіміків

Беспалова Л.А.

Перевірив

Гожик А.П.

КИЇВ-2003

Загальна характеристика

Кларк в земній корі 8,3*10-3 % (в основних породах 1,3* 10-3 %, в кислих –6*10-3 %). У вивержених породах Zn знаходиться у формі тонкорозсіяного сульфіду, у вигляді ізоморфної домішки в слюдах, амфіболах. Zn у феромагнезіальні породи входить головним чином у склад біотиту, амфіболів, піроксенів і помітно їх збагачуючи. Відомо 66 мінералів Zn, найважливішим є сфалерит (ZnS).

Цинк енергетично мігрує в гідротермах, в яких він утворює різні комплекси і осаджується разом з Pb, Ag та та іншими халькофілами, утворюючи різні сульфіди (поліметалічні руди). Низькотемпературні стратиформні Pb – Zn родовища у вапняках деякі дослідники вважають осадовими або гідротермально-осадовими.

Цинк – важливий біоелемент, його кларк в живій речовині 2*10-3 %. Відомі організми-концентратори Zn, на його родовищах росте особлива “гаймійна флора”. Від недостачі або надлишку Zn організми хворіють. В широко розповсюдженому подорожнику міститься 0,02% цинку, у фіалці – 0,05%. Розвиток різних грибків, в тому числі і дріжджового, прискорюється при наявності Zn. У деяких безхребетних тварин Zn грає ту ж роль, що Fe в крові у хребетних. В грунтах Zn накопичується біогенним шляхом.

Вміст Zn в грунтах залежить від характеру материнських порід, з яких утворені грунти, вмісту органічної речовини, текстури грунту, рН. Характерний склад породи – це головний фактор, який визначає вміст Zn в грунтах. Грунти на основних породах завжди вміщують більше Zn ніж грунти розвинені на гранітах, гнейсах... Грунти на пісках, підзолисті, ті що, промиваються водою, латеритні – втрачають Zn швидше ніж грунти збагачені глиняним матеріалом і які мають високий процент тонкої фракції. Наприклад, із глинистих грунтів з великою кількістю тонкої фракції Zn вилучається дуже погано водою і слабкими розчинами і добре в цих грунтах фіксується.

Назва і хімічний знак цинку пішли від слова цинкен, яким називали залишки в ретортах, де потім був знайдений цинк.

В чистому виді Zn – синювато-білий метал. У вологому повітрі він покривається тонкою плівкою гідрату окисі, що оберігає його від наступних перетворень. Нагрітий до 100 – 150 0С Zn стає дуже ковким і тягучим, а при 200 0С настільки крихким, що його можна стовкти в порошок.

Zn не стійкий до дії кислот і лугів і розчинюється у них. Тому в оцинкованій посуді не слід варити їжу, квасити капусту, огірки чи помідори, зберігати томат. Можливі дуже небезпечні отруєння, так як розчинні з’єднання Zn.

Цинк відомий вже давно. Латунь – сплав міді і цинку – знали ще древні. Потім відомості про цинк були втрачені, і тільки в 1721 р. саксонський металург І. Генкель відкрив спосіб отримання цинку з руди.

Великої кількості окису цинку потребує фармацевтична промисловість для виготовлення присипок, суспензій, гігієнічних паст, різного роду мазей, пластирів і т.д.

Використовується також в косметиці: ZnO2 являється складовою частиною пудри.

Широке практичне застосування знаходить окис цинку для виготовлення беліл, які використовуються в малярній справі, живописі, і т.д.

Великі кількості цинку розходяться на створення гальванічних елементів.

Але все таки більша половина добутого в світі цинку використовується на виготовлення оцинкованого заліза і оцинкованої проволоки для канатів.

    

Класифікаційна належність

Оскільки геохімічні і хімічні властивості елементів гарно виражені в таблиці Д.І. Мендєлєєва, то природно, що вона явилась основою для більшості класифікацій елементів. Найбільш відомі класифікації були запропоновані А.І. Перельманом, В.М. Гольдшмідтом, В.І. Вернадським, А.Є. Ферсманом, А.Н. Заваріцьким, Н.А. Солодовим.